Рішення № 81783334, 14.05.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11411/18

Провадження № 2/522/3844/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого – судді Чернявської Л.М.

За участю секретаря судового засідання Пейкова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Департаменту надання адміністративних послуг ОМР про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

27 червня 2018 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Департаменту надання адміністративних послуг ОМР про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, в якому позивач просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , зазначивши, що дане рішення є підставою для зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку по квартирі АДРЕСА_1 .

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 02 серпня 2009 року ОСОБА_1 , згідно договору купівлі-продажу купив у ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,5 кв. м, житловою площею 26,3 кв.м. 06 серпня 2009 року згідно витягу №23745393 про реєстрацію права власності на нерухоме майно згідно реєстраційного номеру НОМЕР_1 зроблено запис 928 у книзі 729 пр-5 про право власності на квартиру на ім`я ОСОБА_1 У даній квартирі на теперішній час зареєстровані, батько позивача ОСОБА_4 та відповідачка по справі, ОСОБА_2 , як піднаймач.

При цьому, ОСОБА_2 в даній квартирі фактично не проживає. Речей належних відповідачці у квартирі немає. Комунальні послуги за всі ці роки оплачує лише позивач. Інші витрати по експлуатації квартири несе також позивач. Сама ОСОБА_2 , в даній квартирі не з`являється з липня 2015 року, постійно проживає у іншому місті, але дотепер є зареєстрованою за колишньою адресою. За цей період відповідачка жодного разу не з`явилася у АДРЕСА_1 . Така ситуація змушує позивача звернутися до суду в порядку норм ст. ст. 71, 72 Житлового кодексу України.

Провадження у справі відкрито 10 липня 2018 року та встановлено загальний порядок розгляду справи.

Відповідачем відзив на позов не подавався.

17 грудня 2018 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з?явилась, 14 січня 2019 року до суду надійшла її заява про розгляд справи у її відсутність, якою позивач позовні вимоги повністю підтримала.

Представник третьої особи в судове засідання не з?явився, повідомлений належним чином, подано заяву про проведення судового засідання за відсутності третьої особи.

Суд, враховуючи відсутність заперечень з боку позивача, розглянув справу за відсутності відповідача та третьої особи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу реєстраційний №3-1231 від 07.08.2009 року.

Відповідно до довідки №1047 від 25.06.2018 року у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_5 як піднаймач з 27.10.2010 року та ОСОБА_4 , як батько власника, з 01.10.2013 року.

Відповідно до акту від 25.06.2018 року, який посвідчений в.о. начальника дільниці №10 КП ЖКС «Фонтанський», ОСОБА_2 не мешкає за місцем реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 з липня 2015 року та не має майна по даній адресі.

Від ОСОБА_2 до суду 14.01.2019 року надійшов лист, яким вона позовні вимоги по даній справі підтримала повністю, що суд вважає фактичним визнанням відповідачем позовних вимог.

При цьому, суд враховує, що вказаний лист ОСОБА_2 направила з Ханти-Мансійського АО – Югри Російської Федерації, що підтверджує пояснення позивача про те, що відповідач вже давно мешкає на території Російської Федерації.

Цей факт також опосередковано підтверджено тим, що ОСОБА_2 25.01.2016 року видала в м. Радужному Ханти-Мансійського АО – Югри Тюменської області Російської Федерації на ім?я ОСОБА_6 довіреність, зокрема на зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку по вказаній квартирі.

За таких обставин, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 не мешкає в квартирі АДРЕСА_1 більше трьох років.

При цьому, відповідно до відповідно до ч.1 ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Однак, оскільки квартира є у власності позивача, то до спірних правовідносин дані норми не можуть бути застосовані.

Крім того, згідно із ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу України, члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічне положення міститься в статті 383 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу України, до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Суд встановив, що відповідач не є членом сім`ї ОСОБА_1 , оскільки відповідачка є піднаймачем житлового приміщення в квартирі позивача та не веде з позивачем спільне господарство.

Оскільки відповідачка не є членом сім`ї позивача, на спірні правовідносини не розповсюджуються також положення ст. 405 Цивільного кодексу України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в свої постанові від 16.11.2016 р. № 6-709цс16: «Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.».

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися розпоряджатися своєю власністю.

Згідно із ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.

Положення статті 317 Цивільного кодексу України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Суд встановив, що реєстрація відповідачки в квартирі, яка є приватною власністю позивача, створює перешкоди у користуванні останнім своїм майном, що є прямим порушенням статті 319 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки відповідачка на момент звернення позивачки до суду та станом на теперішній час у спірній квартирі не проживає, не була та не є членом сім`ї позивача, суд має застосувати до спірних правовідносин положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України та визнати відповідачку такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 .

Керуючись ст.ст. 64, 71, 72, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 29, 316, 317, 319, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 263 – 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Департаменту надання адміністративних послуг ОМР про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Дане рішення є підставою для зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку по квартирі АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текс рішення складено та підписано 16 травня 2019 року.

Суддя Л.М. Чернявська

14.05.2019