Рішення № 81783126, 10.05.2019, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/613/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири, стягнення суми вартості придбаної побутової техніки у розмірі 62330 гривень

ВСТАНОВИВ:

21.02.2017 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2007 року по 2016 рік, визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суми вартості придбаної побутової техніки у розмірі 62330 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 2007 року та протягом 10 років він та відповідачка– ОСОБА_4 фактично проживати однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу,були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. За період проживання у фактичному шлюбі сторонами на зароблені спільні грошові кошти були придбано квартиру загальною площею 31 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . З метою поліпшення житлово-побутових послуг та комфортного проживання у квартирі ОСОБА_1 за власні кошти було придбано побутову техніку на загальну суму 2 300 (дві тисячі триста) доларів США, що на момент подання позову за офіційним курсом НБУ становило 62 330 грн.

Однак, протягом останніх років сімейне життя між позивачем та відповідачем поступово погіршилось. У грудні 2016 р. позивач виїхав за кордон на роботу, а повернувшись в лютому 2017 р. в Україну не зміг потрапити до вищезазначеної квартири, у зв`язку із зміною дверних замків відповідачем. Позивачем було вжито всіх можливих заходів для збереження сім`ї, однак відповідач відмовляється йти на контакт. Позивач вимушений звернутись до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину майна.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити їх з підстав, зазначених в позовній заяві, наданих пояснень, доказів та показань свідків.

Відповідачка та її представник повністю заперечували проти задоволення безпідставного і необґрунтованого позову, категорично заперечуючи факт спільного проживання позивача та відповідача, недоведеності позивачем будь-якого спільного побуту та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, а також факт придбання спірної квартири за спільні кошти, яких у позивача та відповідачки ніколи не було, адже спірна квартира була придбана за рахунок продажу частини квартири в м. Одесі в грудні 2010 року та додаткових коштів, що надані її колишнім чоловіком.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши пояснення сторін по справі, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст.10, 11 ЦПК України- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст.234. п. 5 ч. 1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, якщо від встановлення цього факту залежить подальша охорона, підтвердження або створення умов здійснення фізичною особою особистих немайнових або майнових прав.

Згідно ч. 6 ст. 235 ЦПК України такий факт розглядається в позовному провадженні, якщо між зацікавленими у його встановленні особами існує спір про право.

Згідно ст. 74 СК України- якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. .

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка , які не перебувають у шлюбі між собою або в будь якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього кодексу.

Статтею 60 Сімейного кодексу Українипередбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд а дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України передбачено - об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 70 СК Українипередбачено, що у разі поділу майна, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що під час застосуванняст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю.

Тобто положеннями вказаних норм передбачено, що для визначення та встановлення, що майно є спільною сумісною власністю подружжя необхідні умови - проживання однією сім`єю, спільне проживання, яке пов`язано спільним побутом, із взаємними правами та обов`язками, що і є ознаками сім`ї.

Статтями 316 та 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 321 ЦК України вказує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Стаття 331 ЦК України наголошує - право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо обєкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Пунктами 24,29,30 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідно до Правової позиції, висловленої у Постанові ВСУ у справі за № 6-843цс17 від 24.05.2017 року: «За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору були не інтереси сім`ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов`язані із сімейними».

Згідно висновків Верховного судв рішенні по справі № 214/1520/15-ц від 24.10.2018 року сам по собі факт придбання майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Під час розгляду справи суд встановив, що 28.01.2011 р., відповідачка ОСОБА_4 уклала з ТОВ «Полімер-Граніт» договір купівлі-продажу майнових прав№В3-21, відповідно до якого, вона придбала майнові права на об`єкт нерухомості за 23736 дол США, що еквівалентно на момент укладання договору 189650,64 грн. За договором об`єктом нерухомості є квартира в стані під ключ, що розташована в об`єкті будівництва за будівельним адресом: 7км Овідіопольської дороги, масив № АДРЕСА_4 197 Авангардської сільської ради Овідіопольського району Одеської обл., з наступними характеристиками: Секція «В3», квартира «21», площа 29,67 , кількість кімнат 1, поверх 4. Відповідно до п. 4.3 зазначено договору розрахунок відбувається в такому порядку 2000 дол США до 26.02.2011 р., 11736 дол США до 20.03.2011 р. Згідно до додатку №1 від 25.08.2011 р. до договору купівлі продажу майнових прав від 23.01.2011 р. було встановлено почергове погашення вартості майнових прав протягом 365 днів з моменту введення об`єкта в експлуатацію.

Додатковою угодою від 21.03.2012 р. до договору купівлі продажу майнових прав від 23.01.2011 р. визначено об`єкт нерухомості – квартира за адресою: АДРЕСА_3 . Матеріалами справи підтверджено сплату Відповідачем грошових коштів за договором купівлі-продажу майнових прав №В3-21 від 28.01.11 р. ТОВ «Полімер-Граніт».

В подальшому, згідно акту приймання-передання майнових прав від 28.08.2012 р. ОСОБА_4 отримала майнові права на об`єкт нерухомості за договором №В3-21, а саме квартиру в стані під ключ, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , площа АДРЕСА_5 , кількість житлових кімнат 1, поверх 4.

21.11.2012 р. ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на власність, а 15.12.2012 р.в Державному реєстрі нерухомого майна зареєстровано право власності на однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_3 , відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №36750164.

Представником відповідача в судовому засіданні було зазначено, що відповідачка в грудні 2010 року на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2010 р. продала ОСОБА_6 , своєму колишньому чоловікові, 1/3 частини квартири АДРЕСА_6 . Згідно зазначено договору Відповідачка отримала 136 000 грн.,що на момент вчинення договору становило в еквіваленті становило 17 000 дол США. Крім того, колишній чоловік відповідачки передав їй ще 5000 дол США, які разом з її додатковими заощадженнями були витрачені на придбання спірної квартири.

22.12.2010 р. у відділені у АТ «ПроКредит Банк» відповідачка відкрила депозитний рахунок та згідно договору вкладу №TDA_PI-71677-1 перерахувала 16 000 дол США, що еквівалентно в гривнях 126880 грн.

28 січня 2011 р. відповідачка на підставі заяви на видачу готівки №99405663/104072405/284606205/1356 достроково повернула кошти згідно договору вкладу №TDA_PI-71677-1 та отримала 16 000 дол США, що еквівалентно в гривнях 126880 грн. Цього ж дня, згідно квитанції №99407309/104072340/284605987/1521 Відповідач поповнила валютний картковий рахунок в АТ «ПроКредит Банк» в розмірі 6000 дол США, кошти з якого в подальшому були витрачені на погашення чергових платежів по спірній квартирі.

В судовому засіданні свідок по справі – колишній чоловік відповідачки - ОСОБА_6 , підтвердив укладення з ОСОБА_4 договору купівлі продажу 1/3 квартири та передання Відповідачі додатково 5000 дол США для придбання останньою своєї власної квартири.

Представником відповідача надано до суду договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибирання території №61/В3 від 2.09.2011 р. укладений між ТОВ «Житло-Сервіс» та ОСОБА_4 , платіжні квитанції на ім`я ОСОБА_7 про сплату нею комунальних послуг на електроенергією, водопостачання та кварплату за квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно довідки про місце проживання та склад сім`ї, виданої виконавчим комітетом Авангардської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 27.11.2017 р. №2274, виданої на ім`я ОСОБА_4 про те, що остання проживає та зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_3 , та особовий рахунок відкрито на неї.

Позивач в судовому засіданні стверджував, що він проживав разом у цивільному шлюбі і перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою, проживаючи разом з нею з 2007 р. спочатку в орендованій квартирі в м АДРЕСА_7 , а після придбання спірної квартири в смт Авангард, ЖК «7 Небо». На підтвердження факту проживання за адресою АДРЕСА_3 надано довідку (виписку з домової книги про склад сім`ї) від 22.01.2018 р. №109 згідно якої зазначено, що ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаним адресом з 18.12.2013 р. по 18.12.2016 р. Вказане не заперечувалось відповідачкою, однак остання зазначила, що позивач проживав в спірній квартирі на підставі договору оренди від 13.12.2013 р., як наймач житла, а не як член сім`ї.

Доводи позивача, про спільне проживання з відповідачем в орендованій квартирі по АДРЕСА_7 протягом 2007 р.- 2011 р. в судовому засіданні підтвердила свідок по справі - ОСОБА_8 , яка здавала у найм кімнату ОСОБА_1 Однак на запитання скільки разів ОСОБА_8 бачила разом ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , свідок зазначила, що заходила до квартири лише раз в місяць для отримання кварплати і бачила там відповідачку за весь період декілька разів.

Крім того, до суду позивачем надано нотаріально завірену заяву ОСОБА_9 , що є чоловіком свідка ОСОБА_8 , в які зазначено, що сторони по справі почали проживати в орендованій квартирі з лютого 2011 року, та в серпні 2011 р. позивач його повідомив, що ним було взято в борг грошову суму та продано автомобіль для погашення чергового боргу.

В той же час до матеріалів справи надано копію розписки від 15.09.2011 р. ОСОБА_1 про продаж автомобіля КАМАЗ д/н НОМЕР_1 за 5000 дол США, та копія розписки без зазначення дати її складаня про отримання грошових коштів в розмірі 5000 дол США ОСОБА_1 від ОСОБА_10 для виплати боргу за придбану спірну квартиру.

На спростування доводів проживання протягом 2007 р. відповідача та Позивача разом як сім`я, представником заначено, що шлюб з колишнім чоловіком Відповідачка розірвала лише в кінці жовтня 2007 р. за рішенням суду.

В судовому засіданні, позивач пояснив суду, що вкладав свої власні, зароблені ним кошти, працюючи на декількох роботах та ведення своєї господарської діяльності як фізична особа-підприємець. Позивач стверджував, що особисто разом із відповідачкою займався пошуком квартири, а також за власні кошти придбавав побутову техніку, різне приладдя, особисто приймав участь в облаштуванні спірної квартири, а також, стверджував, що вони разом з відповідачкою приїздили до родичів в с. Сербка, були на днях народження у друзів.

Крім іншого позивач, надав до суду довіку Акціонерного товариства «ПРОКРЕДИТ БАНК» №42-2/18/502 від 22.10.2018 р., відповідно до якої ОСОБА_1 оформлював в 2007 р, 2008 р., 2010 р. кредити. Та згідно пояснення позивача, вказані кошти йшли на придбання вантажних автомобілів для перевезення вантажу для здійснення своєї господарської діяльності, однак в подальшому були продані для погашення чергового платежу за спірну квартиру.

В той же час, згідно з відповіді Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС України від 02.04.2019 р. №31/15-1943 встановлено, що за громадянином ОСОБА_11 в період з 01.01.2007 по 10.10.2018 р. перебували у власності чотири автомобілі, однак відомостей щодо ціни продажу та перереєстрацію транспортних засобів на інших осіб у ЄДР ТЗ відсутня.

Крім того, Північне управління у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області на ухвалу від 20.03.2019 р. про витребування інформації надало відповідь , згідно якої ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2007 р. по 10.10.2018 р. задекларовано дохід від підприємницької діяльності лише за 2007 – 2010 р.

З огляду на зазначене, позивачем не було доведено в судових засіданнях достатніми допустимими та належними доказами як факт спільно проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою, так і доказів про існування спільного бюджету з відповідачкою, ведення з нею спільного господарства та проведення спільних витрат на придбання спірної квартири за спільні кошти,а також не було надано належних доказів придбання будь-якого іншого майна в інтересах сім`ї.

Доводи позивача про стягнення з відповідача суми вартості придбаної побутової техніки, які покращили житлово-побутові умови їх проживання не є належними та допустимими, оскільки надані чеки та товарні накладні не підтверджують факт використання техніки під час спільного проживання з відповідачем.

На думку суду, спільний відпочинок, спільні поїздки, спільне святкування свят, про що надані суду дві фотографій не є беззаперечними доказами факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу, оскільки самі вони по собі, без належних підтверджень інших ознак факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу, не являються достатніми доказами, а можуть свідчити лише про наявність дружніх стосунків, періодичне спільне проведення вільного часу. Дійсно, перед тим, як вступити в шлюбні відносини, люди знайомляться, спілкуються, можуть проводити сумісно вихідні дні або відпочинок, навіть фотографуватися. Але це не може вважатися проживанням однією сім`єю та не тягне за собою виникнення права власності однієї особи на майно іншої особи.

Інші письмові докази надані позивачем, які на його думку свідчать про доведеність наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, з 2007 року по 2016 рік, не можна вважати достатніми та переконливими доказами.

Жоден із допитаних судом свідків зі сторони позивача, беззаперечно не підтвердили факту перебування позивачки та відповідача у спірний період у фактичних шлюбних відносинах, не доповіли про факти, які б підтвердили проживання сторін саме однією сім`єю з веденням спільного господарства, побуту, бюджету, виконання взаємних прав і обов`язків, що притаманні подружжю.

В той же час, суд вважає повністю документально та поясненнями свідка колишнього чоловіка відповідачки ОСОБА_6 підтверджено набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру за кошти від продажу 1/3 квартири у м. Одесі та за додатково отримані кошти від ОСОБА_6 , що дає підстави суду вважати, що спірна квартира була набута за особисті кошти відповідачки, а тому право власності відповідачки на вказану квартиру є непорушним і підлягає судовому захисту, як набутого правомірно у відповідності до приписів ст.ст. 202-205,331,316-319,321,334 ЦК України і є особистою приватною власністю відповідачки згідно ст. 57 СК України не підлягаючи поділу з позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає позов безпідставним і необґрунтованим та в задоволенні якого слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину квартири, стягнення суми вартості придбаної побутової техніки у розмірі 62330 гривень - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Суддя: Кочко В.К.