Рішення № 81783037, 13.05.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/2370/19

Провадження №2/521/2109/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю. В.,

за участю секретаря Манюка Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх та в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, за участю третьої особи Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» про встановлення факту постійного проживання та визнання права на приватизацію,–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, в якому просила встановити факт постійного, тривалого, безперервного проживання позивача та її малолітньої доньки ОСОБА_2 в кімнаті НОМЕР_1 , яка АДРЕСА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , в період з 2006 року по теперішній час. Також просила визнати право на приватизацію вказаної жилої площі.

Позов обґрунтований наступними обставинами. У 2005 році позивач, на підставі ордеру, виданого ВАТ «Пресмаш» ОСОБА_3 , який на той час був чоловіком позивача, вселилася в кімнату № НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач проживає у вказаній кімнаті по теперішній час. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька позивача, яка також, разом із матір`ю проживає у вказаному жилому приміщенні. Будинок, в якому розміщена вказана кімната, має статус гуртожитку та раніше знаходився на балансі ВАТ «Пресмаш». 05 жовтня 2011 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано, після чого ОСОБА_3 виселився із спірного жилого приміщення, а позивач із дочкою залишились там проживати. 17 жовтня 2011 року ВАТ «Пресмаш» видало ордер № 783 на вселення у спірну кімнату на ім`я позивача. 07 жовтня 2011 року позивач та її дочка зареєстрували своє місце проживання за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_2 серпня 2016 року в зв`язку із сімейними обставинами позивач та її дочка були зняті з місця реєстрації місця проживання за вказаною адресою, однак фактично продовжували проживати у даній кімнаті, сплачуючи комунальні послуги. Як зазначає позивач, іншого житла у неї із донькою не має. 25 червня 2014 року будинок, в якому знаходиться гуртожиток, передано у власність територіальної громади та надано дозвіл його мешканцям на приватизацію житла. 30 січня 2018 року позивач разом із донькою знов були зареєстровані в спірній кімнаті АДРЕСА_3 за АДРЕСА_2 . 28 грудня 2017 року позивач уклала із Малиновською районною державною адміністрацією Одеської міської ради договір найму вказаного житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 . З метою приватизації жилого приміщення позивач звернулася до КП “Міське агентство з приватизації житла” та отримала письмову відповідь про неможливість приватизації в зв`язку із тим, що для приватизації кімнати мешканці гуртожитку повинні проживати у гуртожитку протягом тривалого часу — постійно сукупно п`ять і більше років. Так як термін реєстрації позивача та її дочки не складає безперервно п`яти років, позивач звернулася із відповідним позовом до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити. Подала до канцелярії суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить в подальшому справу розглядати в її відсутність, не заперечує проти заочного розгляду справи та ухваленні судом заочного рішення.

Відповідач про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, відзив на позов до суду не надав, в судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у відсутність представника відповідача не подавав.

Третя особа про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, пояснення на позов та відзив на позов до суду не надав, в судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи у відсутність представника відповідача не подавав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

У зв`язку з тим, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, та відповідачем не подано відзив у встановлений судом термін, в порядку ст. 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, викладеної в письмовій заяві, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що відповідає вимогам ст. 223 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, показання свідка, вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Малиновського районного управління юстиції м. Одеси 05 квітня 2006 року, актовий запис № 266 (а. с.18).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, 03 червня 2014 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_4 , та змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 (а. с. 22).

17 жовтня 2011 року ВАТ «Пресмаш» видало позивачу ордер на жилу площу в гуртожитку під № 783, яка складається із кімнати АДРЕСА_5 . Ордер видано на право зайняття вказаного жилого приміщення позивачу із сім`єю, яка складається із двох осіб — позивач та її дочка — ОСОБА_2 , 2006 року народження (а. с. 19).

07 листопада 2011 року позивач зареєструвала своє місце проживання в кімнаті АДРЕСА_5 . 29 серпня 2016 року позивач була знята з реєстрації місця проживання, що підтверджується копією паспорта позивача (а. с. 9).

03 січня 2018 року позивач знов зареєструвала місце свого проживання за вказаною адресою, що підтверджується довідкою витягом із домової книги про склад сім`ї та реєстрації № 2184 від 05 жовтня 2018 року (а. с. 20).

Рішенням Одеської міської ради від 28.02.2012 року № 1738-VI «Про надання згоди на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси житлових будинків, гуртожитків та інженерних мереж, що не увійшли до статутного фонду та знаходяться на балансі відкритого акціонерного товариства (ВАТ) «Пресмаш», будинок № 19 по вул. Стовпова в м. Одесі передано у комунальну власність територіальної громади м. Одеси.

Як вбачається із відповіді КП «Міське агентство з приватизації житла» від 10 січня 2019 року за № 303-к/01-07 ОСОБА_1 звернулась до третьої особи із заявою щодо приватизації кімнати АДРЕСА_5 .

Вказаною відповіддю позивачу відмовлено в задоволенні заяви з посиланням на вимоги Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», відповідно до положень якого, право на приватизацію житла у гуртожитках мають права мешканці, які проживають у гуртожитку протягом тривалого часу — постійно сукупно п`ять і більше років.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Стаття 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачає, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

П. 15 ст. 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» розуміє під проживанням у гуртожитку протягом тривалого часу - проживання у гуртожитку постійно сукупно п`ять і більше років.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає, що позивачем обрано правильний спосіб захисту, шляхом встановлення факту постійного проживання та визнання права на приватизацію.

Факт постійного проживання позивача у кімнаті гуртожитку, з приводу якої виник спір, підтверджується актом від 21 вересня 2018 року щодо постійного безперервного проживання ОСОБА_1 у кімнаті гуртожитку, ордером на жилу площу, виданому позивачу разом із її дочкою, договором найму житла від 28 грудня 2017 року, та показаннями свідка ОСОБА_7 , яка є сусідкою позивача, і підтвердила в судовому засіданні факт постійного проживання позивача у спірній кімнаті разом із дочкою, починаючи в період з 2005-2006 р. р.

Задовольняючи позов, суд зауважує на наступному.

Частинами 1-4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Представник позивача, в обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірна кімната в гуртожитку є єдиним житлом позивача та її дочки, і до зняття з реєстрації місця проживання вони законно займали її більш ніж десять років.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», яке набуло статусу остаточного 02 березня 2011 року, «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займане або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме — від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем».

Суд зазначає, що ордер на житлове приміщення позивач отримала в 2011 році, в якому і зареєструвала місце свого проживання. В 2016 році позивач подала заяву про зміну місця реєстрації своєї дочки, однак орган реєстрації автоматично зареєстрував і позивача за адресою реєстрації малолітньої дочки.

У ході судового розгляду стороною позивача надано низку доводів, стверджуючи, що вона добросовісно, на законних підставах набула право користування житловим приміщенням у гуртожитку, отримавши ордер, а потім уклавши договір найму жилого приміщення, сплачувала витрати на утримання та інші обов`язкові платежі за користування спірним приміщенням.

Крім того, сторона позивача зазначає, що ОСОБА_1 має в м. Одесі офіційне місце роботи, її дочка відвідує середню школу в місці Одесі, що свідчить про те, що позивач та її дочка мають постійний зв`язок із спірним жилим приміщенням.

Всі ці доводи приймаються судом, як достатнє підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 із дочкою в кімнаті АДРЕСА_5 . Крім того, виходячи із принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві суд зауважує на тому, що відповідачем не надано суду доказів щодо проживання позивача із дочкою в іншому місці.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд вважає, що факт постійного безперервного проживання ОСОБА_1 та її дочки в кімнаті АДРЕСА_5 знайшов підтвердження наданими позивачем та дослідженими судом доказами, що надає позивачу право на безоплатну приватизації вказаного жилого приміщення, відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Керуючись ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 47 Конституції України, ст. ст. 1, 1 1, 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 81, 89, 200, 206, 258-259, 280 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх та в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, за участю третьої особи Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» про встановлення факту постійного проживання та визнання права на приватизацію – задовольнити.

Встановити факт постійного безперервного проживання ОСОБА_1 з 2005 року та ОСОБА_2 з 2006 року по теперішній час в кімнаті АДРЕСА_5 .

Визнати право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на приватизацію кімнати АДРЕСА_5 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 15 травня 2019 року.

Суддя: Ю.В. Тополева