Рішення № 81782490, 15.05.2019, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/8545/18

Провадження № 2/500/1088/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючий - суддя Швець В.М.,

за участю секретаря судового засідання Кузьменко О.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ізмаїл цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - Агенція) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 27044 грн. 54 коп. Позовні вимоги Агенція обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № 316320588 від 07 червня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - Центр) та відповідачем, останній отримав кредит у розмірі 11944 грн. 24 коп. 14 липня 2017 року між Центром та Агенцією було укладено договір відступлення прав вимоги № 20170714, у відповідності до умов якого, Центр відступив Агенції право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників. Згідно витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 20170714 від 14 липня 2017 року, Агенція набула права грошової вимоги до відповідача, яка станом на 14 липня 2017 року складає – 27144 грн. 54 коп., з яких - 8776 грн. 35 коп. заборгованість за основною сумою боргу, 3721 грн. 03 коп. заборгованість по відсоткам, 8575 грн. 04 коп. заборгованість за платою за управління кредитом та 5972грн. 12коп. заборгованість за пенею, та просить суд стягнути вказану суму з відповідача. Представник позивача надав заяву з клопотанням справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Ухвалою суду від 29 грудня 2018 року справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні відповідно до ст.274 ЦПК України.

Про проведення розгляду справи у спрощеному позовному провадженні учасники справи повідомлені належним чином. Заперечення проти такого розгляду справи від сторін по справі до суду не надходило.

24 січня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, з посиланням на постанову Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року та Закон України «Про захист прав споживачів», в редакції яка діяла на момент укладання кредитного договору № 316320588, зазначено про несправедливість окремих положень кредитного договору, які містять умови про зміни у витратах, зокрема п. 4.8 щодо плати за управління кредитом. Також у відзиві зазначено про пропуск Агенцією строку позовної давності та просить суд відмовити в задоволенні позову.

28 лютого 2019 року на адресу суду надійшла від Агенції відповідь на відзив, в якій представник вказує на відповідність кредитного договору № 316320588 від 07 червня 2013 року нормам діючого законодавства України. Щомісячна плата за управління кредитом, яка встановлена умова вказаного кредитного договору не суперечить вимогам ст.11 Закон України «Про захист прав споживачів». Щодо пропуску строку позовної давності зазначає, що строк повинно відраховувати з моменту відступлення права грошової вимоги. Окрім того зазначає, що згідно Загальних умов Центру з надання фізичним особам кредитів, які є невід`ємною частиною кредитного договору, позовна давність становить 50 років.

У відповідності зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні із наявних в матеріалах справи та досліджених доказів встановлено наступне.

Агенція звернулась до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 27044 грн. 54 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № 316320588 від 07 червня 2013 року між Центром та відповідачем, останній отримав кредит у розмірі 11944 грн. 24 коп. 14 липня 2017 року між Центром та Агенцією було укладено договір відступлення прав вимоги № 20170714, у відповідності до умов якого, Центр відступив Агенції право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі Боржників. Згідно витягу з реєстру Боржників до договору відступлення прав вимоги № 20170714 від 14 липня 2017 року, Агенція набула права грошової вимоги до Відповідача, яка станом на 14 липня 2017 року складає – 27144 грн. 54 коп., з яких - 8776 грн. 35 коп. заборгованість на основною сумою боргу; 3721 грн. 03 коп. заборгованість по відсоткам; 8575 грн. 04 коп. заборгованість за платою за управління кредитом та 5972 грн. 12 коп. заборгованість за пенею, та просить суд стягнути вказану суму з відповідача.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавством визначено посилений захист споживачів згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (чинних на час укладення договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Як вбачається з тексту кредитного договору № 316320588 від 07 червня 2013 року, пунктом 4.8. передбачена плата за управління кредитом у розмірі 2,00% від суми кредиту, що становить 238 грн. 88 коп., тобто даними пунктами передбачено сплату на користь Центру коштів за дії, які останній здійснює на власну користь, що є незаконним. Крім того, умовами договору не визначено, які саме послуги за вказані кошти надавалися відповідачу, як позичальнику.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які є нікчемними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.

Таким чином, застосовуючи зазначені вимоги законодавства, суд приходить до висновку про нікчемність п. 4.8. Кредитного договору № 686258970 від 21 лютого 2013 року, а також про те, що, оскільки відповідачем сплачено щомісячну плату за управління кредитом, яка не може бути визнана послугою, яка замовлялась споживачем за договором кредиту, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», тому відповідач має право на проведення відповідного перерахунку та зарахування сум, сплачених за нікчемними умовами договору, на погашення заборгованості за іншими платежами за кредитним договором, які є дійсними. Загалом відповідачем було сплачено плату за управління кредитом на загальну суму 3077грн. 94коп., згідно до розрахунку заборгованості, наданому позивачем (а.с.12 графа: «плата за управлін. кредитом, грн», розділ: «сплачено»).

Що стосується спливу строку позовної давності, на застосуванні якої було заявлено представником відповідача, суд зазначає наступне.

Як вже було вказано, згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюється договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та у порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно з умовами кредитного договору № 316320588 від 07 липня 2013 року, відповідач зобов`язався здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитними коштами згідно Графіку платежів.

Як вбачається з Графіку платежів до кредитного договору, відповідач мав здійснювати повернення кредиту, сплату процентів та інших платежів за договором з 07 липня 2013 року по 20 липня 2016 року частинами до 20, 21 або 22 числа (включно) кожного місяця.

Таким чином, поряд з встановленням строку дії кредитного договору сторони встановили і строки виконання відповідачем окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язань, що виникли на підставі вказаного кредитного договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитного договору встановлені окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок Відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то, незалежно від визначення у кредитному договорі строку кредитування, право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець, до спливу визначеного договором строку кредитування, вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за кредитним договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач востаннє здійснював погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договорам 17 грудня 2014 року.

Позивач звернувся із даним позовом 04 грудня 2018 року.

Тому позивач має право на стягнення заборгованості за щомісячними платежами в межах строків кредитування відповідно до умов кредитного договору № 316320588 від 07 червня 2013 року та в межах строків давності, а саме має право на стягнення заборгованості за кредитом та процентами за період з 04 грудня 2015 року по 07 червня 2016 року.

Права на стягнення пені позивач не має, оскільки передбачений законодавством річний строк давності на момент пред`явлення позову минув.

Окрім того, суд не приймає до уваги твердження позивача стосовно погодження між Центром та відповідачем збільшення строку позовної давності до 50 років, оскільки матеріалами справи вказане твердження не підтверджено та позивач не надав суду на підтвердження беззаперечних доказів.

Тому на користь позивача з відповідача може бути стягнута заборгованість в розмірі – 2970грн. 08коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – (381,58+388,98+391,30+399,04+404,18+ 409,02+444,49) = 2818грн. 59коп., та заборгованості за відсотками – (38,43+31,03+28,71+20,97+15,83+ 10,99+5,53) = 151грн. 49коп.

Але враховуючи, що відповідач, на підставі вище описаних норм, має право на проведення відповідного перерахунку та зарахування сум, сплачених за нікчемними умовами договору ( по оплаті за управління кредитом), на погашення заборгованості за іншими платежами за кредитним договором, які є дійсними, заборгованість відповідача складає: 2970грн. 08коп. (вище розрахована заборгованість) – 3077грн. 94коп. (проведена оплата за управління кредитом) = -107грн. 86коп. Тобто, заборгованість у відповідача перед позивачем відсутня, а є лише переплата, але про її стягнення відповідач вимог не заявляв.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 203, 215-217, 253, 256-258, 261, 512-519, 525-526, 530, 610, 611, 626-628, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст.11-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 травня 2019 року.

Суддя: В.М.Швець