Ухвала суду № 81776708, 16.05.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/2347/19

Пр. № 2/336/2138/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2019 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.,

за участю секретаря Чернишової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник позивача ОСОБА_2 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

15.04.2019 р. представник позивача ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, в якому зазначила, що у період з 28.07.2010 р. по 13.06.2012 р. Позивач працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя – Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», правонаступником якого наразі є Акціонерне товариство «Українська залізниця», з режимом роботи, який передбачав потурний облік робочого часу та відповідно надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.

При звільненні з позивачем було проведено розрахунок, зокрема, було виплачено 17413,44 грн. за 187 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. При цьому вказана сума була розрахована в порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку.

Такі дії щодо виплати заробітної плати за невикористані дні домашнього відпочинку позивач вважає незаконними, оскільки згідно із нормами чинного законодавства має бути оплачено, як надурочну роботу.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати за 187 діб невикористаного часу домашнього відпочинку, як надурочних робіт у сумі 16126,88 грн. без урахування податків та зборів, та судові витрати по оплаті правової допомоги у сумі 2500 грн.

Ухвалою судді від 19.04.2019 р. було відкрито провадження та призначено судове засідання на 16.05.2019 р.

Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В силу ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи, приймаючи до уваги позицію представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Ст.47 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У відповідності до положення ст.5 ЗУ «Про оплату праці», організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів; трудових договорів.

Згідно із п.4.1 колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов`язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів», введених в дію наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 р. № 40-ц.

Відповідно до п. 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Відповідно до ст.61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Пунктами 1.3, 1.7. Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

Час відпочинку та порядок його надання при роботі потурно врегульовано п.11.8 наказу № 40-ц, яким передбачено порядок обчислення належного часу домашнього відпочинку та порядок оплати невикористаного вчасно часу домашнього відпочинку. Так, у разі якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота.

З наданих письмових доказів судом встановлено, що позивач з 28.07.2010 р. працював у Вагонному депо «Запоріжжя Ліве» Придніпровської залізниці на посаді слюсаря по ремонту рухомого складу з потурним обліком робочого часу та 13.06.2012 року звільнився за переведенням на підставі п.5 ст.36 КЗпП України.

За час роботи на підприємстві позивач працював потурно та сторони погоджуються, що після звільнення з державного підприємства відповідачу розраховано 187 діб невикористаного часу домашнього відпочинку.

Спірним є застосування розрахунку компенсації за невикористаний час відпочинку.

Так, відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву зазначає, що згідно розрахункового листка за червень 2012 р., позивач на момент звільнення відповідно до вимог п.11.12 наказу 40-ц мав лише заборгованість в частині невикористаного часу відпочинку у розмірі 187 діб, які йому було сплачено з розрахунку встановленого місячного окладу у сумі 17413,44 грн. та, при цьому, згідно вимог чинного трудового законодавства до надурочних робіт не залучався. У даному випадку невикористані дні відпочинку не належать до виняткових випадків, визначених законодавством, а тому жодним чином не фіксувалися та не оформлювалися як надурочні роботи, як це передбачено ст.ст.62-64 КЗпП України, а отже відсутні підстави вважати невикористаний час домашнього відпочинку позивача надурочними роботами, що, в свою чергу, свідчить про відсутність ознак положень ст.106 КЗпП України, тобто підстав оплати невикористаного відпочинку у подвійному розмірі годинної ставки.

Такі посилання відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки працівник ДП «Придніпровська залізниця» - позивач працюючи потурно, відповідно до п. 11.8 Наказу 40-Ц має право на особливий порядок надання часу відпочинку та якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не була надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин повинно зараховуваться і оплачуваться як надурочна робота.

У відповідності до положень ст.106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Ч.1 ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Виходячи з положень наведених норм чинного законодавства при звільненні позивача мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до особового рахунку позивача його тарифна годинна ставка склала – 11,21 грн.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПД «Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п`ятиденним робочим тижнем та 12-ти годинний робочий день для працівників, які працюють змінами.

Оскільки позивач працював за 8-ми годинним графіком роботи, еквівалентна кількість робочих годин за час невикористаного відпочинку складає 1496 (8 годин х 187 діб).

При цьому сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку, мала складати 33540,32 грн. (1496 годин х 11,21 грн. = 16770,16 грн. х 2).

Із копії особового рахунку позивача за червень 2012 року вбачається, що компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку була нарахована йому за кодом 308, як компенсація за відпустки за 187 днів – 17413,44 грн.

Тобто на теперішній час позивачу залишається не нарахованою та не виплаченою заробітна плата у сумі 16126,88 грн. (33540,32 грн. – 17413,44 грн.).

Таким чином, суд встановив, що позивач на законних підставах звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права та вимоги щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за 187 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у визначеному позивачем розмірі підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.32 ЗУ «Про оплату праці» трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно із законодавством про трудові спори.

Ст.233 КЗпП України для працівників встановлено загальний тримісячний строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Виходячи з аналізу зазначеної норми, з врахуванням положень Закону України «Про оплату праці», КЗпП України, право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком поширюється не лише на нараховану, але не виплачену заробітну плату, а й на фактично зароблену ним заробітну плату, виплату та нарахування якої роботодавцем чи уповноваженим ним органом не було проведено або проведено її нарахування з порушенням норм діючого законодавства в сфері оплати праці.

Таким чином суд встановив, що доводи представника відповідача щодо пропуску строку звернення позивача за захистом свого права, не знайшли свого підтвердження.

На підставі п.1 ч.2, ч.6 ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача в дохід держави витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу (ч.2 ст.137, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України) в сумі 2500 грн., згідно наданого представником позивача розрахунку, який містить підтвердження кількості годин, витрачених представником на надання правової допомоги та інишх юридичних послуг, описаних у розрахунку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 261, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (представник позивача ОСОБА_2 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Київ, вул.Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у сумі 16126,88 грн. без урахування податків та зборів, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Київ, вул.Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815) в дохід держави судовий збір в сумі 768,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.В. Зарютін