Рішення № 81757234, 15.05.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2019 р. № 400/1043/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Фульги А.П., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 10.23 АДРЕСА_2

до відповідача:Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, пр. Богоявленський, 55-е, м. Миколаїв, 54018

про:визнання протиправним та скасування рішення від 11.02.2019, визнання бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення від 11.02.2019 року № 2951/02, провести поновлення та виплату пенсії за віком з 13.04.2016 – шляхом її поновлення, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач протиправно не поновлює виплату пенсії.

Відповідач надав заперечення проти позову, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем не дотримано вимоги порядку звернення за поновленням пенсії, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Ухвалою від 11.04.19 відкрито провадження по справі № 400/1043/19 за правилами спрощеного провадження.

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачу призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон. До виїзду в Ізраїль позивач проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

13.10.2015 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

З 13.04.2016 відповідачем припинено виплату пенсії позивачу.

16.01.2019 року представник позивача надав заяву позивача про поновлення виплати пенсії відповідачу. До заяви представник позивача додав копії довіреності, паспорт для виїзду за кордон, оригінал апостильованої заяви про поновлення пенсії, що підписана позивачем, підпис якого завірений нотаріально, ідентифікаційний код.

Листом від 11.02.2019 № 2951/02 відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, в якому зазначив, що позивачем, всупереч п. 1.5, 2.9, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 не надано паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації та вік).

Відповідно до статті 51 Закону № 1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відтак, відповідач безпідставно припинив виплату позивачу пенсії.

Частиною другою статті 49 Закону №1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору порядку звернення до органу, що призначає пенсію: - або особисто, або через свого представника.

Посилання Управління на пункт 2.9 Порядку № 22-1, щодо обов`язку пенсіонера пред`являти паспорт при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат, є безпідставним, оскільки вказаний пункт регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено суду, що існують правові підстави не поновлювати позивачу виплату пенсії.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 . 23, АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області ( пр. Богоявленський , 55-е, м. Миколаїв, 54018 ідентифікаційний код 41250638) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Інгульського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, що полягає у не поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Інгульське об`єднане Управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 13.04.2016, відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області ( пр. Богоявленський, 55-е, м. Миколаїв, 54018 ідентифікаційний код 41250638) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 10.23 АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768,40 грн., сплачений платіжною квитанцією від 29.03.2019 № 0.0.1311829023.1.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду – 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження – 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя А. П. Фульга