Ухвала суду № 81755263, 16.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

16.05.2019Справа № 910/6197/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року у справі № 910/6197/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 8 666 291,71 грн.,

за участі представників сторін:

від позивача (стягувача): не з`явився;

від відповідача (боржника): Майданевича Г.А. за довіреністю від 27 грудня 2018 року № 99/18;

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 8 666 291,71 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв`язку з простроченням відповідачем виконання його грошових зобов`язань за договором поставки природного газу від 30 грудня 2009 року № 324-09/8.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року (суддя Головатюк Л.Д.) позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 проценти річних в сумі 698 378,93 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 955 074,93 грн. та 129 801,81 грн. судового збору. Водночас у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

26 червня 2016 року на виконання вищезазначеного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

6 травня 2019 року через канцелярію суду надійшла заява дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 26 квітня 2019 року № 31/04-998 про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року на один рік (вхідний № 01-20/4025/19).

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 6 травня 2019 року № 05-23/1096 у зв`язку із неможливістю здійснювати правосуддя суддею Головатюком Л.Д. призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 910/6197/16, зареєстрованих за вхідним № 01-20/4025/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 6 травня 2019 року вказану заяву передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 травня 2019 року (суддя Павленко Є.В.) заяву дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року у справі № 910/6197/16 призначено до розгляду на 16 травня 2019 року.

У судовому засіданні 16 травня 2019 року представник боржника підтримав вимоги, викладені у заяві від 26 квітня 2019 року № 31/04-998, та наполягав на їх задоволенні.

Стягувач про дату, час і місце розгляду заяви був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення з підписом уповноваженої особи позивача, проте явку свого представника у призначене судове засідання не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань по суті поданої заяви на адресу суду не направив.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги встановлений частиною 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) присічний десятиденний строк, встановлений для розгляду вказаної заяви, суд дійшов висновку про її розгляд без участі представника позивача.

Розглянувши подану дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заяву про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року у справі № 910/6197/16, заслухавши пояснення представника заявника, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується вказана заява, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду цієї заяви, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012, від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 та від 30 червня 2009 року у справі № 16-рп/2009.

Водночас за частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

У своїй заяві в обґрунтування вимог про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року на один рік дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" посилалася на свій скрутний фінансовий стан і систематичне порушення грошових зобов`язань її контрагентами, а також на нездійснення заявником господарської діяльності, направленої на отримання прибутку, та його перебування у процесі припинення.

Проте наведені заявником підстави для відстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище, систематичне порушення грошових зобов`язань контрагентами дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") не є тими виключними обставинами в розумінні статті 331 ГПК України, які давали б можливість для відстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

Як було зазначено, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів статей 74, 76-79 ГПК України покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

Проте заявником не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження наведених ним обставин. Так, заявником не було надано суду жодних доказів, які підтверджують, зокрема, відсутність грошових коштів для погашення заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року у справі № 910/6197/16. У той же час надані дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" копії постанов про відкриття ряду виконавчих проваджень, за якими заявник є боржником, не можуть беззаперечно свідчити про існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року у справі № 910/6197/16, або роблять таке виконання неможливим. У той же час в силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року у справі № 910/6197/16, і не є винятковими в розумінні статті 331 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання даного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Також у своїй заяві боржник вказував на те, що нараховані стягувачем 3% річних та інфляційні втрати є лише штрафними санкціями та збитками, що понесені позивачем через несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може.

Проте наведені твердження також оцінюються судом критично, оскільки формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Крім того, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд зобов`язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

Разом із тим суд констатує, що стягувач також є суб`єктом господарювання, відноситься до державного сектору економіки, здійснює підприємницьку діяльність та зобов`язаний оплачувати роботу своїх працівників. Відтак, затримка у виконання вищенаведеного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність заявником наявності правових підстав, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення.

Слід також зазначити наступне.

В обґрунтування своєї заяви дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" посилалася на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», ЄСПЛ 1999-V, за змістом якого затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За практикою Європейського суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі «Корнілов та інші проти України»); і навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (справа «Крапивницький та інші проти України»).

З огляду на наведене суд звертає увагу на те, що саме з урахуванням, зокрема, вищенаведених положень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні «Корнілов та інші проти України», Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", до ГПК України було внесено зміни та викладено його у новій редакції.

Так, згідно частини 5 статті 331 ГПК України у наведеній редакції, чинній на час розгляду заяви дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

За частиною 7 цієї статті про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Зі змісту наведених норм вбачається, що строк, на який може бути розстрочено чи відстрочено виконання судового рішення, слід відраховувати саме з дня винесення рішення (ухвали, постанови), прийнятого у конкретній справі за результатами розгляду позовних вимог по суті, а не з моменту задоволення заяви про відстрочення виконання такого рішення, що може бути вирішено лише шляхом постановлення відповідної ухвали суду, або, в окремих випадках, - зазначено у резолютивній частині рішення в порядку пункту 2 частини 6 статті 238 ГПК України.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6197/16, про відстрочення виконання якого у своїй заяві просила дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", було ухвалено 9 червня 2016 року, тоді як заявник звернувся до суду з даною заявою лише у травні 2019 року, тобто поза межами встановленого законом строку, у рамках якого за частиною 5 статті 331 ГПК України може бути відстрочено виконання цього судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги те, що дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не довела належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні її заяви слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статями 74, 76-79, 233-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 26 квітня 2019 року № 31/04-998 про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 9 червня 2016 року у справі № 910/6197/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 8 666 291,71 грн. відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту: 16 травня 2019 року

Суддя Є.В. Павленко