Рішення № 81751619, 11.04.2019, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18441/18

пр. № 2/759/2498/19

11 квітня 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул’яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

за участю: представника позивача Корецької Т.О.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 про відшкодування завданої майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

у листопаді 2018 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 43931 грн 67 коп. та судовий збір по справі у розмірі 1762 грн 00 коп.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 07.01.2016 трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю службового автомобіля «Toyota Prius» н.з. 11 1124 під керуванням поліцейського роти №8 батальйону №3 УПП у м. Києві ДПП сержанта поліції ОСОБА_3 та автомобіля «Mercedes» н.з. НОМЕР_1 в результаті чого автомобіль «Toyota Prius» н.з. 11 1124 зазнав технічних ушкоджень, а відповідача визнано винним за ст. 124 КУпАП, оскільки порушив вимоги п. 13.3 ПДР. Пошкоджений транспортний засіб станом на дату ДТП належав Департаменту патрульної служби МВС України та на підставі договору позички №10 від 02.12.2015 перебував у користуванні Департаменту патрульної поліції, який з 26.11.2016 є власником вказаного транспортного засобу, а тому вартість матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota Prius» н.з. 11 1124 складає 43931 грн 67 коп., які позивач просить стягнути з відповідача як у завдавача матеріальної шкоди.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки вони є безпідставними, а також позивач пропустив річний строк для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 07.01.2016 приблизно о 06 год. 45 хв. по вул. Депутатській, 23А у м. Києві ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом «Тойота» д.н.з. 1124, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1, водій ОСОБА_4, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 13.3 ПДР.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 02.02.2016 визнано ОСОБА_3,. винним у вчинені ДТП та притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 11).

Відповідно до п. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно висновку експертного дослідження від 07.03.2017 №19/12-3/92 вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Тойота» д.н.з.11 1124, який належить Департаменту патрульної служби МВС України складає 43931 грн 67 коп. (а.с. 24-43).

Згідно ст. 19 Закону України «Про національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Так, відповідно до ст. ст. 1, 17 Закону України «Про національну поліцію України» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Статтею 80 Закону України «Про національну поліцію» визначено спеціальні звання поліцейських та осіб, які їх встановлюють - керівник поліції та Президент України.

За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Однак, у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому на поліцейського як на працівника поширюється трудове право, отже при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю (КЗпП).

Відсутня норма щодо матеріальної відповідальності і в Положенні «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» затвердженої Постановою КМУ РСР від 29.07.1991 №114. Єдине, що вказано, що відповідно до п.23 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Знову ж законодавець робить посилання до застосування закону, норми, яких відсутні у спеціальному законі.

У п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й неотримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обовязків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, зокрема п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП України передбачено, що для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності в його діях на час заподіяння шкоди повинен бути умисел. Умисне заподіяння шкоди має бути підтверджено фактом наявності умислу та свідомого бажання працівника заподіяти підприємству шкоду або допустити її настання.

Відтак, відповідальність відповідача за заподіяну шкоду обмежується середнім місячним заробітком працівника.

Частиною 3 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Позивачу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником, в день її заподіяння, тобто 07.01.2016, але в будь-якому випадку не пізніше прийняття постанови Святошинського районного суду м. Києва від 02.02.2016, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Разом із тим, до суду із даним позовом Департамент патрульної поліції звернувся лише 16.11.2018, тобто більше ніж через два роки.

Із клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду з поважних причин відповідно до ст. 234 КЗпП України позивач не звертався і про наявність таких причин в позові не зазначав.

Суд враховує, що річний строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України, не є позовною давністю і застосовується незалежно від наявності заяви відповідача.

За таких обставин, позивач пропустив встановлений законом річний термін для звернення до суду з даним позовом, а відтак після закінчення строку для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, працівник звільняється від обов'язку відшкодовувати завдану ним шкоду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами Законом України «Про національну поліцію», ст.ст. 130, 132, 134, 233 КЗпП України ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353, 417 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 про відшкодування завданої майнової шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул’яновська

Повний текст судового рішення складено 17.04.2019.