Рішення № 81750239, 18.04.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5905/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань Винник С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за підсумком роботи, суму середнього заробітку за час затримки, компенсації втрати частини грошових доходів,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому, враховуючи заяву від 21 лютого 2019 року про відмову від вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди, просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості із заробітної плати та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку 14 355, 45 грн, суму винагороди за підсумком роботи за 2016 рік 1 953, 33 грн, суму середнього заробітку за період затримки з 05 травня 2017 року по 30 листопада 2018 року 104 951, 07 грн та донарахувати по день фактичного розрахунку, також стягнути з АТ «Укрзалізниця», відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, суму компенсації у розмірі 2 381,75 грн /а. с. 2-14, 39/.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем. В день звільнення йому було видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати за період:

за липень 2016 року у розмірі – 2 530, 43 грн заробітної плати,

за березень 2017 року – 1 748, 81 грн заробітної плати,

за квітень 2017 року – 5 301, 64 грн заробітної плати,

за травень 2017 року – 2 409 ,87 грн заробітної плати.

Також, не була виплачена грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки, а саме за 10 днів, згідно наказу про звільнення, що складає – 2 364,70 грн.

Крім цього, відповідно до наказу № Ц-2-25/1666-17 від 11 липня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» зобов’язалась виплатити працівникам регіональних філій, філій (в тому числі колишнім начальникам (виконуючим обов’язки начальника) регіональних філій і філій), винагороду за підсумком роботи за 2016 року у відсотках до посадового окладу (місячної тарифної ставки, розрахованої на норму 167 годин), який склався на кінець 2016 року, враховуючи виконання показників роботи за 2016 рік. Відповідно до наказу винагорода, яка належить позивачу до виплати, складає 1 953, 33 грн. Вважає такі дії відповідача незаконними та просив стягнути з відповідача — АТ «Українська залізниця» на його користь нараховану, але не виплачену заборгованість у сумі 14 355, 45 грн, що складається із заробітної плати в сумі 11 990, 75 грн та нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки, а саме за 10 календарних днів у розмірі 2364, 70 грн; нараховану, але не виплачену винагороду за підсумками роботи за 2016 року в розмірі 50 % від окладу в сумі 1953, 33 грн; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 104 951,07 грн.

Ухвалою судді від 11 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху, з підстав несплати судового збору за майнову вимогу — про стягнення відшкодування моральної шкоди, яка не охоплюється пунктом 1 частини першої статті п’ятою Закону України «Про судовий збір» /а. с. 95-96/.

21 лютого 2019 року представником позивача уточнено позовні вимоги шляхом виключення пункту про стягнення відшкодування моральної шкоди, про що направлено клопотання на електронну пошту суду, яке передано судді 25 лютого 2019 року /а. с. 98, 99/.

Ухвалою судді від 25 лютого 2019 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання /а. с. 100-101/.

07 березня 2019 року відповідачем було отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви та доданих до неї документів, що підтверджується відомостями за трек-номером 0101039512808 відстеження відправлення ПАТ «Укрпошта» /а. с. 130, 131/.

17 квітня 2019 року до суду засобами поштового зв’язку (направлений 10 квітня 2019 року) надійшов відзив сторони відповідача з клопотанням про подовження строку на подання відзиву, мотивоване тим, що підрозділ «Іловайська дистанція сигналізації та зв’язку», де працював позивач, знаходиться на непідконтрольній українській владі території — м. Донецька, що ускладнює підготовку обґрунтованого відзиву на позовну заяву та потребують залучення всіх причетних фахівців дирекції, що робить неможливим подання відзиву у встановлений судом строк, позовна заява з додатками надійшли на виконання з АТ «Укрзалізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» лише 18 березня 2019 року /а. с. 103, 104-105, 107, 120/.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду, як встановлено частиною другою статті 127 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою вказаної статті Кодексу, якщо інше не встановлено законом, заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Так, позовну заяву з додатками отримано відповідачем 07 березня 2019 року (середа), тому п’ятнадцятиденний строк на підготовку та направлення відзиву разом з додатками тривав до 22 березня 2019 року (п’ятниця) включно. Натомість відзив направлено засобами поштового зв’язку 10 квітня 2019 року.

З врахуванням вказаних норм процесуального закону, встановлено, що стороною відповідача відзив на позов разом з клопотанням про подовження строку на його подання подано з його пропуском, а не до закінчення, у випадку чого передбачено частиною другою статті 127 ЦПК України можливість продовження.

Заяви з приводу поновлення строку на подання відзиву стороною відповідача не було подано.

Відтак клопотання про подовження строку судом відхиляється.

Представник позивача у судове засідання не з’явилася, подала до суду заяву, у якій зазначила, що позовні вимоги підтримує і просить задовольнити у повному обсязі, долучити до матеріалів справи письмові докази, додані до заяви.

Представник відповідача у судове засідання не з’явилася також, у своєму відзиві зазначила, що сторона просить розгляд справи провести без участі представника відповідача.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов’язки, в рівній мірі кореспондується обов’язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Позивач з 07 липня 2010 року перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05 травня 2017 року, коли був звільнений на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу №75/ос від 05 травня 2017 року за угодою сторін /а. с. 62-65/.

З 01 серпня 2016 року, згідно з наказом від 29 липня 2016 року № 1/ос, у зв’язку з реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера-програміста 1 категорії з окладом у розмірі 4 853, 00 грн виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» /а. с. 22, 35/.

Згідно з наказами від 17 березня 2017 року № 236/ДНД та від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ, з 20 березня 2017 року був встановлений простой працівникам виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» /а. с. 44-45, 46-47 «а», 58/.

На підставі наказу від 20 березня 2017 року № 154 голови правління ПАТ «Українська залізниця», відповідно наказу від 21 березня 2017 року № 21/ІОЦ виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» позивачу був підвищений оклад на 25 відсотків тобто 6 066, 00 грн /а. с.48, 58/.

Відповідно до рішення, прийнятого на засіданні правління ПАТ «Укрзалізниця» (протокол від 05 квітня 2017 року № Ц-57/27 Ком.т) та на підставі наказу від 28 квітня 2017 року № 645-НЗ-1 першого заступника начальника регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання діяльності регіональної філії «Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», посада, яку позивач займав, була скорочена /а. с. 123/.

Відповідно до пункту 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов’язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства загального користування» ПАТ «Українська залізниця» повністю відповідає за зобов’язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Укрзалізницею та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.

Позивач зазначив, що у день звільнення з роботи йому видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати за липень 2016 року та з березня 2017 року по 05 травня 2017 року, а так само грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку що у сумі складає: 14 355, 45 грн, відповідно до наданих позивачу відповідачем розрахунків заробітної плати, які відповідають нормам ст. 110 КЗпП України (не повинні містити штемпеля, підписів головного бухгалтера, керівника підприємства та печатки): за липень 2016 року – 2 530, 43грн заробітної плати; за березень 2017 року – 3 748, 81 грн. заробітної плати, але позивачу був виплачений аванс за березень 2017 року у розмірі 2 000, 00 грн, у жовтні 2017 року за накладною у касі регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» м. Лиман, тому сума до сплати за березень 2017 року складає 1 748, 81 грн заробітної плати, за квітень 2017 року – 5 301, 64 грн. заробітної плати, за травень 2017 року – 4 774, 57 грн (складається із суми заробітної плати за травень 2017 року та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку.

На підтвердження виходу позивача на роботу суду надано табелі обліку використання робочого часу за липень 2016 року, за березень, квітень, травень 2017 року /а. с. 74-85/.

Позивач первинні документи, для остаточного розрахунку, згідно Наказу від 26 червня 2017 року № 899-Н, надав у структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (м. Лиман) до робочої комісії з опрацювання первинних документів 17 січня 2018 року та зареєстровані за № 5043, про що свідчить опис документів для остаточного розрахунку з інженером-програмістом 1 категорії ОСОБА_2 /а. с. 86/.

Стороною позивача також зазначено, що, відповідно до наказу від 11 липня 2017 № Ц-2-25/1666-17, ПАТ «Українська залізниця» зобов’язалась виплатити працівникам регіональних філій, філій (в тому числі колишнім начальникам (виконуючим обов’язки начальника) регіональних філій і філій), винагороду за підсумком роботи за 2016 рік у відсотках (50%) до посадового окладу (місячної тарифної ставки, розрахованої на норму 167 годин), який склався на кінець 2016 року, враховуючи виконання показників роботи за 2016 рік. Відповідно до наказу, винагорода за підсумком роботи за 2016 рік, яка належить мені до виплати, складає: 1 953, 33 грн, місячний оклад на кінець 2016 року складає 4 853, 00 грн , про що свідчить розрахунок по заробітній платі за грудень 2016 року, який додається до цієї позовної заяви у додатку 9, а з урахуванням належних утримань (податок на доходи фізичних осіб 18 % та військовий збір 1,5 %) винагорода за підсумком роботи за 2016 рік складає: (4 853,00 - (4 853,00 х 0,18) – (4 853,00 х 0,015)) х 50% =1 953,33 грн, що розраховано, виходячи із відомостей опублікованих у мережі Інтернет на сайті Профспілки залізничників та транспортних будівельників України за адресом http://zalp.org.ua/content/view/3033/1/lang,english/.

Як стверджує позивач, по теперішній час суми, що йому належать, відповідачем не виплачені.

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05 травня 2017 року, виконував свої трудові обов’язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз’яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Відповідно до частини другої ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов’язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем у своїй позовній заяві також зазначено, що 16 січня 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» надано Науково-правовий висновок № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов’язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), згідно з яким вина ПАТ «Укрзалізниця» в невиплаті належних працівникові сум при звільненні відсутня.

В той же час форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.

Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов’язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.

При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачем.

Так, позивачу було нарахована, заробітна плата у період:

липень 2016 року у розмірі — 2 530, 43 грн,

за березень 2017 року — 1 748, 81 грн,

за квітень 2017 року — 5 301, 64 грн,

за травень 2017 року — 2 409, 87 грн, тобто як вбачається з позовних вимог, не виплаченою є сума 11 990, 75 грн.

Крім того, відповідно до ст.ст.74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Кількість невикористаних днів відпустки позивача, за які надається компенсація, складає 10 днів. Період відпустки, за який надається компенсація: з 07 липня 2016 року по 06 липня 2017 року.

Згідно розрахунку оплати відпусток, компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки складає 2 364, 70 грн.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день винесення судового рішення по справі, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв’язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 104 951, 07 грн.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати за період липень 2016 року, березень - травень 2017 року у загальному розмірі 11 990, 75 грн.

Згідно з частиною першою ст.5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень частини третьої ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано доказів на підтвердження суми винагороди, яка належить йому до виплати, відповідно до наказу № Ц-2-25/1666-17 від 11 липня 2017 року. ПАТ «Українська залізниця». На підтвердження цього надано лише посилання на електронну сторінку профспілки залізничників і транспортних будівельників, яка жодним чином не підтверджує, яким саме працівникам та у якому розмірі нарахована винагорода.

Таким чином, суд повно і всебічно з’ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною шостою ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса місця проживання: АДРЕСА_1) заборгованість із заробітної плати в сумі 11 990,75 грн, грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки у розмірі 2 364,70 грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період затримки з 05 травня 2017 року по 30 листопада 2018 року у розмірі 104 951, 07 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 2 381,75 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в дохід Держави судовий збір — 2 305 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І. В. Литвинова