Рішення № 81750231, 13.03.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/30258/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Литвинової І.В.

при секретарі Чепізі Є.І.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа Орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява ОСОБА_1, яку, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження передано судді Гладун Х. А. /т. І а. с. 1/.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач та її малолітній син зареєстровані у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, власником якої є відповідач — батько позивача і дід малолітнього ОСОБА_5, який з часу набуття права власності на квартиру, з метою її реалізації, почав дії спрямовані на виселення позивача з дитиною, штучно створюючи складні побутові умови для спільного проживання: перешкоджав у доступі до житла та особистих речей, забороняв користуватися побутовою технікою та комунальними послугами, незважаючи на те, що позивач брала участь у сплаті за них, змінено замок вхідних дверей до квартири. Позивач неодноразово, як зазначила, зверталася до Печерського районного управління поліції, ЖБК «Граніт», Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою щодо перешкоджання у доступі до квартири, однак вплинути на ситуацію, що склалася, вони не змогли, оскільки відповідач є власником квартири /т. І а. с. 3-6/.

Ухвалою судді від 22 червня 2016 року у справі відкрито провадження /т. І а. с. 39/.

18 жовтня 2016 року судом до спільного розгляду з первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом, яка заявою від 03 лютого 2017 року була уточнена і ОСОБА_6 просив визнати ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 /т. І а. с. 61-65, 83, 96/.

В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що відповідач (позивач за первісним позовом) добровільно вибула разом із сином та своїм чоловіком із квартири 20 грудня 2015 року, але знятися з реєстрації не бажає, чим позбавляє позивача (відповідача за зустрічним позовом) права на розпорядження своїм майном, оскільки він має намір її продати, а позивач не є власником квартири, тому не має права ні користуватися, ні розпоряджатися нею.

Також 18 жовтня 2016 року від відповідача ОСОБА_6 надійшли до суду письмові заперечення на позов ОСОБА_1, у яких відповідач наполягає на тому, що позивач за первісним позовом умисно не реєструє нове місце проживання, намагаючись довести, що реєстрація у квартирі АДРЕСА_1, надає їй та дітям право користуватися квартирою /т. І а. с. 77-79/.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 02 лютого 2017 року подала до суду письмові заперечення на зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_6 /т. І а. с. 105-108/.

На підставі розпорядження № 83 від 13 лютого 2017 року проведено повторний автоматичний розподіл справи між суддями, у зв’язку із самовідводом судді Гладун Х. А. від розгляду справи на підставі пункту 5 частини першої ст. 20 ЦПК України, та визначено суддю Васильєву Н. П. для розгляду справи /т. І а. с. 110, 111/.

Ухвалою судді Васильєвої Н. П. від 14 лютого 2017 року справу прийнято до свого провадження /т. І а. с. 112/.

Разом з тим, на підставі розпорядження № 522 від 29 вересня 2017 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, у зв’язку із перебуванням судді Васильєвої Н. П. на довготривалому лікарняному, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями 29 вересня 2017 року /т. І а. с. 157-159/.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2017 року, матеріали справи 03 жовтня 2017 року передано судді Литвиновій І. В. /т. І а. с. 156/.

На підставі норми пункту 9 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-IV у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (15 грудня 2017 року), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 березня 2017 року від третьої особи у справі Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києва державної адміністрації до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника та викладено думку по суті позову, що первісний позов є обґрунтованим /т. І а. с. 117-118/.

Ухвалою суду від 02 квітня 2018 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу підготовчого судового засідання, постановлено долучити до матеріалів справи письмові докази, згідно з переліком вказаним у клопотанні сторони позивача від 02 квітня 2018 року /т. І а. с. 187-188/.

Також у підготовчому судовому засіданні судом вирішено клопотання сторони позивача ОСОБА_1 від 20 березня 2017 року та сторони відповідача ОСОБА_6 від 20 лютого 2017 року про виклик свідків, за результатом чого судом ухвалено на місці, без виходу до нарадчої кімнати, викликати у судове засідання в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 /т. І а. с. 120, 121, 230, 231/.

Ухвалою судді від 02 квітня 2018 року закрито підготовче провадження у справі та ухвалено викликати у судове засідання свідків /т. І а. с. 232-233/.

30 січня 2019 року позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) надала суду пояснення по суті позову, що у грудні 2015 року вона винесла речі з кімнати у квартирі АДРЕСА_3, оскільки у кімнаті необхідно було зробити ремонт, але відповідач заборонив їх переносити в інші кімнати квартири. Приїхавши до квартири 28 лютого 2016 року позивач, як вона стверджує, не змогла потрапити у неї — замок був змінений і ключа від нього відповідач не давав, тому було викликано поліцію, але двері не було відчинено. Коли позивач приїхала у березні та у грудні 2016 року до квартири, відповідач також їй не відчинив дверей. У квартирі залишалися речі позивача: ліжко, посуд, столик, дитячі іграшки /т. ІІ а. с. 50-52/.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_6 30 січня 2019 року пояснив суду, що у грудні 2015 року ОСОБА_1 виїхала з квартири, забравши свої речі. Надалі, 22 грудня 2015 року, вона з чоловіком забрала з квартири деякі речі і ОСОБА_6 дав нові ключі від квартири. У лютому 2016 року ОСОБА_6 не зміг потрапити до квартири, оскільки замок був зламаний, і тому він його змінив. Приїхавши до квартири і не маючи можливості потрапити до квартири позивач викликала поліцію /т. ІІ а. с. 53/.

Відповідач визнав, що двічі змінював замки у вхідних дверях квартири — першого разу позивачу він надав ключі, вдруге — ні.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні надав покази, що проживає у АДРЕСА_6, та ОСОБА_6 неодноразово звертався до нього у період 2011-2014 років за допомогою у відкритті вхідних дверей до квартири, оскільки ОСОБА_1 закривала двері, коли він виходив палити, що було ще за життя ОСОБА_12 Також свідок вказав, що він декілька разів змінював замок у дверях, оскільки вони були зіпсовані — вставлені сірники та цвяхи. У грудні 2015 року, як стверджує свідок, ОСОБА_1 виїхала з квартири — він бачив як виносилися речі, зокрема, пральна машина, меблі /т. ІІ а. с. 53-54/.

ОСОБА_9, будучи допитаним в якості свідка, надав суду покази, що у грудні 2015 року проводив у квартирі сантехнічні роботи, у той же час у квартирі були присутні: позивач, її чоловік та дитина, ОСОБА_6 вдома не було. За показами свідка, ОСОБА_1 з чоловіком завантажили речі та втрьох виїхали /т. ІІ а. с. 55/.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні 13 березня 2019 року, надаючи суду покази, повідомив, що також проживає АДРЕСА_1, і кілька разів бачив, як ОСОБА_1 з чоловіком виїжджала з квартири — восени 2015 року, коли винесли речі, та взимку 2015 року — вантажили пральну машину, холодильник, дитячі речі.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1, яка є законним представником неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_7, та її представник ОСОБА_2 вимоги первісного позову підтримали та просили задовольнити, у задоволенні зустрічного позову — відмовити.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечували проти задоволення первісного позову, просили відмовити, підтримали вимоги зустрічної позовної заяви, яку просили задовольнити.

Представник третьої особи у справі Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з’явився, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності представника Служби.

Суд, заслухавши обґрунтування та заперечення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_6 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 59,4 кв м, житловою — 44,3 кв м, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року у справі 757/24589/13-ц /т. І а. с. 11-12/.

06 лютого 2014 року зареєстровано право власності ОСОБА_6 на зазначену квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно /т. І а. с. 14/.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач за первісним позовом (відповідача за зустрічним) ОСОБА_1 є донькою відповідача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданим повторно 16 січня 2002 року за актовим записом № 1349 Відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, та факт родинного споріднення сторонами не заперечується /т. І а. с. 19, 20/.

Так само сторонами не заперечується факт, що малолітні сини позивача: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, є онуками ОСОБА_6, народженими ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_14 /т. І а. с. 22/.

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованими значаться: з 1981 року — ОСОБА_6, з 1988 року — ОСОБА_1, з 2012 року ОСОБА_5.

23 лютого 2016 року відповідач ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_15 договір відповідального зберігання, відповідно до умов якого протягом півроку речі, зазначені у переліку безкоштовно зберігатимуться у підсобному приміщенні (підвалі) за адресою: АДРЕСА_4 /т. І а. с. 26/.

Як вбачається з актів, складених за фактом вчинення перешкод у доступі до квартири та речей від 28 лютого 2016 року та 13 березня 2016 року, сусіди (ОСОБА_16, ОСОБА_8 та ОСОБА_17.) та правління ЖБК «Граніт» (В. о. Голови ОЖБК ОСОБА_17.) підтверджують факт вчинення перешкод у доступі до квартири ОСОБА_1 та її сину, які значаться зареєстрованими у ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6 /т. І а. с. 57, 58/.

Позивач ОСОБА_1 неодноразово письмово зверталася з приводу наявності перешкод у входженні до квартири до ОЖБК «Граніт», Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Печерського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Відділу у справах сім’ї, молоді та спорту, Державної міграційної служби України /т. І а. с. 27-38, 189-207/.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, статті 319, частин першої, другої статті 321 Цивільного кодексу України, власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 Житлового кодексу Української РСР.

Згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Водночас, статтею 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п’ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї» членами сім’ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв’язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім’ї власника квартири користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім’ї.

Тобто вирішальним при застосуванні частини другої статті 405 Цивільного кодексу України є відсутність особи за місцем реєстрації понад один рік саме без поважних причин на це.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14, від якого Верховний Суд не відступав.

Аналіз положень глави 32 Цивільного кодексу України свідчить, що сервітут — це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов’язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Системний аналіз статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 Житлового кодексу Української РСР у поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 Цивільного кодексу України, статей 150, 156 Житлового кодексу Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до частини третьої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) ОСОБА_1 у позовній заяві вказала, що, починаючи з кінця лютого 2016 року, ОСОБА_6 порушує її право на користування та проживання у АДРЕСА_1 /т. І а. с. 4/. Складені акти про вчинення перешкод у доступі до квартири та речей датовані 28 лютого 2016 року та 13 березня 2016 року, звернення позивача з приводу наявності перешкод у входженні до квартири до ОЖБК «Граніт», Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Печерського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Відділу у справах сім’ї, молоді та спорту, Державної міграційної служби України датовані також березнем 2016 року /т. І а. с. 27-38, 57, 58, 189-207/.

Відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) ОСОБА_6 зазначено, що припинення користування житлом ОСОБА_1 мало місце з 20 грудня 2015 року, внаслідок добровільного виїзду з квартири, де вона зареєстрована /т. І а. с. 62/. Згідно із змістом спільної заяви мешканців будинку АДРЕСА_1 та сусідів по АДРЕСА_1 від 23 лютого 2016 року, ОСОБА_1 разом з чоловіком та сином виїхали з квартири 21 грудня 2015 року та актом огляду квартири від 18 лютого 2016 року засвідчено, що кімната, де проживала родина ОСОБА_1, замкнена, останні не проживають у АДРЕСА_1 /т. І а. с. 66, 67/.

До суду із позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 звернулася 22 червня 2016 року /т. І а. с. 3/.

Суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 вселилася до квартири та проживала у ній саме як член сім’ї відповідача ОСОБА_6, водночас місце проживання малолітнього ОСОБА_5 визначається за частиною четвертою статті 29 Цивільного кодексу України, окрім того, вони є зареєстрованими у вищевказаному житлі. Між батьком та донькою під час спільного проживання почали виникати побутові конфлікти.

Підстави для задоволення зустрічного позову про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_6, відсутні, оскільки існування умов, передбачених частиною другою статті 405 Цивільного кодексу України, не встановлено: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були відсутні менший строк, ніж один рік, через наявність перешкод у користуванні квартирою, хоч і у зв’язку із поважними причинами, зумовлені тривалими неприязними стосунками з відповідачем.

Відтак суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для усунення перешкод у користуванні цією квартирою та вселення позивачів — тобто задоволенню підлягає первісний позов, оскільки позивачі за первісним позовом є членами сім’ї відповідача за первісним позовом, тому вони мають право користуватися житловим приміщенням, власником якого він є.

Наявність іншого житлового приміщення, право власності на яке зареєстроване за чоловіком ОСОБА_18 та батьком ОСОБА_5, ОСОБА_7 — ОСОБА_14, не впливає на їхнє право користування квартирою, яка є власністю відповідача за первісним позовом, як членів сім’ї останнього.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов’язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню сума судового збору.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 29, 30, 32, 41, 47, 55, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-16, 29, 319, 321, 391, 405 Цивільного кодексу України,

ст. ст. 150, 156, 157 Житлового кодексу Української РСР,

ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

суд,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстр. АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_9, зареєстр. АДРЕСА_1) в квартиру АДРЕСА_5.

Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа Орган опіки та піклування Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_10, зареєстр. АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстр. АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 грн. 21 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова