Рішення № 81746241, 14.05.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/344/2019

Справа № 641/6475/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Колодяжної І.М.

при секретарі - Ягодіної М.С.

справа F641/6475/18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Харківський Хлібокомбінат «Слобожанський» про стягнення заробітної плати , компенсації за невикористану відпустку , середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та зобов,язання вчинення дій , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом , з урахуванням його уточнень, про стягнення з відповідача нарахованої ,але невиплаченої заробітної плати у сумі 12950 грн. , компенсації за невикористану відпустку у сумі 1982 грн. , середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у сумі 22200 грн. , а всього на суму 62595,00 грн. та зобов,язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов,язкове державне соціальне страхування за період роботи з грудня 2017 року по лютий 2018 року у сумі 1997,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 15.09.2017 на підставі наказу F173-к від 14.09.2017 року позивач прийнята по переведенню на посаду провідного спеціаліста з аналітики до відповідача. 15.02.2018 була звільнена за згодою сторін на підставі наказу F32-к від 15.02.2018. На день звільнення позивача відповідачем нарахована ,але не виплачена заробітна плата позивачу за період з листопада 2017 по 15 лютого 2018 року у сумі 12950 грн. , не виплачена компенсація за невикористану відпустку за 15 днів , у сумі 1982 грн. Відмова відповідача у виплатах була обгрунтована відсутністю коштів. Також відповідач не сплатив єдиний соціальний внесок на загальнообов,язкове державне соціальне страхування за період роботи позивача з грудня 2017 по 15 лютого 2018 у сумі 1997,84 грн. В зв,язку з діями відповідача, позивач просить стягнути з відповідача нараховану ,але невиплачену заробітну плату у сумі 12950 грн. , компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1982 грн. , середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 62595,00 грн. та зобов,язати відповідача сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов,язкове державне соціальне страхування за період роботи з грудня 2017 року по лютий 2018 року у сумі 1997,84 грн.

Ухвалою судді від 11 вересня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

14 березня 2019 року ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.

У судове засідання представник позивача не зFявилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача у судове засідання не з,явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Зі згоди представника позивача ,суд вважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Положеннями ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобовFязані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та такими, що випливають з трудових відносин, урегульовані положеннями ЦК України та КЗпП України.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці на підставі наказу F173 Fк від 14.09.2017 позивач прийнята по переведенню на посаду провідного спеціаліста з аналітики до ПАТ «Харківський хлібокомбінат «Слобожанський» . 15.02.2018 року позивача на підставі наказу 32-к від 15.02.2018 року звільнено , відповідно до ст. 36 п. 5 КЗпПУ (за згодою сторін).

З позовної заяви вбачається, що за період з листопада 2017 по 15 лютого 2018 року заробітна плата відповідачем позивачу не виплачується.

Представником позивача наведено розрахунок позовних вимог, виходячи з мінімально встановленого законодавством України розміру мінімальної заробітної платні станом на 2019 рік, спираючись на те, що відповідач не надав до суду інформацію , щодо розміру заробітної плати і середнього заробітку позивача .

Однак , суд не погоджується з розрахунками наведеним представником позивача, посилаючись на наступне.

Враховуючи встановлений Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн. та 3723 грн. відповідно, за період з 01 листопада 2017 по 15 лютого 2018 заборгованість із заробітної плати Пат «Харківський Хлібокомбінат «Салтівський» перед ОСОБА_1 складає 3 200 грн. / з листопада по грудень 2017 року * 2 місяці + 3723 грн * січень 2018 року +1861 грн. 50 коп. / з 01 лютого 2018 року по 15 лютого 2018 року = 6400 грн. 00 коп. + 3723 грн. +1861 грн.50 коп. . = 11 984 грн. 50 коп.

Будь-яких доказів, що ставили б під сумнів наведені розрахунки заборгованості відповідачем до суду не надано. Також, позивачем та її представником не надано суду доказів, що розмір її заробітної плати був більшим ,ніж визначений законодавством розмір мінімальної заробітної плати, а відтак розрахунок наведений представником позивача в позовній заяві не є доведеним в частині саме стягнення суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 12 950 грн.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 2 Кодексу законів про працю України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України, заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Звертаючись з позовом до суду, позивач ОСОБА_1 зазначає, що після його звільнення до теперішнього часу з нею не було проведено повного розрахунку по заробітній платі, не виплачена компенсація за невикористану відпустку. Однак , позивачем до суду не надано належних доказів про наявність невикористаної відпустки позивача та невиплачену компенсацію за невикористану відпустку , а тому суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягають.

Відповідна інформація не надана відповідачем відповідно до ухвали суду від 14 березня 2019 року .

Розрахунок середнього заробітку здійснюється за останні два повні робочі місяці: відповідно до вимог Постанови КМУ від 08.02.1995 F 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до абз. З п. 2 Постанови КМУ від 08.02.1995 F 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Обчислення середньої заробітної плати здійснюється стороною позивача на підставі п. 8 Постанови КМУ від 08.02.1995 F 100, яким встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Однак , до суду не надано доказів про розмір заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, що не дає можливості обчислити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по заробітній платі згідно Постанови КМУ від 08.02.1995 F 100, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі ч.8ст.9 Закону України від 08 липня 2010 року F 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовFязкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобовFязані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобовFязані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобовFязані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Як вбачається з розFяснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України F 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обовFязком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обовFязкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт(акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно матеріалів справи на підтвердження понесених витрат на професійну допомогу представником позивача надано : договір про надання правової допомоги та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Враховуючи, що представник відповідача не надав суду документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт(акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.), інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат пов,язаних із наданням правничої допомоги.

Згідно положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог п.2 ч. 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, таким чином рішення суду в стягнення заробітної плати в межах місячної заробітної плати необхідно допустити до негайного виконання.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Харківський Хлібокомбінат «Слобожанський» про стягнення заробітної плати ,компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та зобов,язання вчинення дій - задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Харківський Хлібокомбінат «Слобожанський» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 11 984 (одинадцять тисяч дев,ятсот вісімдесят чотири) грн. 50 коп. , з яких підлягають утриманню податки і обов,язкі платежі.

Допустити негайне виконання рішення в частині присудження стягнення заборгованості по заробітній платі , але не більш ніж за один місяць.

Стягнути з ПАТ «Харківський Хлібокомбінат «Слобожанський» на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Харківський Хлібокомбінат «Слобожанський» про стягнення заробітної плати , компенсації за невикористану відпустку , середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та зобов,язання вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом , що його ухвалив , за письмовою заявою відповідача , поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, код НОМЕР_1, м. Харків, пр. Г. Сталінграда , 41 а кв. 294.

Відповідач: ПАТ «Харківський Хлібокомбінат «Слобожанський» , код 00381870 , м. Харків, Салтівське шосе , 129.

Повний текст судового рішення складено 15 травня 2019 року .

Суддя:

ОСОБА_2