Рішення № 81728452, 15.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 травня 2019 року № 640/21968/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними та скасування постанов,

У С Т А Н О В И В:

22 грудня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі – відповідач, орган ДВС), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51146396, винесену 30 травня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряном Рафаелем Гагіковичем (далі – постанова про стягнення виконавчого збору);

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 53400231, винесену 21 лютого 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою Світланою Григорівною (далі – постанова про відкриття виконавчого провадження);

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне:

- постанова не відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606- XIV (далі – Закон № 606- XIV), що був чинним на момент її прийняття;

- державний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору згідно з вимогами п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» від № 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII), що був чинним станом на дату відкриття виконавчого провадження;

- державний виконавець не надіслав боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а, відтак, не мав права стягувати виконавчий збір;

- державний виконавець не вживав заходів примусового виконання рішення та не стягнув із боржника жодних сум;

- державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору після спливу встановленого п. 3.7.й Інструкції строку для її винесення.

Крім цього, позивач зазначила про те, що строк на звернення до суду з даним позовом нею не пропущено, оскільки про існування спірних постанов вона дізналася лише після ознайомлення її представника з матеріалами виконавчого провадження № 53400231 12.12.2018 та з матеріалами виконавчого провадження № 51146396 18.12.2018.

У встановлений строк відзив Головного територіального управління юстиції у м. Києві на позовну заяву до суду не надходив. На вимогу суду відповідачем було надано суду копії матеріалів виконавчого провадження.

Будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, учасники в судове засідання не з’явилися, з огляду на що судом ухвалено про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12 травня 2016 року на виконання рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 28.01.2015 по справі № 760/13954/14-ц Солом’янським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості в сумі 175281,03 швейцарських франків.

На підставі вказаного виконавчого листа за заявою стягувача державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряном Рафаелем Гагіковичем 19.05.216 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51146396, згідно з вимогами якої боржнику було надано строк для добровільного виконання рішення суду до 26.05.2016.

30.05.2016 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гаспаряном Рафаелем Гагіковичем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 17 528,10 швейцарських франків.

10.02.2017 вказаний державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі заяви останнього.

У подальшому 21.02.2017 заступник начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магда С.Г. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 53400231 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору та постанову про арешт майна боржника.

Незгода з постановами державних виконавців про стягнення виконавчого збору від 30.05.2016 та про відкриття виконавчого провадження з виконання цієї постанови від 21.02.2017 обумовила звернення позивача з даним позовом до суду.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначає ст. 287 КАС України.

За положеннями п. 1 ч. 2 цієї статті позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Позивач вказує, що про порушення своїх прав оскаржуваними постановами від 30.05.2016 та від 21.02.2017 вона дізналася 12.12.2018 та 18.12.2018 після ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень її представника, на підтвердження чого надано копію розписок (а.с. 35, 36), оскільки спірні постанови всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» їй не надсилалися.

Відповідачем дане твердження ОСОБА_1 не спростовано, доказів вручення позивачу копій постанов не надано.

У зв’язку з цим, враховуючи, що даний позову було надіслано до суду поштовим відправленням 21.12.2018 (а.с. 37), строк на звернення до суду, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України та ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» не пропущено.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряна Р.Г. від 30.05.2016, суд виходить з наступного.

Станом на час винесення постанови від 30.05.2016 про стягнення з позивача виконавчого збору чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (далі – Закон N 606-XIV).

Відповідно до Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закон N 606-XIV (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частина 1 статті 28 Закону N 606-XIV передбачала, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Частиною 5 ст. 12 Закону N 606-XIV було передбачено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Водночас, Законом N 606-XIV встановлено обов'язок державного виконавця повідомляти сторін виконавчого провадження про вчинення виконавчих дій.

Так, згідно з ч. 1 ст. 31 Закону N 606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Як убачається з матеріалів справи, постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2016 № 51146396, згідно з вимогами якої боржнику було надано строк для добровільного виконання рішення суду до 26.05.2016, державним виконавцем позивачу не надсилалася, оскільки докази зворотнього у матеріалах справи відсутні.

З огляду на це, у боржника не було можливості виконати судове рішення у встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк, а тому, як наслідок, у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення з боржника (ОСОБА_1В.) виконавчого збору на підставі ч. 1 ст. 28 Закону N 606-XIV .

Крім цього, слід ураховувати, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51146396 від 30 травня 2016 року винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряном Р.Г. без правових підстав, порушує права позивача, а тому є незаконною та підлягає скасуванню.

Перевіряючи доводи позивача стосовно законності та обґрунтованості постанови про відкриття виконавчого провадження № 53400231 від 21 лютого 2017 року, винесеної заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г., суд виходить з такого.

02 червня 2016 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404).

Згідно з п. 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і інших органів», крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень п. 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 цей Закон набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Абзацом 2 пункту 2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 передбачено, що Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999р. за №606-XIV визнаний таким, що втратив чинність з дня набрання чинності Законом № 1404, крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Суд відзначає, що законодавець врегулював питання переходу від однієї форми регулювання правовідносин до іншої, навівши відповідні правила у розділі ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404.

Так, згідно з п. 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

З матеріалів справи убачається, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята державним виконавцем 21.02.2017.

Таким чином, застосуванню підлягає Закон України «Про виконавче провадження» №1404.

Позивач в адміністративному позові зазначає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для відкриття виконавчого провадження з огляду на те, що виконавчий документ (постанова про стягнення виконавчого збору) не відповідає встановленим вимогам через відсутність обов’язкових реквізитів (не містить відомостей про стягувача).

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону N 606-XIV до виконавчих документів відносяться постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Вимоги до виконавчого документа встановлено ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1 якої передбачено, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Судом досліджено постанову про стягнення виконавчого збору від 30.05.2016 ВП № 51146396 (а.с. 18) та встановлено, що дійсно даний документ не містить реквізитів стягувача, а тому не відповідає вимогам до виконавчого документа.

За положеннями п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

З огляду на те, що постанова про стягнення виконавчого збору не відповідає встановленим вимогам до виконавчого документа, вона не могла бути прийнята до виконання, а тому постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 21.02.2017 є незаконною.

Заслуговують на увагу і доводи позивача про те, що дана постанова була пред’явлена до виконання з пропуском строку з огляду на таке.

Частиною 1 статті 12 N 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» 2 червня 2016 року N 1404-VIII встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Таким чином, з моменту набрання чинності Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати дії щодо виконання відкритого виконавчого провадження в межах наданих йому вказаними Законом повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404 виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого листа.

З огляду на те, що виконавчий документ було винесено 30.05.2016 (дата набрання законної сили), а постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято 21.02.2017, суд приходить до висновку, що тримісячний строк на пред’явлення до виконання пропущений.

Отже, державний виконавець повинен був повернути виконавчий документ на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404.

Згідно з вимогами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким критеріям оскаржувані постанови не відповідають, порушують права позивача та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено наявності підстав для прийняття спірних постанов.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачами судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань органу ДВС.

Керуючись статтями 72-78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 287, 293 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51146396, винесену 30 травня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряном Рафаелем Гагіковичем.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 53400231, винесену 21 лютого 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Магдою Світланою Григорівною.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев’ять гривень 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (ЄДРПОУ 34691374, вул. Виборзька, 32, м. Київ, 03056).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко