Рішення № 81725111, 14.05.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Справа № 925/119/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача – Житнікова Т.А. – представник за довіреністю,

від відповідача – Василенко О.В. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Черкаської міської ради, м. Черкаси

до фізичної особи-підприємця Угнівенка Дмитра Анатолійовича,

м. Черкаси

про стягнення 3 161 грн. 16 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулася з позовом Черкаська міська рада до фізичної особи-підприємця Угнівенка Дмитра Анатолійовича про стягнення з відповідача 3 161 грн. 16 коп. збитків спричинених фактичним користуванням земельною ділянкою без належного оформлення права користування, з підстав визначених ст. 22 ЦК України, ст. 157 ЗК України та ст. 224 ГК України.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05 березня 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05 березня 2019 року підготовче засідання відкладено на 26 березня 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 26 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 00 хв. 14 травня 2019 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, однак письмового відзиву суду не надав.

Також представник відповідача просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності щодо стягнення збитків, про що надано відповідну письмову заяву.

В судовому засіданні, яке відбулося 14 травня 2019 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/119/19.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків у розмірі 3 161 грн. 16 коп. завданих внаслідок безоплатного користування відповідачами земельною ділянкою, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на приписи ст. 22 ЦК України, ст. ст. 124, 156, 157 ЗК України та зазначав, що земельна ділянка площею 0,0038 га по АДРЕСА_1 використовується відповідачем з порушенням вимог земельного законодавства. Документи, що посвідчують право власності або право користування земельної ділянки за період з 10 лютого 2015 року по 30 червня 2018 року у відповідача відсутні, чим спричинено позивачу збитки.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, згідно договору купівлі-продажу від 12 травня 2011 року фізична особа – підприємець Угнівенко Дмитро Анатолійович набув право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1.

Рішенням Черкаської міської ради №2-999 від 10 лютого 2015 року надано відповідачу в спільне користування з приватними підприємцями Ковтуновим Олегом Олександровичем, Славіковською Валентиною Миколаївною, Яраніною Іриною Максимівною, Танцюрою Миколою Васильовичем, Міхно Юлією Василівною, Міхняк Любов'ю Мирославівною, Мальованим Сергієм Іллічем та приватним підприємством “Рекламне агентство “ОТ И ДО” в оренду на 49 років земельну ділянку в межах території обслуговування будівлі площею 0,0481 га по бул. Шевченка, 205 в оренду на 49 років під приміщення дегустаційного залу та центру підводного навчання з визначенням частки землекористування в межах території спільного користування в розмірі 0,079817125 за рахунок землекористування приватних підприємців Ковтунова Олега Олександровича та Славіковської Валентини Миколаївни. Встановлено площу для нарахування орендної плати 0,00384 га.

Пунктом 4.1. зазначеного рішення відповідача було зобов’язано укласти з позивачем договір оренди землі та здійснити дії, направлені на державну реєстрацію права оренди земельної ділянки протягом двох місяців з дати прийняття рішення.

28 жовтня 2015 року на адресу відповідача направлений лист (вих. № 2967-01-25 від 28 жовтня 2015 року) з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки.

04 вересня 2017 року на адресу відповідача направлений лист (вих. № 3453-01-25 від 04 вересня 2017 року) з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки та з відповідним проектом договору оренди землі.

Відповідний лист відповідачем було отримано 15 вересня 2017 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При цьому дана норма Земельного кодексу України не звільняє набувача майна від обов’язку належного оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розміщені об’єкти нерухомості.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі ст. 80 ЗК України суб'єктом права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Частиною 2 ст. 83 ЗК України передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з п.п.1 п. “б” ч. 1 ст. 33 зазначеного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що до виключної компетенції міських рад відносяться регулювання земельних відносин.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України).

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (п. “д” ч. 1 ст. 156 ЗК України).

Згідно ч. 2 ст. 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N284 “Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам” встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Згідно із п. 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи якщо вони обґрунтовані.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Актом про визначення збитків власнику землі від 18 липня 2018 року №20-2018 було визначено збитки у вигляді неодержаного Черкаською міською радою доходу за час фактичного користування відповідачем земельною ділянкою по бул. Шевченка, 205 за період з 10 лютого 2015 року по 30 червня 2018 року в розмірі 3 161 грн. 16 коп.

Зазначений акт затверджений рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 02 жовтня 2018 року №898 (а.с. 17).

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом положень ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить протиправну поведінку заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину останнього. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта власником нежитлового приміщення, загальною площею 167, 6 кв.м. по АДРЕСА_1 є ОСОБА_11. Підставою виникнення права власності є договір дарування від 20 травня 2015 року.

Відповідач, будучи власником об’єкту нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці, був користувачем цієї земельної ділянки лише з 12 травня 2011 року по 19 травня 2015 року.

Водночас договір оренди землі на виконання рішення міської ради від 10 лютого 2015 року між сторонами укладено небуло.

Проте судом враховано, що регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення збитків за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт нерухомості.

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт “е” частини першої статті 141 цього Кодексу).

З огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Матеріали справи не містять доказів того, що у попереднього власника будівлі (продавця) існувало право користування земельною ділянкою, а тому до набувача майна таке право не перейшло.

Отже, відповідач протягом періоду з 12 травня 2011 року по 19 травня 2015 року фактично користувався спірною земельною ділянкою за відсутності у нього оформленого у відповідності з вимогами земельного законодавства права оренди на цю земельну ділянку і не сплачував до бюджету м. Черкаси орендну плату за землю.

Відтак суд вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому судом враховано висновок Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року зі справи №922/3412/17.

Проте, позову з цих підстав суду заявлено не було.

Водночас, як уже зазначалося вище з 20 травня 2015 року відповідач не є власником нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки станом на 31 січня 2019 року – день подання позивачем позову до суду трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення збитків за період з 10 лютого 2015 року по 19 травня 2015 року сплив. Водночас з 20 травня 2015 року відповідач не використовує земельну ділянку.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”).

Отже, в даному випадку суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові Черкаської міської ради до фізичної особи-підприємця Угнівенка Дмитра Анатолійовича про стягнення 3 161 грн. 16 коп. збитків - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 15 травня 2019 року.

Суддя А.В.Васянович