Рішення № 81724757, 10.05.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.05.2019 Справа № 904/5335/18м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу № 904/5335/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкоєжка», м. Запоріжжя

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ід-Інвест», м. Дніпро

2) Приватного підприємства «Опт Плюс», м. Ромни Сумської області

про стягнення 762 469,00 грн.,

та за зустрічним позовом Приватного підприємства «Опт Плюс», м. Ромни Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкоєжка», м. Запоріжжя, м.Запоріжжя

про визнання недійсним договору поставки

за участю представників сторін:

від позивача з первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): не прибув

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не прибув

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

У судовому засіданні, розпочатому 10.05.2019 о 12:30, за згодою присутнього представника оголошувалась перерва до 10.05.2019 до 16:00.

Суть спору: до господарського суду звернулось ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» (ухвалою суду від 21.03.2019 замінено найменування на ТОВ «Слажкоєжка») з позовом до ТОВ «Ід-Інвест» та ПП «Опт Плюс» про стягнення 762469,00 грн. заборгованості, у тому числі 689120,16 грн. основної заборгованості, 57496,18 грн. пені, 4160,53 грн. - сума 3% річних, 11692,13 грн. інфляційних втрат.

14.01.2019 від ПП «Опт Плюс» до суду надійшов відзив на позов.

Крім того, до суду надійшов зустрічний позов ПП «Опт Плюс» до ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» (ухвалою суду від 21.03.2019 замінено найменування на ТОВ «Слажкоєжка») про визнання недійсним договору поставки товару № 168 від 01.01.2018.

Ухвалами від 29.01.2019 суд: продовжив строк підготовчого провадження у даній справі на 30 днів до 22.03.2019; задовольнив клопотання позивача про витребування доказів; відклав підготовче засідання; зустрічний позов ПП «Опт Плюс» до ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» про визнання недійсним договору поставки товару № 168 від 01.01.2018 прийняв до спільного розгляду з первісним позовом в одному провадженні у справі №904/5335/18; встановив строки для подання заяв по суті справи.

22.02.2019 від ПП «Опт Плюс» до суду надійшло клопотання про зобов'язання позивача за первісним позовом надати суду оригінали документів, доданих до позовної заяви - для їх дослідження у судовому засіданні.

27.02.2019 від ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» до суду надійшов відзив на зустрічний позов ПП «Опт Плюс».

Ухвалою суду від 28.02.2019 задоволено клопотання ПП «Опт Плюс» про витребування доказів; зобов'язано ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» надати суду оригінали документів, доданих до позовної заяви - для їх дослідження у судовому засіданні; зобов'язано Приватне підприємство «Опт Плюс» виконати вимоги ухвали суду від 29.01.2019, а саме: надати суду товарно-транспортні накладні (видаткові) - оригінали для огляду та копії для долучення до матеріалів справи згідно наведеного в ухвалі переліку.

19.03.2019 від позивача за первісним позовом до суду надійшли:

клопотання про направлення до суду документів, витребуваних судовою ухвалою від 28.02.2019;

клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження часткової сплати відповідачем заборгованості - у розмірі 1280000,00 грн. за договором поставки № 168 від 01.01.2018 та про витребування доказів;

заява від 15.03.2019 про зміну назви позивача за первісним позовом - ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» на ТОВ «Сладкоєжка» та відмову від позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості з ТОВ «Ід-Інвест» за договором поруки № 168-01/18 від 01.01.2018.

Від ПП «Опт Плюс» до суду надійшли: відповідь на відзив на зустрічний позов та пояснення стосовно надання документів, витребуваних ухвалою суду від 28.02.2019, у яких сторона зазначає, що у неї відсутні витребувані судом товарно-транспортні (видаткові) накладні, оскільки ПП «Опт Плюс» не приймало до виконання спірний договір поставки.

Суд, розглянувши заяву позивача за первісним позовом про відмову від частини позовних вимог, у підготовчому засіданні 21.03.2019 прийняв її до розгляду, про що постановив протокольну ухвалу, яку відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

21.03.2019 до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

02.04.2019 до суду від другого відповідача надійшли пояснення по справі.

Ухвалою суду від 21.03.2019 розгляд справи по суті було призначено на 18.04.2019, ухвалою від 02.05.2019 розгляд справи по суті було призначено у судове засідання на 10.05.2019.

При розгляді справи по суті судом було оголошено стислий зміст первісного позову та досліджено докази, подані позивачем за первісним позовом.

Представник позивача за зустрічним позовом оголосив зустрічні позовні вимоги, а також підтримав заперечення проти первісного позову, викладені у відзиві на позов.

Судом були досліджені докази, подані відповідачем за первісним позовом на підтвердження його позиції.

У ході судового засідання судом були встановлені обставини справи, досліджено докази, надані сторонами на підтвердження своїх позицій по суті спору, а також вчинено інші необхідні дії, встановлені Главою 6 «Розгляд справи по суті» Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив:

01.01.2018 між позивачем за первісним позовом (постачальником за договором) та другим відповідачем за первісним позовом (покупцем за договором) укладений договір поставки товару № 168 (далі - договір поставки).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцю кондитерські вироби, а покупець зобов'язався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору. Попередньо погоджені сторонами асортимент, кількість, ціна і загальна сума товарів, які поставляються покупцю, вказуються в товарних накладних (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 4.2 договору його умови викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрідержавним характером цього договору, а також із тих особливостей, що випливають із умов цього договору. Поставка здійснюється на умовах СРТ (п. 4.3 договору поставки товару).

Згідно п. 4.6 договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до законодавства. Передача товару матеріально-відповідальним особам покупця/повернення товару матеріально-відповідальним особам постачальника здійснюється на підставі акту юридичної особи - розпорядження із зразками печатки (штампу), якою матеріально-відповідальні особи, які будуть приймати цінності, завіряють на супровідних документах свій підпис про отримання цінностей (далі - «багаторазове розпорядження» форма якого є додатком № 3 до даного Договору).

Так, відповідно до умов договору (згідно Додатку № 3) повноваження на отримання товарно-матеріальних цінностей ПП «Опт Плюс» надано завідуючій складом ОСОБА_1 та комірнику ОСОБА_3 .

Згідно з умовами п.п. 5.1, 5.2 договору № 168 на товар встановлюються вільні договірні ціни, діючі на момент отримання товару, які можуть бути змінені на протязі договірного періоду. Валютою платежу по діючому договору є українська гривня.

Умовами п. 6.1 договору визначено, що розрахунки за неоплачений поставлений товар проводяться покупцем шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника коштів, які повинні надійти на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару або готівкою в той же термін безпосередньо в касу постачальника.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що у платіжному документі на оплату товару у розділі «Призначення платежу» покупець повинен вказувати номер та дату договору та накладної, за якою здійснюється платіж. У разі порушення вказаної умови щодо призначення платежу, а також у разі недостатності грошових коштів для виконання грошового зобов'язання в повному обсязі, отримана сума погашає вимоги постачальника в порядку черговості їх виникнення.

Пунктом 7.1 договору визначений строк його дії до 31.12.2018.

Також на виконання покупцем - ПП «Опт Плюс» своїх зобов'язань за договором поставки щодо оплати товару (кондитерські вироби), між позивачем за первісним позовом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ід-Інвест» (першим відповідачем за первісним позовом) укладено договір поруки № 168-01/18 від 01.01.2018.

Відповідно з положеннями договору поруки перший відповідач зобов'язався перед позивачем за первісним позовом за виконання ПП «Опт Плюс» зобов'язань щодо оплати кондитерських виробів, із виникли із договору поставки товару № 168 від 01.01.2018; розмір відповідальності поручителя встановлено 5000,00 грн. і не може бути збільшений або зменшений протягом усього строку дії цього договору; відповідальність поручителя та боржника (відповідачів за первісним позовом) перед кредитором є солідарною.

Пунктом 7 визначено строк дії договору поруки - до 31.12.2018.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Статтею 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем. Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ст., ст. 610, 554 Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Частина 1 статті 543 ЦК України визначає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Позивач за первісним позовом скористався наданим йому правом, заявивши спочатку позовні вимоги до солідарних боржників, а протягом розгляду справи відмовився від позовних вимог до поручителя - ТОВ «Ід-Інвест» та просив стягнути всю суму заборгованості з другого відповідача.

Суму заборгованості за поставлений товар, яка виникла у другого відповідача, позивач за первісним позовом обґрунтовує фактом отримання відповідачем товару (кондитерських виробів) за умовами договору поставки № 168 на загальну суму 2115950,28 грн. та частковими розрахунками останнього, а також враховує знижку, надану постачальником і часткове повернення товару. Відтак сума основної заборгованості згідно первісного позову складає 689120,16 грн.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із змістом ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд, дослідивши документи, на які посилається позивач за первісним позовом як на докази, які підтверджують факт заборгованості другого відповідача за отриманий товар, зазначає наступне.

Наявними у справі доказами - товарно-транспортними накладними, що підтверджують факт отримання товару другим відповідачем, підтверджено, що другим відповідачем у січні-березні 2018 року було отримано товар від позивача за первісним позовом на загальну суму 1283448,24 грн.

Доказів, які б підтверджували поставку товару на суму 2115950,28 грн., як на цьому наполягає позивач за первісним позовом, матеріали справи не містять, не були такі докази подані сторонами і протягом розгляду справи у суді.

Надані позивачем акти № 10 від 31.01.2018, № 13 від 28.02.2018, № 7 від 31.03.2018 про надання торгівельної знижки за договором № 168 від 01.01.2018, відповідно до яких покупцеві була надана знижка на придбаний у позивача за первісним позовом товар на загальну суму 91111,43 грн. та підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків, суд не приймає як належні докази здійснення поставки певного товару.

Наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків за період: березень 2018 року, у якому сторони визначили станом на 31.03.2018 заборгованість у бік ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів», не підтверджує факту наявності заборгованості другого відповідача за спірним договором поставки, оскільки у даному акті не відображено заборгованість саме за цим договором, а зазначено дані тільки про оплати та повернення, здійснені протягом березня 2018 року, крім того в акті визначено початкове сальдо 694051,20 грн., зміст якого не розкрито.

Також матеріалами справи підтверджено, що протягом січня-березня 2018 року другий відповідач повернув позивачеві товар на загальну суму 55718,69 грн., що підтверджується відповідними накладними, копії яких долучені до матеріалів даної справи.

Крім того, як вказує сам позивач, ПП «Опт Плюс» здійснило часткову оплату вартості поставленого товару на суму 1280000,00 грн., що підтверджено банківськими виписками, доданими до матеріалів справи. При цьому, з поданих виписок вбачається, що оплата здійснювалась другим відповідачем на підставі договору № 408 від 11.11.2015. Однак судом було встановлено, що при здійсненні платежів було допущено помилку щодо зазначення підстави платежу, оскільки станом на момент здійснення таких проплат договір № 408 від 11.11.2015 вже припинив свою дію (згідно з його пунктом 7.1. договір був укладений на строк до 31.12.2016). Даний факт підтверджує і посилання позивача на відповідні банківські виписки за січень-березень 2018 року, якими сам позивач визнає часткову оплату за товар, поставлений другому відповідачу саме на підставі умов договору № 168 від 01.01.2018.

Таким чином, суд зазначає, що наявними у справі доказами підтверджений факт поставки позивачем другому відповідачеві товару (кондитерських виробів) згідно умов договору № 168 від 01.01.2018 на суму 1283448,24 грн., факт часткового повернення товару на суму 55718,69 грн. та факт часткової оплати товару на суму 1280000,00 грн.

Відтак на підставі наведеного суд зазначає, що наявні у справі докази спростовують твердження позивача за первісним позовом, що ПП «Опт Плюс» має несплачену заборгованість за товар, отриманий за договором поставки № 168 від 01.01.2018, у сумі 689120,16 грн., а тому первісні позовні вимоги в цій частині суд визнає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача за первісним позовом в частині стягнення з другого відповідача пені у сумі 57496,18 грн., 3% річних у сумі 4160,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11692,13 грн., суд зазначає наступне.

Дані вимоги позивач обґрунтовує наявністю простроченої заборгованості другого відповідача за отриманий товар.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 вищевказаного Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявні у справі розрахунки позивача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, свідчать про те, що вказані суми були нараховані другому відповідачу з недотриманням тридцятиденного строку, наданого умовами договору поставки № 168 від 01.01.2018 для здійснення платежу, оскільки нарахування слід проводити, починаючи з 02.04.2018 (зокрема, за накладними від 02.03.2018).

Окрім того, наявні у справі банківські виписки свідчать, що станом на 02.04.2018 другим відповідачем була здійснена оплата товарів на суму 50000,00 грн., що, враховуючи всі попередні оплати, а також факт повернення частини товару та надану знижку, підтверджує той факт, що станом на 02.04.2018 другий відповідач повністю розрахувався за товар, отриманий від позивача у січні-березні 2018 року (факти поставок, підтверджені наявними у справі доказами).

Відтак проведені позивачем за первісним позовом нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат не відповідають дійсним обставинам справи, а тому визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши зустрічні позовні вимоги, суд зазначає наступне.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що укладений між ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» та ТОВ «Опт Плюс» договір поставки товару № 168 від 01.01.2018 підписаний з боку ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» неповноважним представником, оскільки на момент його підписання (01.01.2018) особа, яка скріпила договір своїм підписом та печаткою Товариства, вже не перебувала з останнім у трудових відносинах (відповідно до наказу № 225-к від 28.12.2017 представник склав повноваження генерального директора ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статті 203 даного Кодексу передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач за зустрічним позовом заявив вимогу про визнання договору поставки товару № 168 від 01.01.2018 недійсним у зв'язку з його підписанням з боку постачальника представником, особа якого не встановлена (неповноважним представником).

Статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За статтею 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ст. 239 вказаного Кодексу правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

При вирішенні даного спору суд також враховує позицію, викладену у пп. 3.4 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 22 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до якої наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Зібрані у справі докази, зокрема і ті, що подані позивачем за зустрічним позовом на підтвердження заперечень первісним позовним вимогам свідчать про те, що договір поставки № 168 від 01.01.2018 укладений у письмовій формі, зміст договору не суперечить чинному законодавству, інтересам держави та суспільства. Укладення договору поставки було вільним і відповідало внутрішній волі позивача та відповідача за зустрічним позовом, а сам договір спрямований на реальне настання правових наслідків. Так, предметом договору є поставка кондитерських виробів. ТОВ «Опт Плюс» та ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» (змінено назву на ТОВ «Сладкоєжка») виконували договір поставки, а саме: постачальник передавав у власність покупця кондитерські вироби, а покупець приймав та частково здійснював оплату за товар. Так, факт виконання умов договору підтверджується товарно- транспортними накладними з моменту укладення договору, у яких міститься посилання саме на договір № 168 від 01.01.2018, видатковими накладними (повернення), частковою оплатою ТОВ «Опт Плюс» за поставлений товар у розмірі 1280000,00 грн. Тобто сторони схвалили договір поставки товару № 168 від 01.01.2018.

Отже, враховуючи вищезазначене, договір поставки товару № 168 від 01.01.2018 укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, він виконувався сторонами, юридичною особою був схвалений, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом суд покладає на позивача за первісним позовом у зв'язку з відмовою у задоволенні первісного позову; витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті судового збору суд залишає за ним у зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні первісного позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 15.05.2019.

Суддя В.Л. Котельницька