Рішення № 81724719, 06.05.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" травня 2019 р.

м. Одеса

Справа № 916/362/19

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

При секретарі судового засідання Кришталі Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/362/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Комунального підприємства "Білгород-Дністровськтеплоенерго" (вул.Перемоги, 2, м.Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700, код ЄДРПОУ 32132501)

про стягнення 382546,59 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Пронюк В.Я.

Від відповідача: Ладан Є.О.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (в подальшому перейменоване у акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Білгород-Дністровськтеплоенерго" про стягнення 382546,59 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладання між сторонами 24.12.2014 договору №4043/15-БО-23 купівлі-продажу природного газу, отримання відповідачем природного газу на суму 13368035,43 грн., встановлення договором строку остаточного розрахунку за переданий газ не пізніше 14го числа наступного місяця, здійснення відповідачем оплати в повному обсязі, але з порушенням встановленого договором строку, нарахування 331041,29 грн. пені, 34264,97 грн. інфляційних втрат, 17240,33 грн. 3% річних. Просить стягнути з відповідача вказані суми, які разом складають 382546,59 грн.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить у позові відмовити. Проти викладених позивачем фактичних обставин щодо виконання сторонами договору не заперечує, проте вказує, що відповідач підпадає під правове регулювання Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", ч.3 ст.7 якого забороняє нарахування в тому числі пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши, пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між сторонами був підписаний договір від 24.12.2014 №4043/15-БО-23 купівлі-продажу природного газу з додатковими угодами, зокрема, №№1-7,9, відповідно до якого позивач (продавець) взяв на себе обов’язок передати у власність відповідачу (покупцю) у 2015 році природний газ, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору строк передачі газу встановлений сторонами з січня по грудень 2015 року включно. Цим же пунктом встановлено і обсяг газу, що передається.

На виконання своїх договірних зобов’язань позивач передав відповідачеві природний газ на суму 13368035,43 грн., що підтверджується двосторонньо підписаними актами приймання-передачі від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015 (а.с.34-39) та не заперечується сторонами.

Також не заперечується сторонами та підтверджується наданими до справи доказами факт оплати відповідачем вказаної суми. Разом з цим, під час оплати відповідачем порушено умови п.6.1 договору щодо здійснення остаточної оплати не пізніше 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки. Факт прострочки підтверджується наданими доказами та поясненнями сторін щодо фактичних строків оплати, в тому числі, наданим позивачем переліком операцій щодо перерахування коштів з 01.01.2015 по 30.04.2016 та розрахунком позивача.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

П.1 ст.202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. ьЗгідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана правова норма стала підставою для нарахування відповідачеві 34264,97 грн. інфляційних втрат, 17240,33 грн. 3% річних.

Також до стягнення заявлено 331041,29 грн. пені.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили можливість стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за весь час такого прострочення, за кожний день прострочення оплати.

Разом з цим, вимоги позивача про стягнення 331041,29 грн. пені, 34264,97 грн. інфляційних втрат, 17240,33 грн. 3% річних задоволенню не підлягають з наступних підстав.

30.11.2016 набрав чинності Закон "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Ч.1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас ч.3 ст. 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3 ст. 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду (постанова від 07.02.2018 у справі №927/1152/16).

Суд приходить до висновку, що правове регулювання вказаного Закону поширюється на відповідача та на правовідносини, які виникли в нього з позивачем в рамках договору №4043/15-БО-23 від 24.12.2014.

Відповідачем було здійснено оплату за договором у повному обсязі станом на набрання Законом чинності. Таким чином, вказаний Закон звільняє відповідача від сплати заявлених позивачем 34264,97 грн. інфляційних втрат, 17240,33 грн. 3% річних, 331041,29 грн. пені, що є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 525, 526, 530, 548, 549, 611, 612, 625 ЦК України, ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" ст.ст. 46, 73, 74, 75, 77, 79, 86, 91, 98, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у позові Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) до Комунального підприємства "Білгород-Дністровськтеплоенерго" (вул.Перемоги, 2, м.Білгород-Дністровський, Одеська область, 67700, код ЄДРПОУ 32132501) про стягнення 34264,97 грн. інфляційних втрат, 17240,33 грн. 3% річних та 331041,29 грн. пені.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 06.05.2019. Повний текст рішення складений та підписаний 15 травня 2019 р.

Суддя Р.В. Волков