Рішення № 81722000, 06.05.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.05.2019

Справа №607/1932/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Сливка Л.М.

за участі секретаря судового засідання – Хамелко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Петриківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Перша тернопільська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 подав до суду позов до відповідача ОСОБА_2, треті особи: Петриківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, у якій просить визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0027 га, цільове призначення якої для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер НОМЕР_3 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_3, спадкоємцями першої черги за законом є він та дружина померлого ОСОБА_4. Згідно укладеного між ним та ОСОБА_4 договору про поділ спадкового майна вони погодили, що земельна ділянка, площею 0,0027 га, цільове призначення якої для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер НОМЕР_3 переходить до ОСОБА_1. Однак, звернувшись у Першу тернопільську державну нотаріальну контору нотаріусом було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належну померлому ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0027 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що розташована в селі Петриків Тернопільського району Тернопільської області, оскільки вказана земельна ділянка є об’єктом права спільної сумісної власності спадкодавця ОСОБА_3 та іншого співвласника - ОСОБА_2. При цьому зазначає, що спадкодавець ОСОБА_5 набув у приватну власність гараж НОМЕР_4, що знаходиться в гаражному кооперативі «Колос», який розташований на спірній земельній ділянці. З цих підстав, позивач вказує, що оскільки земельна ділянка, кадастровий номер :-НОМЕР_5, площею 0,0027 га належить на праві власності двом особам: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, то відповідно частка спадкодавця ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на заказану земельну ділянку становить 1/2 її частини, а тому, у зв’язку із тим, що розмір часток у земельній ділянці не визначений, він (ОСОБА_1) як спадкоємець позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права після смерті батька в нотаріальному порядку. З цих підстав просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій вказав, що заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилася, однак, попередньо подала до суду заяву, у якій вказала , що повністю визнає позов ОСОБА_1 .

Від третьої особи Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності їх представника, проти позовних вимог не заперечують.

Перша тернопільська державна нотаріальна надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності їх представника по наявних у справі документах.

За вказаних обставин, відповідно до ст. 223 ЦПК України справу слід розглянути у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Судом установлено:

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 квітня 2015 року, індексний номер 36890769 виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно №9 Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Тернопільській області, земельна ділянка, площею 0,0027 га, цільове призначення якої – для будівництва індивідуальних гаражів, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться в с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Вказане також стверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 36893057 наданого Реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області 28 квітня 2015 року.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, про що зроблено актовий запис №1104 Тернопільського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, яким 16 липня 2016 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6.

25 квітня 2017 року між спадкоємцями померлого ОСОБА_3, а саме його дружиною ОСОБА_4 та сином ОСОБА_1 було укладено договір про поділ спадкового майна, згідно якого погодили, що сину померлого ОСОБА_1 переходить: квартира АДРЕСА_1; гараж НОМЕР_7, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1; творча майстерня НОМЕР_8, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1; гараж НОМЕР_4, що знаходиться в гаражному кооперативі «Колос» в селі Петриків Тернопільського району Тернопільської області; земельна ділянка площею 0.0027 га. передана для будівництва індивідуальних гаражів, що розташована на території с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області; автомобіль марки ВАЗ 2101, 1980 року випуску; прості іменні акції у ПрАТ «ВТО «Надзбруччя»; прості іменні акції у ПАТ «Універсал Банк». Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Нечай Л.С. та зареєстровано в реєстрі за №6-1467.

26 квітня 2017 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Нечай Л.С. на ім’я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого, а саме на гараж НОМЕР_4, що знаходиться в гаражному кооперативі «Колос» в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області.

Як убачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 85920206, 26 квітня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на гараж, загальною площею 47,8 кв.м., що розташований в гаражному кооперативі «Колос» по вул. Гаржна, 1 в с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області на земельній ділянці, кадастровий номер якої НОМЕР_3, цільове призначення – для будівництва індивідуальних гаражів.

Попри це, 26 квітня 2017 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Нечай Л.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №1610/02-31, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належну померлому ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0027 га, передану для будівництва індивідуальних гаражів, що розташована в с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області, яка є об’єктом права спільної сумісної власності спадкодавця ОСОБА_3 та іншого співвласника – ОСОБА_2.

У вказаній постанові нотаріуса зазначено, що спадкодавець ОСОБА_3 набув у приватну власність гараж НОМЕР_4, що знаходиться у гаражному кооперативі «Колос» в с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області. Однак, відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,0027 га передану для будівництва індивідуальних гаражів, що розташована в селі Петриків Тернопільського району Тернопільської області, не визначені частки у спільній власності між її співвласниками встановленому законом порядку (ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України), що посвідчують право спільної сумісної власності на заявлену до спадкування земельну ділянку між її співвласниками, у зв’язку із чим, нотаріус не може встановити спадкову масу, визначити конкретний розмір спадкового майна.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною ст. 86 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до положень ст. 89 Земельного кодексу України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 статті 89 визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Згідно ч. 4-5 ст. 89 Земельного кодексу України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

У частині 1 статті 355 ЦК України наведено загальне визначення поняття права спільної власності, яке стосується тих випадків, коли майно належить на праві власності не одній, а кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. У такому разі між вказаними суб'єктами виникає спільна власність. Право спільної власності — це право двох чи більше осіб на один об'єкт (на одну річ або сукупність речей).

При цьому, відповідно до положень ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Головною ознакою сумісної власності як різновиду права спільної власності є факт відсутності існування в об'єкті власності ідеальних часток кожного із співвласників, які б давали можливість виявити обсяг їх прав за наявності бажання одержати конкретну частину у спільному майні та розпорядитися нею.

Разом з тим, відповідно до ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Статтею 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Судом не встановлено підстав для відхилення від рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності.

Оскільки, між померлим ОСОБА_3 та іншим співвласником зазначеної вище земельної ділянки ОСОБА_2 не здійснювався поділ у будь-якій формі, передбаченій чинним законодавством, то при визначені ідеальних часток кожного із співвласників необхідно виходити із засад рівності. Тобто, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0027 га, цільове призначення якої для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер НОМЕР_3.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

В силу ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Частиною 1 статті 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 “Про судову практику у справах про спадкування”, спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі - продажу, оренди, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно із ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна, як це передбачає ст. 392 ЦК України, може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, враховуючи вимоги закону, які до них застосовуються, беручи до уваги визнання позову відповідачем, яке не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зазначені позивачем обставини унеможливлюють іншим способом захистити її права та інтереси.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 12, 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Петриківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Перша тернопільська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0027 га, цільове призначення якої – для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована в с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер НОМЕР_3, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Тернопільської області.

Дата складання повного тексту рішення суду – 06 травня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Треті особи: Петриківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, адреса місцезнаходження: вул. Шептицького, 118-А, с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області.

Перша тернопільська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: вул. Коперніка, 1, м. Тернопіль.

Головуючий суддя

Л. М. Сливка