Рішення № 81721193, 05.04.2019, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2620/18

Провадження № 2-253/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2019 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченко М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 № кузова НОМЕР_2, який зареєстровано на ім’я відповідача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та в порядку поділ спільного майна подружжя стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь 1/2 частину вартості майна в сумі 91 780 грн. а автомобіль залишити у власності відповідача.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до позивача ОСОБА_1, в якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, яке було придбане ними в шлюбі, а саме: шафу купе вартістю 7 000 грн., диван кутовий вартістю 4 000 грн., телевізор – 32 дюйми вартістю 4 000 грн., телевізор марки «Бравіс» – 17 дюймів вартістю 2 000 грн., ноутбук вартістю 4 000 грн., міжкімнатні вхідні двері вартістю 3 000 грн., міжсхідцеву комору вартістю 2 400 грн., підліткове ліжко вартістю 6 000 грн., комод «Альфа» вартістю 2 600 грн., кухонний стіл вартістю 1 100 грн., мікрохвильову піч марки «Канді» вартістю 1 500 грн., електричний блендер-подрібнювач вартістю 750 грн., автомобіль марки «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який був придбаний в 2013 році за 88 250 грн. в тому числі ПДВ 17 650 грн., а також грошові кошти в сумі 100 000 грн., які були отримані в борг відповідно до розписки, спільним боргом подружжя та поділити його між сторонами.

18.10.2018 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та призначення підготовчого судового засідання.

20.11.2018 року винесено ухвалу про прийняття зустрічного позову до розгляду, об’єднання вимог за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом та продовження строків підготовчого провадження.

07.02.2019 року винесено ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

13.03.2019 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги первісного позову підтримала в повному обсязі, проти вимог зустрічного позову заперечила в повному обсязі, пояснила, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 15.11.2008 року, який було розірвано рішення Обухівського районного суду Київської області від 10.01.2018 року. За час перебування у шлюбі ними було придбано автомобіль марки «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 № кузова НОМЕР_2, який вона просить визнати спільною сумісною власністю та залишити даний автомобіль у користуванні відповідача, а за відповідача стягнути на її користь 1/2 частину вартості автомобіля в розмірі 91 780 грн. 00 коп. з приводу майна, яке відповідач в зустрічному позові просить визнати спільною сумісною власністю заперечила, оскільки це таке майно не придбавалось ними за час перебування шлюбі, а належить її матері. Також пояснила, що під час перебування в шлюбі вони не брали в борг грошові кошти в розмірі 100 000 грн. та їй про цей борг нічого не відомо

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги первісного позову підтримав, проти вимог зустрічного позову заперечив, пояснив, що за час перебування в шлюбі сторонами було придбано автомобіль марки «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 № кузова НОМЕР_2, вартість якого складає 183 560 грн., який позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя та в порядку поділ спільного майна подружжя, просить стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину вартості автомобіля в розмірі 91 780 грн. з приводу вимог зустрічного позову пояснив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не подано належним доказів придбання майна, також відповідачем не доведено, що під час перебування в шлюбі сторони брали в борг грошові кошти в розмірі 100 000 грн., тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти вимог первісного позову заперечив в повному обсязі, вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі, пояснив, що автомобіль ними було придбано за час перебування в шлюбі, для придбання автомобіля він брав грошові кошти в борг в свого племінника, все майно, яке він просить визнати спільною сумісною власністю також було придбано ними під час перебування в шлюбі, тому він просить визнати його спільною сумісною власністю та розподілити між подружжям. Також пояснив, що кредит за автомобіль він виплачував самостійно, позивач ніколи не цікавилась цим питанням. Крім того пояснив, що мати позивача не могла придбати все це майно, оскілки вона пенсіонерка, так все майно придбавалось за спільні кошти подружжя.

Вислухавши сторони, представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає первісний та зустрічний позови такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.11.2008 року, який розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10.01.2018 року, що підтверджується копією рішення та визнається сторонами.

За час перебування у шлюбі сторони набули право спільної сумісної власності на майно, а саме: автомобіль марки «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 № кузова НОМЕР_2, шафу-купе, диван кутовий «Флей», комод «Альфа» підліткове ліжко, що підтверджується та узгоджується із матеріалами справи.

Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.11.2008 року, який було розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10.01.2018 року, що підтверджується копією рішення.

Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З обставин справи вбачається, що це спірне майно, придбане під час перебування в зареєстрованому шлюбі, тобто набуте ними за спільні кошти, тому це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін відповідно до ст.ст. 368, 372 ЦК України має право на 1/2 частину від спільного майна, а державна реєстрація права власності за одним із подружжя порушує законні права та інтереси іншого, як співвласника такого майна.

Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 (далі - Постанова), встановлено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший).

Зі змісту п.п. 23, 24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Відповідно до п.30 постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України.

За таких обставин, суд виходить з того, що спірне майно, а саме: автомобіль марки «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 № кузова НОМЕР_2, шафу-купе, диван кутовий «Флей», комод «Альфа» підліткове ліжко, є спільною власністю сторін.

Оскільки вказане вище майно набуто сторонами під час проживання сторін однією сім’єю, є об’єктом спільної сумісної власності сторін, відтак може бути поділено між сторонами в судовому порядку на засадах рівності часток кожного із сторін.

Поряд із тим, достатніх підстав для віднесення іншого майна, а саме: телевізор – 32 дюйми вартістю 4 000 грн., телевізор марки «Бравіс» – 17 дюймів вартістю 2 000 грн., ноутбук вартістю 4 000 грн., міжкімнатні вхідні двері вартістю 3 000 грн., міжсхідцеву комору вартістю 2 400 грн., кухонний стіл вартістю 1 100 грн., мікрохвильову піч марки «Канді» вартістю 1 500 грн., електричний блендер-подрібнювач вартістю 750 грн., а також спільний борг в розмірі 100 000 грн. до складу майна, яке підлягає поділу суд не вбачає, оскільки переконливих доказів наявності у сторін права власності на дане майно суду не представлено, суду не подано будь-яких документів придбання такого майно. Також суду не подано переконливих доказів наявного боргу в розмірі 100 000 грн., так відповідач в зустрічному позові посилається на розписку, проте будь-якої розписки суду не подано.

Оскільки правовий статус цих об’єктів поділу під час судового розгляду залишився недоведеним, суду не подано доказів, які б достовірно підтверджували відповідні доводи позову, посилання відповідача про придбання такого майна за час перебування у шлюбі не можуть покладатись в основу судового рішення. Крім того, належних і допустимих доказів придбання цих об’єктів поділу за спільні кошти сторін суду не подано, Вартість цих об’єктів поділу під час судового розгляду встановити не представилось можливим, сторонами згоди із цього питання досягнуто не було, а переконливих доказів щодо вартості об’єктів поділу суду не подавалось. За таких обставин, доводи зустрічного позову про можливість поділу майна, а саме: телевізор – 32 дюйми вартістю 4 000 грн., телевізор марки «Бравіс» – 17 дюймів вартістю 2 000 грн., ноутбук вартістю 4 000 грн., міжкімнатні вхідні двері вартістю 3 000 грн., міжсхідцеву комору вартістю 2 400 грн., кухонний стіл вартістю 1 100 грн., мікрохвильову піч марки «Канді» вартістю 1 500 грн., електричний блендер-подрібнювач вартістю 750 грн., а також спільний борг в розмірі 100 000 грн. між сторонами в порядку поділу майна подружжя суд вважає необґрунтованими, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Належних і допустимих доказів на підтвердження дійсної ринкової вартості кожного із об’єктів майна, які сторони вважали доцільним врахувати при поділі майна подружжя, суду не подано, а представлені сторонами докази суд вважає непереконливими. Висновки експертиз в порядку ч.3 ст.102 ЦПК України жодною із сторін суду не подавались.

За таких обставин, суд позбавлений можливості об’єктивно визначити вартість як кожного із спірних об’єктів майна, так і загальну вартість майна, яке підлягає поділу, що унеможливлює задоволення обох позовів в частині запропонованих сторонами варіантів поділу майна як способу захисту порушених прав та інтересів.

Якщо річ неможливо розділити, вона присуджується одному з подружжя.

Якщо виділити в натурі частину із загального майна не можна, хтось один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частини. Проте, така компенсація може бути надана лише за згодою колишньої дружини чи чоловіка. Крім того, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином, відповідно до частин 4, 5 ст. 71 СК присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ допускається за його згодою за умовою попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності таких умов присудження грошової компенсації може мати місце, зокрема, на підставах передбачених ст. 364 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та наявності згоди співвласника на одержання відповідної грошової суми.

Так, відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Таке ж право співвласників передбачено і ч. 3 ст. 358 ЦК України.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суда України від 21.12.2007 N 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Жодна із сторін не вживала заходів для попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду в якості грошової компенсації, у конкретизованій і чіткій формі не висловила згоди щодо отримання грошової компенсації, тому суд вважає відсутніми підстави для присудження грошової компенсації одному із подружжя. За таких обставин, при поділі майна слід визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

При визначенні варіантів поділу суд враховує висловлені обома сторонами міркування щодо різних варіантів поділу, фактичне перебування окремих видів майна у володінні і користуванні кожної із сторін, наявність права власності на ім’я кожної із сторін, вартість кожного із об’єктів поділу.

На підставі вище викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна підлягають задоволенню частково, оскільки суду не подано належних і допустимих доказів можливості запропонованого поділу автомобіля марки «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 № кузова НОМЕР_2.

Також при вирішенні спору суд враховує доводи обох сторін про внесення кожним із подружжя матеріального внеску та внеску власною фізичною працею у набуття подружжям спірного майна, тому в силу приписів наведеного вище законодавства суд вважає, що незважаючи на різний ступінь участі кожного із подружжя у створенні спірного майна у кожної із сторін виникли рівні права на це майно, тому кожна із сторін має право на 1/2 частину спільного майна подружжя. Таким чином, для вирішення саме спірних у цій справі правовідносин, суд вважає встановленим виникнення у кожного із подружжя права на половину спільного сумісного майна подружжя.

Крім того, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна підлягають задоволенню частково, оскільки вимоги про поділ майна, а саме телевізор – 32 дюйми вартістю 4 000 грн., телевізор марки «Бравіс» – 17 дюймів вартістю 2 000 грн., ноутбук вартістю 4 000 грн., міжкімнатні вхідні двері вартістю 3 000 грн., міжсхідцеву комору вартістю 2 400 грн., кухонний стіл вартістю 1 100 грн., мікрохвильову піч марки «Канді» вартістю 1 500 грн., електричний блендер-подрібнювач вартістю 750 грн., а також спільний борг в розмірі 100 000 грн. належними і допустимими доказами не підтверджені, тому вони є не обґрунтованими і не доведеними.

Враховуючи, вище викладене суд вважає можливим розподілити майно виходячи з правил рівності часток в ідеальних долях без виділення майна у натурі, визнавши за кожним із сторін право особистої приватної власності на 1/2 частину (в рівних частинах за кожним).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги первісного та зустрічного позовів доведені належними і допустимими доказами лише частково, тому позов слід задовольнити в частині доведених позовних вимог.

Керуючись 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 321, 328, 345, 368, 370, 372, 386, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 61, 63, 65-72 Сімейного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Первісний та зустрічний позов задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на 1/2 частину (у рівних частинах за кожним) наступних об’єктів рухомого майна:

- автомобіля «GEELY EMGRAND 7», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1;

- шафи-купе;

- дивана кутового «Флей»;

- комода «Альфа»;

- підліткового ліжка.

В задоволенні інших позовних вимог первісного та зустрічного позовів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко