Рішення № 81715434, 10.05.2019, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/79/16-ц

Провадження № 2/177/13/19

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне)

Іменем України

10 травня 2019 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

14.01.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову вказувала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, в якій зареєстроване місце проживання її колишнього чоловіка - ОСОБА_2

На даний час шлюб між ними розірвано, відповідач з червня 2014 за вказаною адресою не проживає, участі у сплаті комунальних послуг не приймає, на її прохання знятися з реєстрації відмовляється, їй із сином жодним чином не допомагає.

Між нею та відповідачем відсутні будь-які домовленості щодо збереження за ОСОБА_2 житлової площі на час його відсутності за вказаною адресою.

Реєстрація місця проживання відповідача у вказаній квартирі порушує її право власності, а саме право на вільне володіння та розпорядження власністю.

Ухвалою суду від 10.02.2016 провадження у справі відкрито та справу призначено до судового розгляду.

13.04.2016 відповідач ОСОБА_2 надав до суду заперечення проти позову ОСОБА_1, в яких просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень проти позову вказував, що вказана квартира придбана в період їх шлюбу з ОСОБА_1, а отже є їх спільною сумісною власністю. Крім цього, вказував, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 зробила його проживання у вказаному житловому приміщенні неможливим, через напружені умови морального та психічного характеру та заборони йому приходити до житла, використовувати його за призначенням, попри те, що він не має іншого житла.

09.09.2016, у зв’язку із закінченням повноважень судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області Приміч Г.І., справа прийнята до свого провадження суддею Коваль Н.В.

Ухвалою суду від 12.04.2017 провадження по справі зупинялося до набрання законної сили судовим рішенням по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

24.10.2018, у зв’язку з закінченням повноважень судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області Коваль Н.В., справа прийнята до свого провадження суддею Криворізького районного суду Дніпропетровської області – Суботіною С.А.

Ухвалою суду від 15.02.2019 провадження по справі поновлено, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з’явилася, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала (а.с. 69).

Відповідач ОСОБА_2 будучи повідомленим про місце, дату та час судового засідання, в томі числі за повідомленою ним в запереченні на позов адресою, до суду повторно не з’явився, про причини неявки суду не повідомив (а.с. 74-76, 79). Відзиву та заяв з процесуальних питань не надав.

Представник третьої особи – Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи до суду не з’явився. В матеріалах справи наявні заява про розгляду справи за відсутності представника (а.с. 19).

Вказані обставини дають суду право розглядати справу на підставі наявних доказів.

Зі згоди позивача, яка не заперечувала проти заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити по справі заочне рішення, на підставі наявних у ній доказів, що відповідає вимогам ч.4 ст. 223, 280-281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 14.10.2006 по 29.07.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб та копією рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16.07.2014 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 29.07.2014 (а.с. 7, 31).

18.03.2008 ОСОБА_1 придбала двокімнатну квартиру загальною площею 41,46 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6), в якій зареєструвала місце проживання чоловіка – ОСОБА_2, що підтверджується довідкою Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області № 38/7/02-29 від 12.01.2016, а також актом про не проживання від 11.01.2016, посвідченого депутатом Новопільської сільської ради (а.с. 8-9).

20.07.2018 рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.01.2019, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя залишено без задоволення, зокрема відмовлено у визнанні за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частині спірної квартири. Рішення набрало законної сили 23.01.2019 (а.с. 63-65).

Отже, ОСОБА_1 є єдиною власницею квартири АДРЕСА_1.

Відповідач набув право на проживання у вказаній квартирі, як член сім`ї власника, оскільки на день вселення та реєстрації місця проживання у вказаній квартирі перебував з нею у шлюбі, що узгоджується з положеннями ст. 64, 156 ЖК України.

Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як вказувала позивач, з червня 2014 року ОСОБА_2 у належній їй квартирі не проживає, участі у сплаті комунальних платежів не приймає, при цьому добровільно знятися з реєстрації не бажає. Будь-яких домовленостей щодо збереження за відповідачем права на користування квартирою на час його відсутності між ними не досягнуто.

Факт не проживання відповідача за адресою реєстрації місця проживання підтверджується довідкою Новопільської сільської ради, а також актом про не проживання від 11.01.2016, складеного за участю сусідів позивача (а.с. 8).

В запереченнях на позов ОСОБА_2 вказував на те, що позивач чинила йому перешкоди в користуванні квартирою, однак в порушення ст. 81 ЦПК України жодних доказів в підтвердження вказаного факту не надав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспроюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 частини 3 статті 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності є непорушним, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки в судовому засіданні доведено факт не проживання ОСОБА_2 у квартирі, яка належить на праві власності його колишній дружині, більше 1 року, при цьому поважність причин такого не проживання перед судом не доведена, він проживає за іншою адресою вказаною в запереченні на позов, реєстрація його у квартирі позивача порушує її права як власника квартири, позбавляючи можливості вільно розпоряджатися своєю власністю та змушуючи нести додатковий тягар сплати комунальних послуг, які нараховуються на відповідача, тому суд вважає за необхідне задовольнити вимоги ОСОБА_1 та визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Оскільки рішення суду ухвалюється на користь позивача, в силу ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551,20 грн., сплачений ним при поданні позову (а.с.1).

Керуючись ст. ст. 2, 4-5, 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 279, 280-282, п. 9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, таким, що втратив право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, останнє зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 551 (п’ятсот п’ятдесят одну) гривні 20 копійок, в рахунок відшкодування судового збору, сплаченого при поданні позову до суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його складання та підписання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто протягом тридцяти днів з дня його складання та підписання, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та подання апеляційної скарги на заочне рішення, може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених процесуальним законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя С.А. Суботіна