Рішення № 81704452, 08.04.2019, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/244/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"08" квітня 2019 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Сенечина В.М.,

з участю секретаря Кухар О.П.,

представника заявниці – адвоката Макаревич К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Печерським районним судом м. Києва в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення посилаючись на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_3 у заявниці з чоловіком ОСОБА_4 народився син – ОСОБА_5

14 жовтня 2010 року ОСОБА_5 був призваний на військову службу за контрактом у 718 навчальний окремий автомобільний батальйон.

Відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних силах України від 27 вересня 2013 року, син заявниці – ОСОБА_5 взяв на себе зобов’язання проходити військову службу у Збройних силах України, був зарахований до складу військової частини А0284.

Наказом командира 80 окремої аеромобільної бригади (про особовому складу) від 21 листопада 2013 року № 2-К ОСОБА_5 призначений на посаду командира відділення інженерно-саперного відділення інженерно-саперної роти військової частини А0284.

Згідно з наказом командира військової частини А0284 (по стройовій частині), від 15 квітня 2014 року № 82, молодший сержант ОСОБА_5, командир відділення, був направлений для виконання бойових завдань на території Луганської та Донецької областей, який з 30 травня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпеченні їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Заявниця зазначає, що у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів, і з цього моменту фактично розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України.

Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської народної Республіки» та «Донецької народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.

За наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

ОСОБА_5 проходив військову службу за контрактом у складі військової частини А0284. При цьому в період з 30 травня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпеченні їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Згідно повідомлення Міністерства оборони України сектора «А» від 20 серпня 2014 року прокурору Луганської області Стось С.П., ІНФОРМАЦІЯ_2 під час обстрілу з боку незаконних збройних формувань в районі аеропорту м. Луганськ (с. Красне Луганської області) загинув ОСОБА_5

Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Красне Луганської області унаслідок вибухової травми.

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, сина заявниці було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Крім того, Міністром оборони України 9 липня 2014 року ОСОБА_5 було народжено пам’ятним знаком «За воїнську доблесть». Також командиром 80 ОДШБр сина заявниці було нагороджено відзнакою «Командир 80 ОМШБр», а спілкою учасників бойових дій в АТО Закарпатської області «Побратими України» нагороджено нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».

ОСОБА_2 вважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, син заявниці –

ОСОБА_5, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі с. Красне Луганської області України. Саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід’ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

Заявниця зазначає, що встановлення факту загибелі її сина внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.

У судовому засіданні представник заявниці адвокат Макаревич К.В. підтримала заяву, посилаючись на обставини викладені у ній.

Заінтересована особа – Міністерство соціальної політики України подало до суду клопотання про розгляд справи у відсутності її представника.

Заінтересована особа – представник Російської Федерації, який належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, суд розглядає справу у його відсутності.

Вислухавши пояснення представника заявниці, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд доходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає та зареєстрована АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с. 22-28).

Із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5, батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 29).

14 жовтня 2010 року ОСОБА_5 був призваний на військову службу за контрактом у 718 навчальний окремий автомобільний батальйон.

Відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних силах України від 27 вересня 2013 року, ОСОБА_5 взяв на себе зобов’язання проходити військову службу у Збройних силах України, був зарахований до складу військової частини А0284.

Наказом командира 80 окремої аеромобільної бригади (про особовому складу) від 21 листопада 2013 року № 2-К ОСОБА_5 призначений на посаду командира відділення інженерно-саперного відділення інженерно-саперної роти військової частини А0284.

Згідно з наказом командира військової частини А0284 (по стройовій частині), від 15 квітня 2014 року № 82, молодший сержант ОСОБА_5, командир відділення, був направлений для виконання бойових завдань на території Луганської та Донецької областей, який з 30 травня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпеченні їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», від 21 квітня 2015 № 337-VIII зазначені події на сході України відбувалися наступним чином.

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО

А.Ф. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України».

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з’єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року

№ 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Верховною Радою України № 254-VІІІ 17 березня 2015 року прийнято постанову «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 4 лютого 2015 року № 145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 9 квітня 2014 року рішуче засуджує дозвіл Ради Федерації Федерального Зібрання Російської Федерації на застосування військової сили в Україні, російську військову агресію та подальшу анексію Криму, що є явним порушенням міжнародного права ( а.с. 63-67).

Резолюція Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Російської Федерації, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права. ( а.с. 68-73).

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін «окупований» по відношенню до Автономної Республіки Крим та м. Севастополь. (а.с. 74-77).

Факт тимчасової окупації Російською Федерацією частин Донецької та Луганської області, включаючи їх сухопутну територію у межах окремих районів, міст, селищ і сіл, надра та внутрішні води зафіксовано також ст.1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Згідно із статтею 2 вказаного Закону, окупація цих територій є незаконною, будь-який виданий у зв’язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, а Україна не несе відповідальності за незаконні дії Російської Федерації чи її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях або за прийняті ними незаконні рішення. Відтак, усю відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Вказане свідчить, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 липня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно із нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Встановлено, що ОСОБА_5 проходив військову службу за контрактом у складі військової частини А0284.

У період з 30 травня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 він безпосередньо брав участь в бойових діях, забезпеченні їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджуються довідкою № 34 від 23 січня 2018 року (а.с. 33).

Із копії повідомлення Міністерства оборони України сектора «А» від 20 серпня 2014 року прокурору Луганської області Стось С.П. вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час обстрілу з боку незаконних збройних формувань в районі аеропорту м. Луганськ (с. Красне Луганської області) загинув ОСОБА_5 (а.с. 78).

Із засобів масової інформації, зокрема Інтернет-порталу «Книга пам’яті полеглих за Україну» вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойових завдань в районі с. Красне Луганської області загинув молодший сержант, командир відділення 80-ої окремої десантно-штурмової бригади ОСОБА_5 (а.с. 79).

Із змісту статті «Обстріл українських військових поблизу с. Красне Краснодонського району Луганської області від 16 серпня 2014 року встановлено, що 16 серпня 2014 року незаконні збройні угрупування обстріляли з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» позиції українських військових в районі с. Красне Луганської області. у наслідок обстрілу загинуло 10 військовослужбовців 80-ої окремої десантно-штурмової бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України (а.с. 80-83).

Із копій свідоцтва про смерть та лікарського свідоцтва про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Красне Луганської області унаслідок вибухової травми (а.с. 85, 86-87).

Із копії витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв відомо, що мінно-вибухова травма молодшого сержанта ОСОБА_5, 1992 року народження, яка послужила причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 – травма (мінно-вибухова) та причина смерті, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби (а.с. 88).

Із копії витягу з наказу командира військової частини А0284 (по стройовій частині) від 22 серпня 2014 року № 205 видно, що молодшого сержанта війської служби за контрактом ОСОБА_5, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у результаті ушкодження внаслідок вибухової травми, виключити зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с. 89).

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, сина заявниці було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Крім того, Міністром оборони України 9 липня 2014 року ОСОБА_5 було народжено пам’ятним знаком «За воїнську доблесть». Також командиром 80 ОДШБр сина заявниці було нагороджено відзнакою «Командир 80 ОМШБр», а спілкою учасників бойових дій в АТО Закарпатської області «Побратими України» нагороджено нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з частиною 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено невід’ємне право на життя ОСОБА_5, передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Враховуючи те, що ОСОБА_5, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі села Красне Луганської області України при виконанні обов’язку військової служби у складі військової частини А0284 Збройних сил України, у результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення ОСОБА_5 статусу, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про становлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України;

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 294, 319 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_2задовольнити.

Встановити факт загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, при виконанні обов’язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі села Красне Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду допустити до негайного виконання.

Заявниця: ОСОБА_2, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, м. Київ вул. Еспланадна, 8/10, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567866.

Заінтересована особа: Посольство Російської Федерації, м. Київ, Повітрофлоцький проспект, 27.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України, складання повного рішення відкласти на 17 квітня 2019 року.

Суддя