Рішення № 81701186, 06.05.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6966/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Придачук О.А.

за участю секретаря судового засідання - Бомбушкар В.П.

відповідача - ОСОБА_1

представника відповідача – адвоката Семенова Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовною заявою в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 2793,64 долари США (надалі уточнена позивачем сума заборгованості складає 900,97 доларів США), а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 577,45 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16669,00 доларів США на строк по 20.02.2015 року включно, із встановленням обов’язкового щомісячного платежу у розмірі 264,66 доларів США з періодом сплати з 22 по 28 число кожного місяця.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав, та надав відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором.

16.10.2012 року позивачем з ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до зазначеного договору № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року, у відповідності до якої строк дії основного договору залишився без змін, а загальна сума позики збільшена до 17208,26 доларів США, із встановленням обов’язкового щомісячного платежу у розмірі 332,34 доларів США з періодом сплати з 22 по 28 число кожного місяця.

Однак, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору і станом на 22.05.2015 року прострочена заборгованість ОСОБА_1 становила 2793,64 долари США: 1728,35 доларів США – заборгованість за кредитом, 450,97 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 331,36 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом та 282,96 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором., що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не виконав зобов’язання за вказаним вище договором та додатковою угодою до нього.

14.06.2016 року позивач надав додаткові письмові пояснення, якими уточнив позовні вимоги. Зокрема, уточнено розмір заборгованості ОСОБА_1, яка становить 900,97 доларів США: 775,20 доларів США – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 115,47 доларів США – загальний залишок заборгованості за процентами та пеня – 10,30 доларів США.

Відповідачем було подано заперечення проти позовних вимог та відзив на позовну заяву, згідно яких просив відмовити повністю у задоволенні позовної заяви. Також відповідачем були надані заперечення на відповідь позивача на відзив.

Представником позивача було подано письмові пояснення на заперечення проти позовних вимог представника відповідача, а також відповідь на відзив відповідача.

Представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не відомі, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений вчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі.

В судовому засіданні відповідач та представник відповідача позовні вимоги не визнали, проти них заперечували та просили залишити позовну заяву без задоволення.

Заслухавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Між сторонами існують правовідносини з отримання/надання грошового кредиту, про що ними укладено відповідний договір кредиту.

Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Відповідно до цієї статті, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено з матеріалів справи, 21.02.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MKZ7GK04400010 терміном дії до 20.02.2015 року. Згідно такого договору відповідачу надано кредитні кошти шляхом: готівкою через касу у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 16669,00 доларів США.

Згідно п. 1.1. кредитного договору, за користування кредитом також передбачена сплата відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; комісії в розмірі 2 % від суми виданого кредиту спочатку в момент видання кредиту (разова комісія) та щомісячної комісії в розмірі 0,32 %.

24.02.2005 року, в рамках виконання такого договору, через касу ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачем отримано кошти фактично у розмірі 15000,00 доларів США, що підтверджується ордером-розпорядженням від 24.02.2005 року та заявою на видачу готівки № 100від 24.02.2005 року.

Згідно п. 3 укладеної між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 додаткової угоди від 16.10.2012 року до кредитного договору № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року викладено у новій редакції п. 1.1. кредитного договору. Зокрема, новою редакцією п. 1.1. кредитного договору передбачено, що строк дії кредитного договору залишився без змін, а загальна сума позики складала 17208,26 доларів США.

Належних письмових доказів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_1, в рамках виконання умов вказаного кредитного договору та додаткової угоди до нього, через касу ПАТ КБ «ПриватБанк» готівкових коштів у розмірі понад 15000,00 доларів США позивачем не надано.

Як вбачається, 21.01.2015 року відповідач як діючий військовослужбовець письмово звернувся на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» з заявою про необхідність проведення перерахунку зобов’язань за вказаним кредитним договором (із врахуванням здійснених платежів починаючи з першого дня настання особливого періоду); про необхідність зарахування внесених з початку особливого періоду грошових коштів на погашення штрафних санкцій (комісії), пені за невиконання зобов’язань та процентів за користування кредитом (протягом вказаного періоду) саме в погашення заборгованості по тілу кредиту тощо. Також у заяві містилось прохання у майбутньому періоді, що триватиме з моменту подання заяви до закінчення в Україні особливого періоду, не нараховувати проценти за користування вказаним кредитом, а також штрафні санкції (комісію) і пеню за невиконання зобов’язань за договором (у разі настання таких випадків – підстав).

На підтвердження статусу військовослужбовця одночасно з вказаною заявою на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» відповідачем цінним листом надіслано оригінал довідки УСБУ в Закарпатській області № 58/11-17 від 20.01.2015 за підписом керівника даного територіального органу СБУ та завірений відтиском печатки органу. Згідно тексту довідки № 58/11-17 від 20.01.2015 вбачається, що відповідач проходить військову службу в СБУ з 14.11.2000 року.

На адресу ПАТ КБ «Приватбанк» вказані заява відповідача та оригінал довідки територіального органу СБУ отримані безпосередньо 22.01.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та описом вкладення.

Підставою для перерахунку ПАТ КБ «Приватбанк» зобов’язань за кредитним договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року відповідач вказав положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України № 1275-VІІ від 20.05.2014 року внесено відповідні зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме статтю 14 вказаного Закону доповнено пунктом 15 про те, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов’язаним – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Особливий період в Україні введено в дію Указом Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»від 17.03.2014 року, що набув чинності з 18.03.2014року, з дня його опублікування у офіційному виданні «Голос України» від 18.03.2014 року № 49.

Згідно правових висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (провадження № 61-1664св17), від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц (провадження № 61-4255св18), від 30.05.2018 у справі № 521/12726/16-ц (провадження № 61-16144св18) та в ухвалі від 11.06.2018 у справі № 127/13998/17 (провадження № 61-11716св18), якою виправлено описку в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 127/13998/17 (провадження № 61-11716св18), особливий період діє безперервно в Україні від 17.03.2014 року по теперішній час.

У відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено у листі Голови Верховного Суду від 13.07.2018 року № 60-1543/0/2-18 на адресу Начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» та дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє від 17.03.2014 року.

Таким чином встановлено, що з 17.03.2014 року на ОСОБА_1 як на діючого військовослужбовця розповсюджували свою дію норми, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Про даний факт позивач належним чином був повідомлений письмово 22.01.2015 року, а також, у подальшому, про такі обставини повторно письмово повідомлявся відповідачем.

Листом Національного банку України № 18-112/40258 від 28.07.2015 року банкам в Україні доведена позиція щодо необхідності суворого і безумовного дотримання обумовлених положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з попередженням про те, що невиконання вимог цього Закону є підставою для застосування до банків-порушників адекватних заходів впливу.

Натомість, станом на 08.06.2015 року, тобто на дату складання позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 заборгованостіза кредитним договором № MKZ7GK04400010 ПАТ КБ «Приватбанк» відповідного перерахунку не здійснив, про результати розгляду вказаної вище заяви по суті та про актуальний стан заборгованості відповідача не повідомив. У своїй позовній заяві та додаткових письмових поясненнях ПАТ КБ «Приватбанк» про наявність у ОСОБА_1 статусу військовослужбовця також не зазначив.

Таким чином, з 17.03.2014 року по теперішній час, у відповідності до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за кредитними договорами військовослужбовців не нараховуються штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед банками, а також проценти за користування кредитом.

За наведених обставин зазначені позивачем у відповіді на відзив від 24.05.2018 року № 20180226/1162 обґрунтування позовних вимог в тій частині, що особливий період в Україні діяв лише з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року, з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року, з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року та з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно листа ПАТ КБ «Приватбанк» від 12.11.2015 року № 20.1.0.0.0/7-20151102/1891 вбачається, що станом на 17.03.2014 року сума заборгованості відповідача за кредитним договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року становила 4358,12 доларів США.

Вказана вище сума заборгованості узгоджується з розрахунками заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року, які додані позивачем до позовної заяви та додаткових письмових пояснень. Так, згідно розрахунку-додатку до позовної заяви, сума заборгованості ОСОБА_1 на 03.03.2014 року становила 4582,23 долари США, а згідно розрахунку-додатку до пояснень сума заборгованості ОСОБА_1 на 18.03.2014 року становила 4401,13 доларів США.

Судом враховано суму заборгованості відповідача за кредитним договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року саме у розмірі 4358,12 доларів США, оскільки дана сума заборгованості безпосередньо вказана позивачем як така, що існувала на початок дії в Україні особливого періоду.

У відповідності до вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у даному випадку вказана вище сума заборгованості, починаючи з 17.03.2014 року безперервно по теперішній час, не підлягала збільшенню позивачем за рахунок штрафний санкцій, пені за невиконання зобов’язань перед ПАТ КБ «Приватбанк» та процентів за користування кредитом за договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року.

Згідно дослідженої судом виписки ПАТ КБ «Приватбанк» від 06.10.2017 року № OR8TU78QEP6JDNFM по кредиту за договором№ MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року встановлено, що загальна сума платежів, які вказано у графі «Платіж клієнта», за період з 20.03.2014 року по 13.05.2016 року включно становить 4917,44 доларів США. Дана виписка засвідчена відписками печатки філії «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «Приватбанк» та підписана керівником відповідного відділення банку. Дана виписка надана суду відповідачем та була ним отримана 06.10.2017 року у відділенні № 40 філії «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «Приватбанк» (м. Київ) на оплатній основі, що підтверджується оригіналом квитанції від 06.10.2017 року № OR8TU78QEP6JDNFM про сплату коштів за послуги вказаного відділення банку щодо формування та друку такої довідки по кредиту «Виписка за кредитами». Достовірність такої виписки від 06.10.2017 року позивач не оспорює.

Банківська виписка має статус первинного документу у відповідності до пункту 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5, згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові банківські документи, повідомлення банків, виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок.

На підставі викладеного судом встановлено, що на погашення кредитного зобов’язання за договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року, з початку дії в Україні особливого періоду по 13.05.2016 року, відповідачем здійснено оплати у загальному розмірі 4917,44 доларів США, тобто на 559,32 доларів США більше від загальної суми заборгованості відповідача станом на 17.03.2014 року, про яку офіційним листом повідомив позивач.

Вказані обставини, які встановлені судом, свідчать про те, що отримавши 22.01.2015 року відповідні підстави для обов’язкового згідно закону перерахунку ОСОБА_1 як військовослужбовцю кредитної заборгованості за договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року та приведення її розміру у відповідність до розміру такої заборгованості, який існував станом на 17.03.2014 року, ПАТ КБ «Приватбанк», всупереч вимогам п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», такі дії не вчинив та до закінчення строку дії кредитного договору № MKZ7GK04400010, а також на дату звернення з позовною завою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1, не надав відповідачу інформацію про факт перерахунку заборгованості, його результати і актуальний стан кредитної заборгованості за таким договором.

Тим самим ПАТ КБ «Приватбанк» порушив право відповідача на отримання своєчасної, повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про свої кредитні зобов’язання, закріплене ст.ст. 55, 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Без отримання інформації про актуальний стан кредитної заборгованості відповідач, з вини ПАТ КБ «Приватбанк», був позбавлений можливості належним чином виконувати свої зобов’язання за відповідним кредитним договором.

Крім цього, із врахуванням наведених вище обставин, судом встановлено, що станом на 14.06.2016 року, тобто на дату уточнення позивачем позовних вимог шляхом надання додаткових письмових пояснень, відповідач, з огляду на його звільнення як військовослужбовця протягом дії особливого періоду від сплати штрафних санкцій, пені за невиконання зобов’язань перед банками та процентів за користування кредитом, фактично вже у повному обсязі виконав свої зобов’язання перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року.

В п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз’яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім цього, позивачем належним чином не доведено розмір фактичної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року.

Так, згідно п. 1.1. кредитного договору ПАТ КБ «Приватбанк» зобов’язався надати відповідачу готівкою через касу у вигляді не поновлюваної лінії кредит у розмірі 16669,00 доларів США.

Згідно нової редакції п. 1.1. кредитного договору, яка передбачена п. 3 укладеної між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем додаткової угоди від 16.10.2012 року до кредитного договору № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року, ПАТ КБ «Приватбанк» зобов’язався надати відповідачу готівкою через касу у вигляді не поновлюваної лінії кредит у розмірі 17208,26 доларів США.

Однак, надані позивачем ордер-розпорядження від 24.02.2005 року та заява на видачу готівки № 100від 24.02.2005 року свідчать про отримання відповідачем через касу ПАТ КБ «ПриватБанк» готівкових коштів виключно у розмірі 15000,00 доларів США. Інших документів, які б підтверджували факт надання ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачу за кредитним договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року готівкових коштів у розмірі понад 15000,00 доларів США, позивачем не надано.

З урахуванням вищенаведеного доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» про порушення відповідачем своїх обов’язків за кредитним договором № MKZ7GK04400010 є необґрунтованими.

За таких обставин, оскільки у відповідача відсутня заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за вказаним вище кредитним договором, у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 536, 549-551, 599, 624, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 18, 19, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.А. Придачук