Рішення № 81696376, 14.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 травня 2019 року № 640/21583/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Міністерство внутрішніх справ України (далі по тексту - позивач) з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. щодо винесення постанови від 27.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56361389 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;

- скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 27.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56361389 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюту І.М. прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження № 56361389 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 56361389 з виконання виконавчого листа № 826/5892/15, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва, про зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 27.02.2015 по 06.11.2015 різницю між виплаченим позивачу грошовим забезпеченням за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України та грошовим забезпеченням за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 27.11.2018 виконавче провадження № 56361389 було закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону).

Міністерство внутрішніх справ України, яке є боржником в даному виконавчому провадженні, вважає спірну постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною з огляду на те, що Міністерством внутрішніх справ України було виконано судове рішення у повному обсязі, про що повідомлено орган ДВС, а тому, виходячи з позиції позивача, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п. 9. ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

У встановлений судом строк від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відив не надходив. На вимогу суду відповідачем було надано суду копії матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явився. Представник позивача у заяві від 06.03.2019 просила розглядати справу в порядку письмового провадження.

Так, на підставі положень ч. 9 ст. 205 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2019 замінено первісного відповідача відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2017 по справі № 826/5892/15, що залишена в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України 861 о/с від 11.05.2015 в частині призначення полковника міліції ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу з 27.02.2015 та вирішено зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 27.02.2015 по 06.11.2015 різницю між виплаченому позивачу грошовому забезпеченню за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України та грошовому забезпеченню за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 10.05.2018 ВП № 56361389 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 826/5892/15, виданого 17.04.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва, про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 27.02.2015 по 06.11.2015 різницю між виплаченому позивачу грошовому забезпеченню за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України та грошовому забезпеченню за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань.

Вказаною постановою боржника було зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

16.05.2018 ОСОБА_1 направив до органу ДВС заяву, в якій зазначив про те, що загальна сума, що підлягає виплаті на його користь становить 32 257,66 грн.

26.06.2018 на адресу Міністерства внутрішніх справ України було направлено вимогу, в якій державний виконавець у зв'язку ненаданням боржником відомостей щодо виконання рішення суду зобов'язав Міністерство внутрішніх справ України виконати судове рішення або повідомити про неможливість його виконання.

Заявою від 10.07.2018 стягувач повідомив орган виконавчої служби про те, що на його картковий рахунок на виконання рішення суду надійшли кошти у розмірі 16 438 гривень, що свідчить про неповне виконання рішення суду.

Листом від 20 липня 2018 року Міністерство внутрішніх справ України повідомило орган ДВС про те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2017 по справі № 826/5892/15 ОСОБА_1 було нараховано різницю між виплаченим позивачу грошовим забезпеченням за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого Укрбюро Інтерполу МВС України та грошовим забезпеченням за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань за період з 27.02.2015 по 06.11.2015 у сумі 16 689,23 грн. Платіжним дорученням від 04.06.2018 № 802 на картковий рахунок ОСОБА_1 після утримання податків та зборів було здійснено перерахування коштів у сумі 16 438,89 грн.

Крім цього, відповідач зазначив про те, що ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 01.11.2015 по 27.07.2017 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 30 570, 75 грн. Після утримання податків та зборів було здійснено перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 платіжними дорученнями від 18.12.2017 № 2344 у сумі 288,56 грн. та від 20.12.2017 № 2358 у сумі 29823,63 грн.

Також відповідач звернув увагу державного виконавця на те, що постанова КМ України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюється на військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу.

Постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 23.08.2018 та від 13.11.2018 за неповне виконання рішення суду на боржника було накладено штраф.

У вказаних постановах державним виконавцем було встановлено, що загальна сума, яка підлягає перерахуванню на рахунок стягувача, становить 39257,66 грн. Оскільки боржником виплачено ОСОБА_1 16 689,23 грн., то рішення суду виконане не в повному обсязі.

Крім цього, 26.11.2018 державним виконавцем направлено до Печерського УП ГУ Національної поліції в м. Києві повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення у зв'язку з умисним невиконанням посадовими особами МВС України рішення суду.

27.11.2018 державним виконавцем було винесено про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону).

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з вимогами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено в 2 червня 2016 року N 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як передбачено ч.1 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Положеннями ч. 1 ст. 63 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч. 2 цієї статті у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За ч. 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З аналізу змісту наведеної правової норми випливає, що підставою для застосування її положень є невиконання боржником рішення суду без поважних причин.

Таким чином, з метою перевірки наявності підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, що мало місце у спірних правовідносинах, необхідним є з'ясування факту повного виконання рішення суду чи виконання такого рішення не в повному обсязі без поважних причин.

Суть спірних правовідносин, що склалися при виконанні рішення суду, зводиться до того, що орган ДВС та боржник у виконавчому провадженні неоднаково визначають розмір виплати, що підлягає перерахуванню на рахунок боржника.

Як убачається зі змісту виконавчого листа № 826/5892/15, виданого 17.04.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва, Міністерство внутрішніх справ України зобов'язане нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 27.02.2015 по 06.11.2015 різницю між виплаченому позивачу грошовому забезпеченню за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України та грошовому забезпеченню за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань.

При цьому, у виконавчому листі, як і в рішенні суду, на підставі якого видано виконавчий документ, не зазначено розмір виплати.

Зазначена обставина має наслідком неоднакове визначення розміру виплати боржником і стягувачем, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2017 по справі № 826/5892/15 є незрозумілою та потребує роз'яснення.

Статтею 254 КАС України передбачено, що за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.

Таким чином, правом на подання заяви про роз'яснення судового рішення наділені як сторони виконавчого провадження (учасники справи), так і державний виконавець.

Проте, як убачається з матеріалів справи, ні сторони виконавчого провадження, ні державний виконавець за роз'ясненням судового рішення до суду не зверталися.

Різне трактування учасниками виконавчого провадження та державним виконавцем змісту судового рішення в частині визначення розміру виплати, враховуючи невизначення такого розміру судом, рішення якого виконується, перешкоджає належному виконанню судового рішення, з огляду на що суд приходить до висновку про необхідність звернення до суду із заявою про роз'яснення.

Як було встановлено, ні сторони виконавчого провадження, ні державний виконавець до суду за роз'ясненням не зверталися, а тому суд приходить до висновку про те, що держаним виконавцем не було вжито всіх можливих заходів з метою забезпечення виконання рішення суду у відповідності з законом.

При цьому, суд вважає, що при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, з урахуванням положень ст. 63 цього Закону, державний виконавець не врахував, що причини неповного виконання рішення суду (як вважає орган ДВС), є поважними, а тому висновок відповідача про необхідність застосування п. 11 ч. 1 ст. 39 та ст. 63 Закону № 1404-VIII є передчасним.

Таким чином, оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню, а позов в цій частині - задоволенню.

Розглядаючи вимогу адміністративного позову про зобов'язання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження № 56361389 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на зазначене вище, та, крім цього, зазначає про те, що у даному випадку державний виконавець наділений дискреційними повноваженнями, а тому суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин, не втручаючись у свободу дискреції такого суб'єкта.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у даному позові було заявлено дві вимоги немайнового характеру, з яких задоволено одну вимогу, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1762 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 287, 293, 295 - 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. щодо винесення постанови від 27.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56361389 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 27.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №56361389 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь Міністерства внутрішніх справ України (ЄДРПОУ 00032684, вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 00015622, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко