Рішення № 81696311, 14.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 травня 2019 року № 826/13139/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до ГУ ДФС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 31306-1305-2650 від 03.04.2018 відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» (код 18010700 ) у розмірі 12428,52 грн. (період 2018).

Позивач також просить відшкодувати судовий збір та присудити понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 4300 грн.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що є власником нежилого приміщення загальною площею 256,3 м.кв. у багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується договором купівлі-продажу від 12.10.2001 та реєстраційним посвідченням від 23.11.2001.

З 06.12.2001 позивач набув статус фізичної особи - підприємця. Основним видом діяльності є надання в оренду власного нерухомого майна, код 68.20 (попередній 70.20.0).

Позивач зазначає, що згідно свідоцтва платника єдиного податку від 31.05.2012 позивач з 01.01.2012 знаходиться на спрощеній системі оподаткування 3-ї групи за ставкою 5% від доходу.

01 серпня 2016 позивачем, як ФОП, було передано в оренду ТОВ «Інтрехім-БТВ» нежитлове приміщення разом із земельною ділянкою в розмірі пропорційно до площі орендованого приміщення у вищезгаданому будинку № 15-А , що підтверджується договором оренди № 16 від 01.07.2016, додатковою угодою № 1 від 28.07.2016 та актом від 01.08.2016.

Однак, 26.05.2018 за місцем проживання було одержано оскаржуване рішення, розрахунок, де сума податку визначена виходячи, крім іншого, з того, що позивач перебуває на обліку як платник земельного податку за площу 0,15076 га. У повідомленні та квитанції, окрім оплати податкового зобов'язання у розмірі 12428,52 грн., була визначена заборгованість у розмірі 43 968,81 грн.

У позові зазначається, що позивач скористався правом на проведення звірки у зв'язку з чим звернувся з відповідним зверненням до фіскального органу та просив врахувати, крім іншого, факт скасування судом ППР за 2017 та 2016 роки. За результатами звірки було отримано відповідь про вилучення з картки платника заборгованості 43 968,81 грн., проте земельний податок за 2018 залишено без змін.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що не має правового статусу платника земельного податку у розумінні п. 269.1. ПК України, земельна ділянка не передавалася позивачу у власність чи користування із державної чи комунальної власності, у державному земельному кадастрі відсутні відомості про те, що позивач має статус власника чи постійного землекористувача земельної ділянки. На думку позивача, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю ділянку, відповідно до запису, сформованому у Державному земельному кадастрі. Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території. Позивач зазначає, що це відповідає змісту узагальнюючої податкової консультації від 06.07.2018 № 602.

На думку позивача, відомості про ділянку в ДЗК відсутні, що означає, що відсутні кількісні і якісні характеристики ділянки, потрібні для обчислення податку.

Водночас, позивач звертає увагу і на те, що фактична площа частини земельної ділянки 161,12 м.кв., пропорційна частці нежитлового приміщення, є більшою, ніж визначена відповідачем - 150,76 м.кв. (т.1, а.с. 8). Позивач зазначає, що площа земельної ділянки, що підлягає оподаткуванню складає 161,12 м.кв.

Враховуючи викладене у позовній заяві, позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позову.

Звертає увагу, що в силу вимог п. 287.8 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права на нерухоме майно.

Відтак, на думку відповідача, вказаною нормою встановлено обов'язок позивача сплачувати податок незалежності від факту реєстрації прав на земельну ділянку.

Хоча позивач і не зазначає подальше в якості підстав позову, однак, відповідач зазначає, що в силу п/п. 297.1.4. ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання звітності з земельного податку, крім земельної ділянки, що не використовується ними для провадження господарської діяльності. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що позивач не звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання звітності із земельного податку. Серед видів діяльності, зазначених у свідоцтві платника єдиного податку відсутні ті, які пов'язані із використанням земельної ділянки. Звертається увага, що надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку на земельну ділянку.

При цьому, ГУ ДФС у м. Києві звертає увагу на те, що за твердженням позивача розрахунок мав бути проведений виходячи із площі 161,12 кв.м., однак ГУ ДФС у м. Києві було проведено розрахунок із площі 150,76 кв.м., тобто фіскальним органом використано меншу площу, що не позбавляє його можливості здійснити нарахування на більшу площу, як просить позивач. Однак, на думку відповідача, зазначена обставина не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 22.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Встановлені судом обставини.

Відповідно до договору від 12.10.2001, в якому позивач витупив як фізична особа, та враховуючи реєстраційне посвідчення від 23.11.2001, позивач набув право власності на нежиле приміщення під № 224 загальною площею 256,3 кв.м. у багатоквартирному АДРЕСА_3 .

15.04.2009 позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем (і.н. 2047403371).

Відповідно до свідоцтва від 31.05.2012 позивач є платником єдиного податку (5%; група 3). Вид діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна.

Згідно наявної копії договору від 01.07.2016 позивач, як ФОП, здає в оренду вищезгадане нерухоме майно. Строк договору з 01.08.2016 по 01.07.2019 (остання дата у тексті договору має виправлення).

03.04.2018 відповідачем сформовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 31306-1305-2650 на суму податку 12428,52 грн. До нього додано квитанцію на сплату, крім наведеної суми податку, заборгованості у розмірі 43968,81 грн.

До оскаржуваного рішення додано розрахунок. Площа, на яку нарахований податок - 0,015076 га.

12.06.2018 позивач звернувся із заявою до ГУ ДФС у м. Києві в порядку п. 286.4. ПК України щодо проведення звірки даних, щодо правомірності визначення вищезгаданих сум податку. Зазначено прохання про врахування фактів скасування у судовому порядку ППР за період 2016 та 2017.

До вказаної заяви позивачем надано власний розрахунок земельного податку. При цьому, позивач просив вважати суму податку, зазначену у розрахунку - узгодженою.

У відповідь з боку фіскального органу надано інформацію щодо нарахування податку (лист від 24.07.2018 № 35035/Б/26-15-13-05-19). Крім іншого, відповідачем враховано позитивні для позивача судові рішення за період 2016 та 2017. Зазначено також, що згідно даних ГУ ДФС у м. Києві за позивачем обліковується земельна ділянка, під нежитловим приміщенням за вищезгаданою адресою площею 0,015076 га, яка відноситься до 180 економіко-планувальної зони у зв'язку з чим і нараховано податок. При цьому звернуто увагу на рішення КМР від 03.07.2014 № 23/23 щодо затвердження нової нормативно-грошової оцінки з 01.07.2015.

Власне наведений відповідачем розрахунок: 150,176 кв.м.*1448,43 (грошова оцінка в грн./кв.м.; рішення КМР від 03.07.2014 № 23/23) *2,0 (функціональний коефіцієнт) *1,5 (локальний коефіцієнт) * 1,249 * 1,433 * 1,06 * 1 (коефіцієнти індексації грошової оцінки) * 1% (ставка податку).

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п/п. 14.1.147. ПК Україна плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п/п. 14.1.72. ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

Відповідно до п/п. 265.1.3. ПК України плата за землю є складовою податку на майно.

Згідно з п. 269.1. платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (п/п. 269.1.1. ПК України); землекористувачі (п/п. 269.1.2. ПК України).

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п/п. 14.1.34. ПК України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п/п. 14.1.73. ПК України).

За загальним правилом об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1. ПК України).

Відповідно до п. 270.1. ПК України об'єктами оподаткування земельним податком є: (п/п. 270.1.1.) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; (п/п. 270.1.2.) земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За загальним правилом базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування (п. 23.1. ПК України). База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 271.1. ПК України базою оподаткування є: (п/п. 271.1.1.) нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; (п/п. 271.1.2.) площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 24.1. ПК України одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Ставка земельного податку для цілей розділу XII цього Кодексу - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки (п/п. 14.1.240. ПК України).

Відповідно до п/п. 14.1.130. ПК України одиниця площі оподатковуваної земельної ділянки у межах населеного пункту - 1 (один) метр квадратний (кв. метр).

Відповідно до положень ст. 286 ПК України («Порядок обчислення плати за землю») підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п/п. 286.1. ПК України).

Відповідно до п/п. 14.1.42. ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Спеціальними правилами п. 287.8. ПК України встановлено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, сплата земельного податку здійснюється з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Відтак, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням у багатоквартирному житловому будинку, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно, який виникає незалежно від оформлення прав на земельну ділянку.

Таким чином, у даному випадку, статус позивача як платника податку та обов'язок нараховувати та сплачувати податок є встановленими в силу закону.

Що стосується об'єкта оподаткування (земельної ділянки), площі ділянки, бази оподаткування (нормативної грошової оцінки), слід зазначити, що відповідно до довідки № Н-01293/2017 про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки (79:087:0207) за результатами розрахунку у відповідності до рішення КМР від 03.07.2014 № 23/23, виданої ОСОБА_1 (і.п.н НОМЕР_1 ) та доданої позивачем до справи (у копії) базова вартість 1 кв. м. землі (180 зона) дорівнює 1448,43 кв.м., що враховано відповідачем, а площа частини земельної ділянки - 161,12 кв.м.

Наведені у вказаній довідці відомості позивачем не оскаржені, не визнані недійсними.

Більш того, у даному випадку самим позивачем визнається, у т.ч. посилаючись на судові рішення, що площа земельної ділянки, яка підлягає оподаткуванню (а.с. 8) та є пропорційною площі приміщення, складає 161,12 м.кв.

Як вбачається із заяви позивача від 12.06.2018, позивач визначив проведений ним розрахунок як такий, що є узгодженим.

У зв'язку з цим слід зазначити, що відповідно до п. 56.11. ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

З наведеного вбачається, що в контексті спірних відносин база, об'єкт оподаткування є наявними (встановленими), ставка податку не заперечується, що зумовлює застосування всіх складових елементів податку (п. 7.1. ПК України) у їх сукупності, у т.ч. з урахуванням обов'язку позивача нараховувати та сплачувати податок, який виник на підставі п. 287.8. ПК України.

Та обставина, що фіскальним органом нараховано податок на меншу площу (150,76 м.кв.), ніж визнає позивач та визначено у вищевказаній довідці КП «Київський інститут земельних відносин», не спростовує обов'язок позивача сплачувати податок (податкове зобов'язання), визначений у спірному рішенні, не погіршує становище позивача, а відтак не порушує прав позивача. Наведене свідчить лише про неповну реалізацію фіскальним органом своїх функцій та обов'язків.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що позивачем не оскаржуються інші складові формули нарахування, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність оскаржуваного рішення та про порушення прав позивача у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення, оскільки в силу вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому, судом враховується, що позивачем не ставиться питання застосування до нього норм п/п. 297.1.4. ПК України.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Враховуючи наведене та положення ст. 139 КАС України, судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3) -відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін