Рішення № 81696054, 13.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2019 року № 826/17862/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провизнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2017;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком, яка утворилась за період з 01.04.2017 по 30.08.2018;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка утворилась за період з 01.04.2017 по 30.08.2018, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий в банківській установі АТ «Ощадбанк».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно припинено виплату належної позивачу пенсії у період з 01.04.2017 по 30.08.2018 як внутрішньо переміщеній особі, оскільки законодавчо мотивовані підстави для цього відсутні.

21.12.2018 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому вказано на положення пп.пп 4 та 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якими, соціальні виплати припиняються у разі: скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Крім того, за твердженням представника відповідача, згідно з витягом рішення комісії від 09.08.2018 №28, гр. ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 01.04.2017. Кошти за вересень 2018 року у розмірі 10 980,06 грн. нараховані на основну відомість за вересень 2018 року через установу банку, а кошти за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати. Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішено питання виплат коштів за минулий період. При цьому, представником відповідача у відзиві наголошено на тому, що даний адміністративний позов подано з порушенням строків позовної давності, оскільки заявлені позовні вимоги стосуються виплати заборгованості з пенсії з квітня 2017 року, а позов подано до суду 23.10.2018.

21.01.2019 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій наголошено на тому, що про підстави невиплати належної ОСОБА_1 пенсії останньому стало відомо після отримання відповіді на звернення від Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 02.10.2018.

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком. Пенсію призначено з 14.03.1995.

Крім того, у силу наявної у матеріалах справи копії довідки від 10.08.2015 НОМЕР_2 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, ОСОБА_1 проживав за адресою АДРЕСА_1 і перемісився з тимчасово окупованої території за адресою: АДРЕСА_2 .

У силу іншої довідки від 20.07.2018 НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 проживав за адресою АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, у відповідності до наявної у матеріалах справи копії витягу з рішення Комісії від 13.07.2017 №28, ОСОБА_1 вирішено відмовити у призначенні соціальних виплат (пенсії) як внутрішньо перемішеній особі за фактичним місцем проживання.

Надалі, згідно з наявною у матеріалах справи копією витягу з рішення Комісії від 09.08.2018 №28, ОСОБА_1 вирішено відновити соціальну виплату як внутрішньо перемішеній особі.

У той же час, у період з 01.04.2017 по 30.08.2018 пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась, а також не виплачена після відновлення соціальних виплат, з огляду на що, останній звернувся до начальника Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва із заявою від 10.09.2018.

У відповідь на дану заяву Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 02.10.2018 №85897/02/Т-7254 повідомило позивача про те, що згідно з даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, в особовому рахунку автоматично прописалась « 93» особливість, що призвело до припинення виплати пенсії з 01.04.2017. На підставі витягу з рішення Комісії від 09.08.2018 №28, ОСОБА_1 вирішено відновити соціальну виплату як внутрішньо перемішеній особі з 01.04.2017. Кошти за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати. Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішено питання виплат коштів за минулий період.

На підставі викладеного, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Слід одразу зазначити, що у силу ч.ч. 1 та 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, за твердженнями позивача, про порушення своїх прав останньому стало відомо після отримання відповіді на звернення від Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 02.10.2018. Вказаного відповідачем під час судового розгляду справи належними та допустимими доказами не доведено. З огляду на вказане, суд виходить з того, що позивачем не порушено строку звернення до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію , Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії .

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058-IV).

Приписами ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Так, конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи відзиву на позовну заяву, підставною для припинення виплати належної позивачу пенсії слугували приписи п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, зокрема, з огляду на дані Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, внаслідок чого в особовому рахунку автоматично прописалась « 93» особливість, що призвело до припинення виплати пенсії з 01.04.2017.

Водночас, положення Закону №1058-IV не передбачають такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як дані Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Інших передбачених Законом №1058-IV підстав зупинення виплати позивачу пенсії відповідачем під час судового розгляду справи не зазначено, а з матеріалів справи не вбачається.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.п. 51-54).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Крім того, суд відхиляє як необґрунтовані посилання представника відповідача на положення 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII), Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною 2 ст. 20 Закону №1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте, наведені положення Закону №1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому, згідно з преамбулою Закону №1706-VII, цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (ч. 1 ст. 2 Закону №1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону №1706-VII, Велика Палата Верховного Суду від 04.09.2018 у зразковій справі №805/402/18 дійшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV.

Крім того, суд звертає увагу, що з наявної у матеріалах справи копії витягу з рішення Комісії від 13.07.2017 №28 не вбачається будь-яких мотивів прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також не міститься посилання на встановлену Законом підставу для припинення виплати пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також, суд звертає увагу, що у рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України» зазначено, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Відтак, відсутність окремого порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не може бути перешкодою для вирішення питання здійснення виплат коштів за минулий період у межах спірних правовідносин.

За таких обставин, суд вказує про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2017 та, як наслідок, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка утворилась за період з 01.04.2017 по 30.08.2018, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий в банківській установі АТ «Ощадбанк».

При цьому, одночасне задоволення позовних вимог про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2017 та про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком, яка утворилась за період з 01.04.2017 по 30.08.2018, є неможливим, оскільки є такими, що виключають одне одного.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи дублікатів квитанцій від 24.10.2018 №0.0.1168504710.1 та від 11.11.2018 №0.0.1181441049.1, ОСОБА_1 під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 409,60 грн., з яких на користь останнього підлягають присудження судові витрати у розмірі 704,80 грн.

Щодо заявленого позивачем у прохальній частині позовної заяви клопотання про допуск до негайного виконання судового рішення у повному обсязі на підставі ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, слід зазначити наступне.

Приписами ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Натомість, перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначено положеннями ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, у силу п. 1 ч. 1 якої, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що вирішення питання про звернення до негайного виконання рішення щодо стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, у тому числі й виплати пенсій, здійснюється на розсуд суду за наявності відповідних підстав для цього. Проте, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається обґрунтованих підстав вважати необхідним застосування наданого приписами п. 1 ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України права. Іншого позивачем не доведено.

Крім того, вказане судове рішення не підлягає негайному виконанню, оскільки судом не присуджено (стягнуто) на користь позивача конкретно визначеного розміру пенсії, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 256, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2017.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії, яка утворилась за період з 01.04.2017 по 30.08.2018, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , відкритий в банківській установі АТ «Ощадбанк».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 704,80 грн. (семисот чотирьох грн. 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок