Рішення № 81695498, 14.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2019 р. № 520/2968/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ) до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 2 під., 3 пов.,м. Харків,61022) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії та рішення від 24.01.2019 за № 1837- 47/02-01 Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перепризначення пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків, згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789- XII в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001;

- визнати протиправними дії та рішення № 268 від 26.11.2018 року Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, щодо відмови здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , на підставі довідки - інформації прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18;

- зобов`язати Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (у разі реорганізації чи ліквідації - його правонаступнику) перепризначити пенсію з моменту виникнення права на її отримання за вислугою років, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку відповідно до Закону України «Про прокуратуру», визнавши за ОСОБА_1 право на пенсію за вислугою років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з моменту його звернення 09.09.2013 до вказаного державного органу;

- винести рішення, яким скасувати рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 268 від 26.11.2018 року щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку раніше призначеної пенсії та зобов`язати Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (у разі реорганізації чи ліквідації - його правонаступнику) провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (№1789-ХІІ на час призначення пенсії), починаючи з 01 жовтня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки - інформації прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18. без обмеження її максимального розміру, та здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум, без застосування Постанови КМУ № 649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено «Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що підставою для звернення до суду із даним позовом слугували протиправні дії та рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова з приводу відмови у перерахунку та призначенні пенсії позивачу за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ в редакції Закону від 12.07.2001 року виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, на підставі чого відповідач відмовився також провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно вищевказаного Закону, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, тобто від суми, вказаної в довідці прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18 без обмежень максимального розміру. Позивач вказав, що суб`єктом владних повноважень відповідно до ст.ст. 22, 58 Конституції України права та свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність осіб.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позов, в якому вказав, що пенсія ОСОБА_1 була призначена на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час його звернення, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач через канцелярію суду відповідь на відзив, в якому вказав на безпідставність та необґрунтованість доводів, які зазначені відповідачем у відзиві на позов.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У період з 06.05.2019 року по 11.05.2019 року суддя перебувала у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач 09.09.2013 року звернувся до управління із заявою про призначення пенсії за вислугою років за нормами Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року.

Київським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова призначено пенсію позивачу на підставі ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 80% від суми заробітної плати.

20.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та надав довідку - інформацію прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18.

Рішенням Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 26.11.2018 року № 268 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки на час звернення ОСОБА_1 із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури визначено не було.

Також, 26.12.2018 року позивач звернувся до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про перепризначення пенсії та виплату її розміру відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ ( в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року), виходячи з розміру пенсії 90 % від суми щомісячного заробітку без обмеження максимальним розміром заробітку та розміру пенсії, та надав довідку інформацію прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18.

Листом від 24.01.2019 року № 1837-47/02 позивачу відмовлено у перепризначенні та перерахунку пенсії, у зв`язку з тим, що Закон України "Про прокуратуру" (зокрема в редакції від 14.10.2014р. №1697-VII) зазнав численних змін з 2011 року, а тому на момент звернення позивача із своєю заявою підстави для перепризначення та перерахунку пенсії відсутні.

Позивач, не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Суд зазначає, що фактично, діючий на сьогодні Закон від 14.10.2014р. №1697-VII суттєво погіршує становище позивача та обмежує в реалізації його законних прав та інтересів, які гарантувалися державою Законом від 05.11.1991 року, у зв`язку з чим позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року в редакції, яка діяла до липня 2011 року, оскільки відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, Конституційний суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Саме така правова позиція Конституційного Суду України, викладена в рішеннях від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011 (рішення N 10-рп/2011)).

Стабільність правового регулювання проявляється, зокрема, у неприпустимості внесення довільних змін до наявної системи норм та є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов`язок законодавця при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ враховувати законні очікування, пов`язані з виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права.

Забезпечення верховенства права має враховуватися законодавцем і при внесенні змін до законів, передусім забезпечувати недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду.

Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2007 року N 3-рп/2007 зазначається, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Конституційний Суд України в Рішенні N 9-рп/2009 від 28 квітня 2009 року, вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, що об`єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов`язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п`ятий пункту 5 мотивувальної частини).

У Рішенні від 20 березня 2002 N 5-рп/2002 Конституційний Суд України визначив, що Конституція України відокремлює категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема гарантій соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органів, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для зазначених категорій громадян без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їх сімей.

У мотивувальній частині Рішення від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 Конституційний Суд України також зазначив: «Служба в міліції, прокуратурі, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення».

Необхідно також зазначити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України багато пільг, встановлених законами, зокрема Законом України "Про прокуратуру", є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для працівників таких органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст. 46 Конституції України), то, відповідно до ст. 22 Конституції України, звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій певним категоріям громадян, у тому числі працівникам прокуратури, полягає також у тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлено не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів; від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію).

Всупереч викладеному, Законом від 08.07.2011 № 3668-VI (3668-17) внесено зміни до Закону від 05.11.1991р. № 1789-XII, а потім в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 викладено такі ж положення, які суттєво звужують зміст і об`єм прав позивача на призначення пенсії, що є несправедливим. Більше того, вказаний закон ставить у нерівні умови працівників органів прокуратури, які виконують однакові функціональні обов`язки в однакових умовах та в той же період часу. Як наслідок, прокурори, які працювали в органах прокуратури у той же період що і позивач, але звернулися за пенсією до 2011 року, опинилися в набагато вигідніших умовах ніж він, хоча вони виконували однакові функції, мали однакове навантаження і обмеження, пов`язані з виконанням прокурорських функцій тощо.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) - як джерело права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, відповідно до якої при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Зокрема, у справах « Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»).

ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Таким чином, статтю 1 вказаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Згідно з приписами частини першої ст. 58 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони й інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй.

Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні та збереженням стабільності в суспільстві, однак слід пам`ятати, що першочерговими є інтереси громадян.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 травня 1997 року N 1-зп зазначив, що ст. 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 Рішення Конституційного Суду України N 6-рп/2000 КСУ від 19 квітня 2000 року). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Така направленість тлумачення цього принципу робить його однією з важливих гарантій захисту від свавілля з боку влади, безпеки людини як громадянина, довіри до державних інституцій. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.

Отже, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року значно звужено обсяг права позивача на соціальний захист як прокурора, установлений Конституцією України та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії, яке існувало до 2011 року, що суперечить ст. 58 Конституції України.

Фактично Законом від 14.10.2014 №1697-VII установлено менш сприятливі умови соціального захисту прокурорів порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені в період з 1994 по 2011 рік, що означає порушення конституційного принципу рівності всіх перед законом (ч.1 ст. 24 Конституції України).

Рівність усіх перед законом, що випливає із ч.1 ст. 24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (ст.ст. 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 14), Протоколі N 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (ст.ст. 1, 2, 7).

На момент звернення позивача до Київського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова спеціальний стаж роботи позивача , потрібний для призначення пенсії за вислугу років, складав 21 рік 00 місяців 02 дні, спеціальний стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури становить 15 років 6 місяців 10 днів, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача та відповідачем у листі від 24.01.2019 року № 1837-47/02-01.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Київське об`єднане Управління Пенсійного фонду України м. Харкова незаконно відмовило ОСОБА_1 в перерахунку та призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, ОСОБА_1 в повній мірі виконано спеціальні умови, передбачені для отримання пенсії згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991року (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року).

Частиною 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до ч. 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Згідно ч. 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-ІІІ) встановлено, що обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Відповідно до довідки Прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18 заробітна плата позивача складається: оклад - 7750,00 грн., надбавка за класний чин - 2400,00 грн., надбавка за вислугу років - 2325,00 грн., надбавка за виконання особливо - важливої роботи 8723,50 грн., щомісячна премія - 30750,88 грн. Всього 51958,38 грн.

З урахуванням вищеназваних положень Конституції України, рішень міжнародних інституцій, суд вважає незаконним рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 24.01.2019 за № 1837- 47/02-01 щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перепризначення пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків, згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789- XII в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року та рішення № 268 від 26.11.2018 року щодо перерахунку пенсії.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії та рішення від 24.01.2019 за № 1837- 47/02-01 Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перепризначення пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків, згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789- XII в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001.

Визнати протиправними дії та рішення № 268 від 26.11.2018 року Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, щодо відмови здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , на підставі довідки - інформації прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18.

Зобов`язати Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити пенсію ОСОБА_1 з моменту виникнення права на її отримання за вислугою років, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку відповідно до Закону України «Про прокуратуру», визнавши за ОСОБА_1 право на пенсію за вислугою років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з моменту його звернення, а саме: 09.09.2013 року.

Скасувати рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 268 від 26.11.2018 року щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку раніше призначеної пенсії.

Зобов`язати Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (№1789-ХІІ на час призначення пенсії), починаючи з 01 жовтня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки - інформації прокуратури Харківської області від 19.10.2018 року № 19-3803, вих. 18. без обмеження її максимального розміру, та здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум, без застосування Постанови КМУ № 649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено «Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Стягнути з Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 2 під., 3 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 41247819) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору в загальному розмірі 2305 (дві тисячі триста п`ять) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.