Рішення № 81695267, 07.05.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/136/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Безега А.А.

позивач - ОСОБА_1

представника позивача - Божко Т.Б.,

представника відповідача та третьої особи - Матірної Н.В.,

перекладача - Мухаммед Таяяаб,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

14.01.2019 громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служба України (надалі - ДМС України, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, та з урахуванням уточненої позовної заяви від 16.01.2019 просить:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служба України №435-18 від 22.12.2018 про відмову у визнанні громадянина Народної Республіки Бангладеш, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву подану законним представником ОСОБА_2 в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем винесено рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке на думку законного представника є хибним, необґрунтованим та таким, що прийнято без належного вивчення матеріалів по справі позивача та ситуації по його країні походження. Крім того, в позовній заяві зазначено, що під час співбесід, що проводилися із позивачем, відповідачем залучався перекладач на англійську мову, якою позивач не досить добре володіє, а тому законний представник не впевнена у тому чи правильно позивач розумів переклад питань, які йому ставилися представником УДМС, а оскільки залучений перекладач не був професійним перекладачем, то законний представник також не переконана і тому чи вірно перекладалися надані позивачем відповіді на українську мову.

Згідно ч. 1 ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність захищають у суді їхні законні представники, зокрема, опікуни чи інші особи, визначені законом.

За змістом ч. 1 ст. 53 цього ж Кодексу у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах із обов`язковим наданням документів та інших доказів, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

На підтвердження права звертатися до суду в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 додано до позову рішення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 06.08.2018 №162 про призначення його як головного спеціаліста-юриста служби у справах дітей законним представником неповнолітньої дитини, розлученої із сім`єю, що не є громадянином України (а.с.11).

На підтвердження місцезнаходження позивача законним представником до позову додано довідку Комунального закладу "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей" Полтавської обласної ради (м. Полтава, вул. Халтуріна, 5) від 10.09.2018 №217, за змістом якої названа особа перебуває у цьому центрі з 10.09.2018 (а.с.13).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/136/19. Розгляд справи проводиться у порядку загального позовного провадження.

08.02.2019 через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву від Державної міграційної служби України, яким відповідач просив відмовити в задоволенні даного позову, оскільки на основі всебічного вивчення наданих громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 матеріалів, співбесід по уточненню суперечливо викладених ним фактів та аналізу ситуації в країні походження зроблено висновок, що побоювання останнього у разі повернення до Бангладеш, є такими, що не підпадають під перелік підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с.27-38).

08.02.2019 через канцелярію суду надійшли письмові пояснення від Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (а.с.105-116), в яких просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що під час співбесід позивач повідомив, що не бажає жити у країні походження через жорстоке поводження з ним його батька і неможливість знайти захист. При аналізі побоювань, висловлених заявником, крім врахування повідомлених ним фактів, його віку, зрілості та вразливості, оцінювалась економічна та соціальна ситуація в країні походження. Під час співбесіди заявник розповів, що він мав змогу навчатися у школі з 2009 по 2018 роки, він мав місце для проживання, мав їжу, вільний час та змогу грати з друзями. Поганого відношення до себе з боку родичів, крім батька, заявник не відчував. Про випадки насильства до нього в школі нічого не повідомив. За наслідками вжитих процедурних заходів УДМС в Полтавській області встановлено, що родина, в якій проживав позивач, не відноситься до певної соціальної групи, як родина без місця проживання або без засобів для існування. Тому позивач не може бути віднесений до групи, яка може мати підстави для отримання статусу біженця у зв`язку з переслідуванням за ознакою належності до певної соціальної групи через загальний соціальний досвід, такий як насильство, занедбаність, бідність, відсутність громадянства, вербування в збройні сили або захворювання на СНІД. До того ж позивач не був членом жодної військової, громадської чи політичної організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознакою не зазнав, мав змогу отримувати освіту, вільно переміщатися. Тобто можливості заявника користуватися основоположними правами людини в Бангладеш ніхто не обмежував. Випадків дискримінації, яка прирівнюється до переслідування, ним наведено не було.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 призначено у справі № 440/136/19 перекладача з бенгальської мови.

У судове засідання 12.03.2019 прибув перекладач, однак рівень його перекладу був недостатнім для з`ясування істотних обставин справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 постановлено провести судове засідання, призначене на 10:30 год. 22.03.2019, у справі №440/136/19 за участю Іслам МД Шафікула як перекладача в режимі відеоконференції, доручивши Одеському окружному адміністративному суду забезпечити проведення відеоконференції.

У зв`язку з технічними несправностями 22.03.2019 оголошено технічну перерву.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2019 продовжено строк підготовчого провадження.

19.03.2019 законний представник позивача надав до суду клопотання про подальший розгляд справи без його участі, оскільки згідно висновку за результатами обстеження для встановлення віку дитини, яка залишилась без піклування батьків та потребує соціального захисту вік позивача становить 20 років (з можливою похибкою в один рік) (а.с.139-140).

Отже, за медичним обстеженням виявилося, що особа позивача є повнолітньою.

Частиною третьою статті 54 КАС України встановлено, якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подано позовну заяву, не підтримує заявлені позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В підготовчому судовому засіданні 15.04.2019 суду не надалося можливим з`ясувати у громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 чи підтримуватиме він позовну заяву, подану в його інтересах законним представником ОСОБА_2 , оскільки він зовсім не розуміє української мови.

Інтереси громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 в підготовчому засіданні також представляла адвокат Божко Т.Б. за дорученням Другого полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (а.с.120).

Адвокат повідомила суду, що також має труднощі у спілкуванні з позивачем, оскільки спільною мовою, на якій вони можуть розуміти один одного, є англійська мова, однак вона не володіє цією мовою в обсязі необхідному для достатнього розуміння довірителя з метою належного представництва його інтересів в суді.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 07.05.2019 позивач та його представник забезпечили явку перекладача - Мухаммед Таяяаб.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позовної заяви підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Державної міграційної служби України в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

22.07.2018 посадовими особами УДМС в Полтавській області складено акт виявлення розлученої із сім`єю дитини, яка не є громадянином України (а.с. 56-57).

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (надалі - Закон № 3671).

Дитина, розлучена із сім`єю, - особа віком до вісімнадцяти років, яка прибуває чи прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе відповідальність за виховання дитини (п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 3671).

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 06.08.2018 №162 (а.с.11), у зв`язку із вищевикладеним, призначено ОСОБА_2 , головного спеціаліста служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, законним представником неповнолітньої дитини, розлученої із сім`єю, що не є громадянином України.

Позивача як неповнолітню дитину було розміщено у Комунальному закладі "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей" Полтавської обласної ради (м. Полтава, вул. Халтуріна, 5) (а.с.13).

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно ч. 7 ст. 7 Закону № 3671 до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

23.08.2018 через Управління ДМС України в Полтавській області законний представник громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №4 (а.с. 42-43).

У даній заяві законним представником указано причини, з яких просить надати статус біженця: батько наркоман, а моя мати домогосподарка і моя сім`я має скрутне матеріальне становище; я хочу жити і навчатися в Україні.

Заява була зареєстрована та прийнята до розгляду 23.08.2018

Особисті дані встановлені зі слів заявника, оскільки оригіналів ані свідоцтва про народження, а ні паспорта чи іншого документа останнім надано не було.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.8 ст. 7 Закону № 3671).

На заяві завідувачем сектору ПШЗ та СІ УДМВС України в Полтавській області Харченко О.М. відмічено, що анкетні дані зазначені зі слів заявника через відсутність документу, що посвідчує особу (а.с. 43).

У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи (ч. 7 ст. 9 Закону № 3671).

Управлінням ДМС в Полтавській області скеровано до Управління СБУ в Полтавській області направлення на ідентифікацію громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , до якого додано копію дактилоскопії (а.с.61 зворотній бік).

За результатами розгляду наявних матеріалів Управлінням СБУ в Полтавській області надано відповідь від 29.10.2018 № 66/2/7-10890, що стосовно зазначеної особи інформацією в межах компетенції СБУ не володіє (а.с.62 зворотній бік).

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" у разі подання законним представником дитини, розлученої із сім`єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.

Згідно з наказом Управління ДМС в Полтавській області від 23.08.2018 № 169 "Про оформлення документів для вирішення питання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" (а.с. 54) позивач документований довідкою про звернення за захистом в Україні № 0001830 (а.с. 55).

На виконання вимог п. 9 ст. 9 Закону № 3671 позивач пройшов медичний огляд (а.с. 59-60).

Статтею 9 Закону № 3671 визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Наказом Управління ДМС в Полтавській області від 23.10.2018 № 208 продовжено строк розгляду заява про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (а.с.75).

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Уповноваженими особами Управління ДМС в Полтавській області ознайомлено законного представника заявника під його власний підпис з порядком прийняття рішення за його заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Співбесіда із заявником проводилася за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 означеного Закону під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб.

За змістом пояснень представника відповідача та третьої особи, оскільки заявник не скористався правом залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб, а також враховуючи відсутність у м. Полтаві перекладачів з бенгальської мови, а позивач повідомив, що він вільно читає та спілкується англійською, про що зазначено і в реєстраційному листку у справі № 2018PL0004, то управлінням було забезпечено перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися, а саме з англійської.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 3671 під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім`єю, співбесіда проводиться з її законним представником та такою дитиною, якщо вік та рівень розвитку дитини є достатніми для проведення такої співбесіди.

Співбесіда з дитиною, розлученою із сім`єю, проводиться в присутності її законного представника, який подав від імені дитини заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також психолога і педагога.

Згідно матеріалів справи № 2018PL0004 під час співбесіди з позивачем були присутні законний представник - ОСОБА_2 .., психолог, педагог - Блоха В.О. Ю.О. (а.с.69).

Під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім`єю, участь адвоката є обов`язковою. Призначення адвоката для надання правової допомоги такій дитині здійснюється в установленому порядку (ч. 4 ст. 9 Закону № 3671).

В ході розгляду заяви законного представника позивача був залучений адвокат (а.с.67-69).

За результатами співбесід Управлінням ДМС в Полтавській області складено протокол співбесіди від 27.09.2018 № 1 (а.с. 69-79).

За змістом даного протоколу позивач особисто повідомив, що народився у с.Кесрі Гул, район Сілхет, народна Республіка Бангладеш, де проживав разом із своєю сім`єю (батько, мати, два брати та одна сестра), є громадянином Народної Республіки Бангладеш, за національністю бангладешець, мова - бенгальська, розуміє англійську мову.

За змістом пояснень в Україну потрапив нелегально з Росії в складі групи осіб, вихідців із Бенгладеш.

У разі виникнення сумніву щодо віку дитини центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за згодою дитини або згодою її законного представника направляє таку дитину на обстеження для встановлення віку, що проводиться у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 5 ст. 8 Закону № 3671).

Оскільки з пояснень позивача слідувало, що він легально літаком без супроводу інших повнолітніх осіб прибув за візою до Російської Федерації, що не є можливим для неповнолітньої особи, то Управлінням ДМС в Полтавській області у зв`язку із виникненням сумніву щодо заявленого віку направлено позивача до Полтавської обласної клінічної лікарні (поліклінічне відділення) на обстеження для встановлення віку.

У своїй заяві (пункт 4.1 анкети) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач стверджує, що побоюється за своє життя через те, що його батько вживав наркотики, пиячив та бив, оскільки не любив його.

За змістом письмового відзиву відповідача на дану позовну заяву ОСОБА_1 під час співбесід не навів жодного прикладу насильства до нього з боку батьків або інших дорослих. Поганого відношення до себе з боку родичів також не відчував. Про випадки насильства в школі щодо нього не повідомляв.

Таким чином, відповідачем правомірно зроблено висновок, що позивач перебільшує своє сприйняття і побоювання щодо шкоди батьків. Не було встановлено фактів щодо фізичного, сексуального та емоційного насильства над позивачем ані з боку батьків, ані з боку інших дорослих.

Представники відповідача та третьої особи звертали увагу суду, що в результаті процедурних заходів УДМС встановлено, що родина в якій проживав позивач не відноситься до певної соціальної групи, як родина без місця проживання або без засобів для існування. Позивач не був членом жодної військової, громадської чи політичної організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознакою не зазнав.

З доповіді робочої групи по універсальному періодичному огляду Ради з прав людини Бангладеш на тридцять дев`ятій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10-28 вересня 2018 року слідує, що Бангладеш на сьогоднішній день забезпечила дотримання всіх критеріїв, необхідних для виключення із категорії найменш розвинутих країн, а також досягла прогресу в різних сферах життя, в тому числі у сфері зміцнення прав людини.

Економічне становище в країні є одним з основних причин насильства і недотримання багатьох основних прав і свобод людини, але уряд Бангладеш вживає заходи з метою дотримання прав дітей і створення сприятливих умов для їх всебічного розвитку. Так, Бангладеш одна із перших країн, яка підписала Конвенцію ООН про права дитини. Також країна приєдналася практично до всіх основних міжнародних документів в області прав людини або їх ратифікувала.

Тобто, за висновком відповідача, вищезазначене підтверджує те, що держава Бангладеш вживає заходів щодо дотримання прав людини в тому числі - дітей. Отже права позивача, як неповнолітнього, в цій країні не будуть порушені.

В доповіді робочої групи Ради з прав людини на Генеральній Асамблеї ООН від 08.07.2013 відмічено: " 9. Міністр особливо виокремила наслідки бідності для повноцінної реалізації прав людини і знову заявила про прихильність уряду справі захисту права на розвиток, що є важливою умовою для реалізації прав людини. Вона розповіла про позитивні заходи, прийняті за останні чотири роки з метою скорочення рівня бідності на 10% підвищення рівня продовольчої безпеки, покращення здоров`я населення шляхом створення громадських клінік і розширення інвестицій в освіту та інформаційні технології".

Як свідчать матеріали особової справи ОСОБА_1 мав змогу вільно отримати освіту, завдяки чому спілкується англійською мовою. Про примусову працю або інші заходи, які обмежують або порушують його права в Бангладеш, позивач не заявляє. Тобто можна стверджувати, що можливості позивача користуватися основоположними правами людини в Бангладеш ніхто не обмежував. Випадків дискримінації, яка прирівнюється до переслідування ним наведено не було.

На підставі наведеного представник ДМС України та Управління ДМС в Полтавській області зазначали, що при аналізі особистої історії позивача були вжиті заходи щодо з`ясування чи існує у нього особистий досвід переслідувань, а також врахований рівень його зрілості та розвитку. Зокрема, встановлено, що позивач достатньо освічений, спілкується англійською мовою, може чітко сформулювати свою думку на певні події і факти. Отже, можна дійти висновку, що позивач повністю усвідомлював про те, що повідомляв і відповідав за свої твердження. Одночасно, слід враховувати той факт, що ОСОБА_1 під час співбесід вів себе невимушено, на питання відповідав упевнено (з боку психолога, який був присутній під час співбесід, зауважень чи коментарів з цього приводу не надійшло).

За матеріалами справи ознак того, що позивач міг бути причетним до подій, які могли б підвести його під дію положень про виключення, що містяться в підпункті а), b), с) пункту F статті 1 Конвенції 1951 року не виявлено.

З огляду на вищевикладене, ДМС України та Управління ДМС в Полтавській області дійшли висновку про безпідставність тверджень позивача про наявність насильства з боку батьків та/або інших дорослих, дії яких розглядаються, як виховні, та які не викликали серйозного погіршення фізичного або емоційного стану здоров`я ОСОБА_1 .

Таким чином, за наслідками розгляду справи № 2018 PL 0004 на підставі вивчення наданих позивачем матеріалів, співбесід по уточненню викладених фактів та аналізу ситуації в країні походження Управлінням ДМС в Полтавській області складено висновок від 16.11.2018, за змістом якого побоювання ОСОБА_1 у разі повернення в Бангладеш є такими, що не підпадають під перелік підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671 (а.с.99-106).

На підставі ст. 6 та відповідно до ст. 10 Закону № 3671 за результатами розгляду справи № 2018 PL 0004 Державною міграційною службою України підтримано висновок Управління ДМС в Полтавській області щодо відсутності стосовно заявника умов, передбачених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 означеного Закону, та прийнято рішення від 22.12.2018 №435-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Бангладеш ОСОБА_1 .

04.01.2019 Управлінням ДМС в Полтавській області направлено повідомлення № 1 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 102 зворотній бік), яке отримано особисто законним представником ОСОБА_2 09.01.2019 (а.с.103 зворотній бік), про що зазначено у позовній заяві.

Із рішенням ДМС України від 22.12.2018 №435-18 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, законний представник не погодилася, у зв`язку з чим звернулася до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суд виходить із такого.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (надалі - Закон № 3671). За даним Законом в Україні існують два види захисту: статус біженця і статус додаткового захисту.

За визначеннями, закріпленими у пунктах 1, 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону N 3671, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

Щодо наявності цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, що пов`язані із причинами, зазначеними в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди, а також Протоколу щодо статусу біженців 1967 року Закону № 3671 судом встановлено наступне.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (надалі - Керівництво), для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 р. N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Згідно з п. 195 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців особа у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати вся факти , які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Положеннями ч. 2 ст. 13 Закону N 3671 передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

При цьому, таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування державні органи чи ні.

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Суд зауважує, що позивач не заявляє про те, що він був жертвою переслідувань за будь-якою конвенційною ознакою в період перебування у його країні походження.

Відповідно до порядку звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеного статтею 5 Закону № 3671, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (абз. 1 ч.2 ст. 5 Закону № 3671).

У разі якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена із сім`єю, і заявляє про намір бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про це повідомили інші особи, які не є її законними представниками, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та орган опіки і піклування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органом опіки і піклування зобов`язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім`ю (ч. 3 ст. 5 Закону № 3671).

Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про надання статусу біженця в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із заявою про надання статусу біженця може бути іншим, зокрема, спроба легалізуватися на території України.

Матеріалами справи підтверджується, а також підтверджено поясненнями позивача в ході судового розгляду, що останній виїхав із Бангладеш 06.07.2018 літаком за візою до Російської Федерації. З його слів він виїхав без супроводження близьких родичів. За отриманням міжнародного захисту в цій країні не звертався. 23.07.2018 за допомогою посередника у складі групи своїх співвітчизників виїхав до кордону Росії з Україною. Там вони нелегально (поза пунктом пропуску) перетнули російсько-український кордон. В місті Полтаві в період проведення операції "Мігрант" 27.07.2018 його було виявлено працівниками міграційної служби у складі групи нелегальних мігрантів.

Із заявою про визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 4 законний представник позивача до уповноважених органів звернувся лише 23.08.2018.

Таким чином, з моменту нелегального перетину позивачем кордону України 23.07.2018 та до моменту виявленням позивача у складі групи нелегальних мігрантів працівниками міграційної служби 27.07.2018 минуло 5 календарних дні, упродовж яких позивач нелегально перебував на території України та за цей час жодного разу не робив спроби звернутися до уповноважених органів і з відповідною заявою.

Обґрунтованих пояснень цьому факту позивачем суду не надано.

Таким чином, твердження позивача щодо наявності насильства щодо нього з боку батьків та/або інших дорослих не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 5 ст. Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання:

реальна спроба обґрунтувати заяву;

надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів;

зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника;

заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше;

встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

В ході судового розгляду відкрилася ще одна обставина, яка впливає на оцінку тверджень ОСОБА_1 , які він надавав як під час розгляду заяви його законного представника уповноваженими органами Державної міграційної служби України, так і даному судовому процесі.

Як було встановлено судом вище, Управлінням ДМС в Полтавській області у зв`язку із виникненням сумніву щодо заявленого віку направлено позивача до Полтавської обласної клінічної лікарні (поліклінічне відділення) на обстеження для встановлення віку.

Так, за результатами засідання комісії Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації для встановлення для встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту 19.02.2019 складено Висновок за результатами обстеження ОСОБА_1, у відповідності до якого комісією Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації визначено фізіологічну оцінку віку ОСОБА_1 - 20 років (можлива похибка 1 рік) (а.с. 140).

Тобто за медичним обстеженням виявилося, що особа позивача є повнолітньою.

Наведене свідчить, що позивач приховував правдиві факти як від органів ДМС України так і від суду як щодо справжніх обставин нелегального перетину кордону України з території країни, яка може вважатися третьою безпечною країною для позивача - Російської Федрерації , де він проживав і куди він легально безперешкодно прибув, так і щодо справжньої дійсної мети звернення до органів ДМС України із заявою про визнання його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

З аналізу матеріалів особової справи позивача відповідач та третя особа дійшли висновку, що ОСОБА_1 збирався використати Україну, як транзитну країну на шляху до Європи у пошуках кращого життя, тобто фактично є економічним мігрантом.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком ДМС України та Управління ДМС у Полтавській області щодо відсутності стосовно заявника умов, передбачених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 означеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

З огляду на зазначене, оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, оскаржуване рішення є обґрунтованим, тобто прийнято з урахуванням всіх обставин, які мали значення для прийняття цього рішення.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, перекладач не заявляв до стягнення витрат, пов`язаних з його участю у цій справі.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14 травня 2019 року.

Головуючий суддя Г.В. Костенко