Рішення № 81694996, 13.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/850/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, Головне управління), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки: за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Ухвалою суду від 18.02.2019 року судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

11 березня 2019 року за вх. №8523/19 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в тому числі, разом із позовною заявою (уточненою) ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за №Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20 вересня 2018 року стосовно клопотання ОСОБА_1 (без дати, що направлено на адресу Головного управління Держгеокадастру у Одеській області поштовою кореспонденцією 18.08.2018 року, згідно експрес-накладної №59000357115839) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за клопотанням ОСОБА_1 (без дати, що направлено на адресу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області поштовою кореспонденцією 18.08.2018 року, згідно експрес-накладної № 59000357115839) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій та має соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Як вказує позивач, 16.08.2018 року засобами поштового зв`язку він направив до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), до якого додав відповідний пакет документів. У відповідь на вказане клопотання відповідач направив на адресу позивача лист №Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20 вересня 2018 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав того, що зазначена земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами.

Позивач вважає, що підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є такими, що не відповідають законодавству України, порушують права позивача на першочергове право на отримання земельної ділянки, передбачене чинним законодавством, у зв`язку із чим дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки є незаконними.

Нормативно обґрунтовуючи свої доводи положеннями ч.2 ст.19 Конституції України, ч.6, ч.7 ст.118, п. «б» ч.1 ст.121, ст.122 Земельного кодексу України, позивач зазначає, що в порушення вимог статті 118 Земельного кодексу України, пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України від 29.09.2016 року за № 333, відповідач не приймав жодного рішення (наказу) організаційно-розпорядчого характеру по суті заяви позивача.

Як стверджує позивач, лист Головного управління Держземагентства в Одеській області № Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20 вересня 2018 року щодо його заяви не є рішенням організаційно-розпорядчого характеру по суті заяви.

Також, у позовній заяві зазначено, що жодного факту підтвердження виставлення спірної земельної ділянки на земельні торги у відповідача немає, а включення спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги не є, на думку позивача, підставою для відмови у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою. Окрім того, позивач зазначає, що спірні земельні ділянки не є сформованими, та межі земельних ділянок не визначені.

Ухвалою суду від 14.03.2019 року судом:

- прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (в редакції уточнень від 11.03.2019 року за вх. №8523/19) та відкрито провадження у справі за даною позовною заявою;

- вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України;

- встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

15 квітня 2019 року за вх. №13548/19 (у встановлений судом строк) засобами поштового зв`язку від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками до нього, згідно переліку, наведеному у відзиві, в тому числі, із доказами направлення його копії на адресу позивача (т.1 а.с.57-83).

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Головне управління вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З посиланням на фактичні обставини справи щодо надходження на адресу відповідача клопотання ОСОБА_1 від 23.08.2018 року та надання за результатами його розгляду відповіді за №Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20.09.2018 року, у відзиві зазначається, що відповідь надана Головним управлінням з дотриманням вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, оскільки на момент розгляду клопотання позивача, зазначена земельна ділянка вже була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних аукціонах.

Як вказує відповідач відповідно до доручення Віце-прем`єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 № 37732/0/1-14, Держземагентству доручено забезпечити надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (крім тих, що знаходяться у користуванні) для ведення фермерського господарства та особистого селянського господарства на конкурсній основі за результатами відкритих публічних земельних аукціонів.

Головне управління отримало клопотання Дивізійської сільської ради від 07.09.2018 року №182 про включення земельної ділянки орієнтовною площею 200 га, яка розташована на території Дивізійської сільської ради та є землею державної власності, до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу права оренди вказаної земельної ділянки на земельних торгах терміном на 7 років.

Як вказує відповідач, за результатами проведеної роботи, наказом Головного управління від 12.09.2018 року №219 «Про доповнення переліку земельних ділянок» доповнено перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, і до якого включена земельна ділянка, що вказана у позовній заяві.

Нормативно обґрунтовуючи власні доводи приписами ст.136 Земельного кодексу України, відповідач зазначає, що наявність у чинному законодавстві України обмежень щодо передачі у користування земельної ділянки, віднесеної до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає, що ним надана мотивована відмова у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту), з посиланням на норми ч.3 ст.136 Земельного кодексу України, яка, в даному випадку, є спеціальною нормою.

Крім того, відповідач зазначає, що на виконання договору, укладеного між Головним управлінням та Державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» укладено договір від 04.03.2019 №34 на підготовку лотів, наказом Головного управління «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту), розмір земельної ділянки - 198,00 га, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Окрім цього, посилаючись на положення п.19 ч.1 ст.6, п.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідач зазначає, що відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність конкретної земельної ділянки, з підстав того, що вона вже включена до переліку земельних ділянок права оренди, на які виставляються на земельні торги окремими лотами, Головне управління не порушило першочергове право позивача на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, яке він має право реалізувати.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за клопотанням позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, відповідач зазначає про наявність у Головного управління виключних «дискреційних повноважень» на вирішення питання щодо надання або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що також підтверджується постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року по справі № 815/3799/17.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Станом на 13.05.2019 року інших заяв по суті справи та додаткових доказів з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, дана адміністративна справа розглядається судом 13.05.2019 року у межах строку, визначеного ст.258 КАС України (60-й день з дня відкриття провадження у справі).

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та відзивом відповідача на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовна заява та відзив на неї, та перевіривши їх доказами, наданими сторонами, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 є учасником бойових дій та безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення терористичної операції (смт.Амвросіївка Донецької області; м.Маріуполь Донецької області), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 16.04.2015 року (т.1 а.с.19, 45, 72) та довідкою від 02.08.2018 року №760 (т.1 а.с.20,46,73), копії яких містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що позивач звернувся до начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням (без номеру та дати), в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) (т.1 а.с.15,41,70). У вказаному клопотанні позивач зазначив, що ним не використано право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням.

У переліку додатків до вказаного клопотання позивачем зазначені: копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та копія документу, що підтверджує участь військовослужбовця у виконання завдань щодо здійснення антитерористичних операцій у східних та пісенно-східних областях України.

Вказане клопотання надійшло до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 23.08.2018 року та зареєстровано за вх. №Б-11531/0/36-18 (т.1 а.с.70).

Відповідач у своєму відзиві не заперечував, що позивачем разом із вищевказаним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було надано повний пакет документів, перелік яких наведено у ньому.

Судом встановлено, що за результатами розгляду даного клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту) Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області листом «Про надання відповіді» від 20.09.2018 року №Б-11531/0-6735/0-37-18 повідомлено позивача про те, що відповідно до доручення Віце-прем`єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року №37732/0/1-14 та наказу Держземагентства України від 15.10.2014 № 328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014» Головним управлінням Держземагентства в Одеській області наказом від 18.09.2014 року №77, із змінами від 12.09.2018 року № 219, затверджений перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами і до якого включена земельна ділянка, що вказана у заяві ОСОБА_1 (т.1 а.с.21,47,75).

Таким чином, з посиланням на викладене та на положення ч.3 ст.136 Земельного кодексу України, у вказаному листі Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вважаючи протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за №Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20 вересня 2018 року, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою, враховуючи надані до неї уточнення.

Вирішуючи вказану адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, і перевіряючи правомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність відповідно до приписів ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані, зокрема, але не виключно, Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521 та іншими нормативно-правовими актами.

Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з ч.1 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Відповідно до п «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 вказаної статті передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Положеннями ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч.ч.8-11 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Вказані положення ст.118 ЗК України кореспондується із положеннями ст.123 ЗК України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих положень у системному їх зв`язку, вбачається, що для отримання земельної ділянки безоплатно у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого компетентним органом приймається одне з відповідних рішень, а саме про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про надання вмотивованої відмови у його наданні.

При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, визначений ч.7 ст.118 ЗК України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Суд зазначає, що відмова може бути визнана обґрунтованою (вмотивованою) лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, на законодавчому рівні зобов`язано орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Аналогічна правова позиція по застосуванню даних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.

Суд зазначає, що у клопотанні позивача про надання дозволу зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч.6 ст. 118 ЗК України щодо такого клопотання позивачем дотримано.

Отже, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав необхідні документи, визначені ч.6 ст.118 ЗК України.

При цьому, як вбачається зі змісту відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладеної у листі від 20 вересня 2018 року №Б-11531/0-6735/0/37-18, таку відмову обґрунтовано відповідачем посиланням на зміст ч.3 ст.136 Земельного кодексу України та на прийняття Головним управлінням Держземагентства в Одеській області наказу від 18.09.2014 року №77, із змінами від 12.09.2018 року № 219, яким затверджений перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами і до якого включена земельна ділянка, що вказана у заяві позивача.

З матеріалів справи судом встановлено, що 07.09.2018 року за вх. №18-7415/0/1-18 Головне управління отримало клопотання Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 07.09.2018 року за вих.№182, в якому Дивізійська сільська рада просила включити земельну ділянку орієнтовною площею 200 га, яка розташована на території Дивізійської сільської ради та є землею державної власності, до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу права оренди вказаної земельної ділянки на земельних торгах терміном на 7 років (т.1 а.с.68).

Як вказує відповідач у відзиві на позов, до вказаного клопотання Дивізійської сільської ради від 07.09.2018 №182 було долучено рішення тридцять четвертої сесії сьомого скликання Дивізійської сільської ради від 07.09.2018 №229-VII, відповідно до якого запропоновано включити земельну ділянку орієнтовною площею 200 га, яка розташована на території Дивізійської сільської ради та є землею державної власності, до переліку земельних ділянок, які пропонуються для продажу права оренди вказаної земельної ділянки на земельних торгах терміном на 7 років (т.1 а.с.69).

Судом встановлено, що у зв`язку із надходженням відповідного клопотання Дивізійської сільської ради, наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.09.2018 року №219 «Про доповнення переліку земельних ділянок» доповнено перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами згідно додатку №1.

Так, згідно з Додатком 1 до наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області "Про доповнення переліку земельних ділянок" від 12.09.2018 № 219 земельна ділянка, право оренди на яку виставляється на земельні торги за лотом № 1862, знаходиться за адресою: Одеська область, Татарбунарський район (Дивізійська сільська рада, за межами населеного пункту) орієнтованою площею 200,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер « НОМЕР_2 » (т.1 а.с.76-77).

Як вказує відповідач, до вказаного переліку включено саме земельну ділянку, що вказана у клопотанні позивача.

Суд зазначає, що процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначено Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (далі - Порядок №1051).

Відповідно до п.п. 29, 30 Порядку № 1051, кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється. У разі поділу чи об`єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НКЗ : НКК : НЗД, де НКЗ - номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НКК - номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999). Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою. Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки визначаються на підставі: індексної кадастрової карти (плану); даних, що містяться у Державному земельному кадастрі;відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у документації із землеустрою та відповідному електронному документі.

В оскаржуваному наказі визначено функціональне використання спірної земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; кадастровий номер НОМЕР_2 , тобто відповідачем вказано лише номер кадастрової зони, та номер кадастрового кварталу, а зазначення чотиризначного номеру земельної ділянки в межах кадастрового кварталу відсутнє.

Згідно з ч.1 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.4 ст.79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.1 ст.136 Земельного кодексу України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Частиною 2 статті 136 Земельного кодексу України визначено, що добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Частиною 3 статті 136 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного суду від 19.02.2019 року по справі №815/905/17.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано у відзиві відповідачем, кадастровий номер зазначеної вище земельної ділянки не сформований, а є номером кадастрового кварталу, про що свідчить відсутність чотиризначного номеру земельної ділянки в межах кадастрового кварталу.

Згідно з ч. 4 ст. 136 Земельного кодексу України підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків продажу на земельних торгах права оренди на неї; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е)встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим розміру орендної плати, визначеного Податковим кодексом України; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за ринкову вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів.

Згідно ч.1 ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Відповідно до ч.4 ст. 135 Земельного кодексу України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

Отже, перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, є однією зі складових рішення організатора проведення земельних торгів.

В той же час, доказів щодо прийняття рішення про проведення земельних торгів Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області до суду не надано.

Таким чином земельна ділянка, право оренди на яку виставляється на земельні торги за лотом №1862 та яка знаходиться за адресою: Одеська область , Татарбунарський район , (Дивізійська сільська рада, за межами населеного пункту) орієнтованою площею 200,00 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва фактично є несформованою до земельних торгів у порядку, встановленому діючим законодавством України.

При цьому, щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на укладення між Головним управлінням та державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» договору від 04.03.2019 №34 на підготовку лотів, суд зазначає, що згідно ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вищевказаний договір не був підставою або однією з підстав відмови відповідачем у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки на момент розгляду даного клопотання (20.09.2018 року) такий ще фактично не існував, а відтак суд не приймає до уваги при розгляді даної справи посилання відповідача на наявність вищевказаного договору.

Водночас, суд вважає за необхідне зауважити на тому, що станом на момент звернення позивача із вищевказаним клопотанням до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), яке зареєстровано відповідачем 23.08.2018 року, останнім ще не було прийнято наказ від 12.09.2018 року №219.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 є особою, яка має статус учасника бойових дій, та приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Відповідно п.14 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій передбачено першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Згідно з п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 898-р "Про питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" зобов`язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київську міську державну адміністрацію забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з підстав, що не передбачені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

При цьому, вирішуючи питання щодо дотримання відповідачем форми та порядку прийняття такої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Правовий статус, повноваження Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016 р. (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення №333 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру №600 від 15.10.2015 року, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, п.123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому, листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція щодо вказаного питання викладена Верховним Судом в постановах: від 10.01.2019 року у справі №820/4555/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 23.04.2019 року у справі №818/965/16.

Як свідчать матеріали справи, у межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, натомість, останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Отже, наданий відповідачем лист за №Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20 вересня 2018 року, в якому Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області надано позивачу інформацію стосовно того, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач, включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Вказані висновки суду повністю узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2019 року у справі №815/905/17.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за №Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20 вересня 2018 року за клопотанням позивача, - є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В той же час, вирішуючи вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вже зазначалось судом, позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, натомість, останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

При цьому, відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або про відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, суди не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду клопотання, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Суд може прийняти рішення про зобов`язання органу владних повноважень прийняти певне рішення, в разі, якщо можливість прийняття єдиного альтернативного рішення виключена судом.

Зі змісту вищенаведених судом норм Земельного кодексу України вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийняття відповідних рішень.

Отже, в даному випадку, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції відповідача, до повноважень якого, зокрема, віднесено функції щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні у разі наявності визначених законодавством підстав, та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше конкретне рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку по відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за клопотанням позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже зазначено судом, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Натомість, за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідачем відповідного рішення (розпорядчого індивідуального правового акту формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні відповідачем не прийнято.

Також, відповідачем не було зазначено щодо наявності чи відсутності підстав, передбачених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, як того вимагають наведені вище норми чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1 Положення № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

При вирішенні даної адміністративної справи, суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного суду. Так, зокрема у постанові Верховного суду від 21.08.2018 року по справі № 810/3393/17 зазначено, що:

«…На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

У зв`язку із цим, Суд вважає, що найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права є визнання відмови відповідача протиправною, скасування його рішення та зобов`язання розглянути клопотання позивача повторно».

Якщо на момент прийняття суб`єктом владних повноважень рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, "безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було".

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідач за розглядом клопотання позивача не прийняв встановленого чинним законодавством рішення, та приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України та встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом:

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) (без номеру та дати), яке зареєстроване в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 23.08.2018 року за №Б-11531/0/36-18 із прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків та правової оцінки, наданої у рішенні суду.

При цьому, при вирішенні даної адміністративної справи суд не приймає до уваги посилання представника відповідача у відзиві на постанову Верховного суду від 03.04.2018 року по справі №815/3059/17, оскільки при вирішенні даної справи підлягає застосуванню саме остання правова позиція Верховного Суду, яку і використано судом, що узгоджується з висновками, викладеними, зокрема, у постанові Великої палати Верховного суду від 30.01.2019 року по справі №755/10947/17.

Решта доводів позивача та відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Щодо вимоги позивача постановити окрему ухвалу суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що прийняття судом окремої ухвали у випадку виявлення під час розгляду справи порушення закону, є правом суду.

Враховуючи те, що позивач жодним чином не обґрунтовує доцільність винесення окремої ухвали, враховуючи що винесення такого процесуального рішення є правом суду, суд не вбачає достатніх підстав для постановлення такої.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Зважаючи на відсутність доказів понесення інших судових витрат позивачем, відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 90, 120, 139, 193, 241-246, 255, 258, 262,295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна,83,м.Одеса,65107, ідентифікаційний код 39765871) про визнання протиправними дій щодо відмови щодо у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки та зобов`язання прийняти наказ (рішення) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за №Б-11531/0-6735/0/37-18 від 20 вересня 2018 року за клопотанням ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) (без дати та номеру), яке зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 23.08.2018 року за №Б-11531/0/36-18.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107, ідентифікаційний код 39765871) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) (без дати та номеру), яке зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 23.08.2018 року за №Б-11531/0/36-18, із прийняттям відповідного рішення згідно законодавства, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Соколенко

.