Рішення № 81694851, 07.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2019 року м. Київ № 320/320/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Волощук В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Беляковська О.О.,

від Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області - Третяк О.В.,

від Бородянського районного відділу - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

в інтересах ОСОБА_2

до Державної міграційна служба України

в особі Бородянського районного відділу Центрального міжрегіональнього

управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,

Центрального міжрегіональнього управління Державної міграційної служби

у м. Києві та Київській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , з позовом до Державної міграційної служби України ( далі - відповідач-1, ДМС України), в особі Бородянського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач-2, Бородянський районний відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби (ДМС) України, в особі Бородянського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Київській області щодо не оформлення паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому ОСОБА_2 , що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

- зобов`язати Державну міграційну службу (ДМС) України, в особі Бородянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області - оформити та видати бланк паспорту неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулась в інтересах свого неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Бородянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області та Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявами від 14.11.2018 про видачу сину паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.

Проте, відповідач-2 відмовив позивачу у видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, з підстав затвердження нової форми паспорту громадянина України у формі ID-карти.

Позивач вважає відмову Бородянського районного відділу ЦМУ ДМС такою, що порушує права та законні інтереси її сина.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 06.03.2019.

Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачам подати до суду відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з часу отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач-3 позов не визнав, 15.03.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просив відмовити у задоволенні позову повністю. Також відповідача-3 вказав, що на виконання вимог частини другої статті 15 та абзацу 2 частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи спеціальний статус» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».

Так, відповідач-3 зазначив, що відповідно до п.3 вказаної постанови було встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформляти з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 припиняється.

Разом з тим, відповідач-3 зазначив, що у ЦМУ ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Відповідач-1 правом наданим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

19.03.2019 до суду надійшов відзив на адміністративний позов Державної міграційної служби України, відповідно до якого відповідач-1 просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

20.02.2019 до суду надійшло клопотання позивача про заміну первісного відповідача на належного, відповідно до якого ОСОБА_1 просила замінити відповідача по справі № 320/320/19 Управління державної міграційної служби у Київській області, в особі Бородянського районного сектору управління державної міграційної служби в Київській області належним відповідачем - Державною міграційною службою (ДМС) України, в особі Бородянського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Київській області.

06.03.2019 до суду надійшла заява Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про залучення їх до участі у справі, в якості відповідача як правонаступника Головного Управління Державної міграційної служби у Київській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2019 клопотання ОСОБА_1 про заміну первісного відповідача належним відповідачем задоволено. Судом здійснено заміну первісного відповідача по справі № 320/320/19 Управління Державної міграційної служби у Київській області в особі Бородянського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Київській області на належного відповідача - Державну міграційну службу України, в особі Бородянського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Київській області.

Крім того, судом залучено до участі у справі № 320/320/19, в якості співвідповідача правонаступника управління Державної міграційної служби в Київській області - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (відповідач-3, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області).

У судовому засіданні, призначеному у справі на 06.03.2019 на підставі статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено перерву до 03.04.2019.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у зв`язку з відсутність доказів повідомлення Бородянського районного відділу ЦМУ ДМС, суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 07.05.2019.

19.04.2019 до суду надійшло клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду з підстав відсутності у позовній заяві ОСОБА_1 жодних доказів порушення відповідачем його прав, свобод чи інтересів, оскільки позивач не звертався до відповідача (ДМС) України з приводу видачі йому паспорта громадянина України та грунтуються на припущенням щодо можливого порушення його прав.

В судовому засіданні, призначеному у справі на 07.05.2019 позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Пояснили, що по досягненню неповнолітнім ОСОБА_2 16-річного віку, вони звернулися до Бородянського районного сектору управління державної міграційної служби в Київській області із заявою про видачу паспорта без безконтактного електронного носія - в формі паспортної книжечки, однак їм відмовлено в видачі паспорту у формі книжечки з тих підстав, що паспорт видається тільки в формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, позивач наголошувала, що відмова відповідача у наданні паспорту у формі книжечки порушує її права, гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, оскільки такі дії відповідачів змушують її діяти всупереч волі.

Представник відповідача -1,3 позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволені відмовити з підстав, викладених у відзиві. Пояснив, що відповідно до норм законодавства паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. На день звернення позивача до міграційних органів із заявою про надання паспорту у формі книжечки, правові підстави для надання паспорту в такій формі були відсутні, оскільки така можливість передбачалася до забезпечення матеріально-технічними ресурсами органів міграційної служби для видання паспортів у формі картки, однак таке забезпечення відбулося та всі паспорта у формі книжечки передані до ДМС України.

Крім того, представник Державної міграційної служби у судовому засіданні пояснила, що подане ними клопотання від 19.04.2019 фактично за змістом є запереченнями на позов, а не клопотанням про залишення позову без розгляду.

Відповідач-2 у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у передбачений законодавством строк, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 0113330000448.

Водночас, судом встановлено що 15.04.2019 до суду надійшло клопотання Бородянського районного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про розгляд справи за відсутності їх представника.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 28.11.2002 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 виданим виконавчим комітетом Пісківської селищної ради Бородянського району Київської області (а.с.29).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулась із заявою від 14.11.2018 до Бородянського районного сектору УДМС України в Київській області, Управління Державної міграційної служби у Київській області у якій просила оформити паспорт громадянина України без застосування засобів державного демографічного реєстру та видати ОСОБА_2 паспорт виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ, форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком.

У вказаній заяві зазначено про те, що ОСОБА_2 не має наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-1. До заяви додано дві фотокартки розміром 3,5*4,4 см, копію свідоцтва про народження, копію ІНН,копію фотокартки Ф-16, довідку про реєстрацію місця проживання особи; копія паспорта мами. (а.с.31-33)

Листом від 17.11.2018 №19/1620 Бородянський районний відділ УДМС України в Київській області повідомив ОСОБА_1 , оформлення і видача паспорта громадянина у формі картки, здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі картки із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».

Також у вказаному листі зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/ підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (а.с.37-38).

Листом від 19.11.2018 « 3201.3-6875/32.2-18 відповідач-3 проінформував позивача про те, що правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осі, на ім`я яких видані такі документи, регулюються законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 за № 5492-VІ. Також відповідачем-3 повідомлено, що для оформлення документів, щодо видачі паспорта громадянину України у формі картки, вашому сину ОСОБА_2 необхідно звернутися до Бородянського РВ в приймальні дні (а.с.39,40).

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.

Частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Відповідно до пункту 3 розділу І Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення №2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення

Згідно з пунктом 5 розділу І Положення №2503-XII паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

Пунктом 6 Положення №2503-XII встановлено, що у верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

Пунктом 2 Постанови №302 визначено запровадити із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пункту 3 Постанови №302 установлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово «відмова». У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону №2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.5, 6 ст.6 Закону №2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява №18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Разом з тим, суд робить висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Бородянський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області безпідставно та необґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.

Водночас, суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про визнання протиправною бездіяльність Державної міграційної служби (ДМС) України, в особі Бородянського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Київській області щодо не оформлення паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому ОСОБА_2 , що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Слід зазначити, що в рамках адміністративного судочинства, дія - це певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, що характеризується сукупністю вчинків; бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Виходячи з заявлених позовних вимог, в яких оскаржуються бездіяльність відповідача-1 та відповідача-2 суд зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки Бородянським районним відділом ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області було відмовлено позивачу у видачі паспорта у формі книжечки, тобто вчинено дії, а не бездіяльність.

Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону №5492-VI уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.

Разом з тим, відповідно до абзацу другого пункту 24 Постанови № 302 у разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.

При цьому, слід зазначити, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VІ.

У свою чергу, приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог і визнати протиправною та скасувати відмову Бородянського районного відділу Центрального міжрегіональнього управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 17.11.2018 № 19/1620 у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

У свою чергу, в ході судового розгляду справи судом не встановлено протиправної бездіяльності Державної міграційної служби України щодо не оформлення паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому ОСОБА_2 Крім того, суд відхиляє доводи позивача про те, що протиправна бездіяльність ДМС України проявляється у не проведенні моніторингу щодо видачі паспорта (відмови у видачі паспорта) громадянина України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Бородянського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Київській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки у порядку та за формою, визначеною Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон», суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача у даній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки у порядку та за формою, визначеними Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Також, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати паспорт з проставленою відміткою проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи або автоматизованої обробки його персональних даних, то слід зазначити, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ , не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України

Відповідачі як суб`єкти владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 7 частини першої статті 5 Закону України від 08.11.2011 «Про судовий збір» та не сплачував його при зверненні до суду, судовий збір на користь позивача стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати відмову Бородянського районного відділу Центрального міжрегіональнього управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 17.11.2018 № 19/1620 у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

3. Зобов`язати Бородянський районний відділ Центрального міжрегіональнього управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області(місцезнаходження: 07801, Київська область, смт. Бородянка, вул. Центральна,335) оформити та видати ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ .

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 13 травня 2019 р.