Ухвала суду № 81686038, 12.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

12 квітня 2019 р. Справа № 802/1107/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

суддів: Мультян Марини Бондарівни,

Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Москаленка Андрія Олександровича ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Міністерства оборони України про зміну способу і порядку виконання рішення у адміністративній справі:

за позовом: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )

до: Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022, адреса: проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168), Південно-територіального квартирно-експлуатаційного управління (код ЄДРПОУ: 24981994, адреса: вул. Армійська, 18, м. Одеса, 65058),

про: визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022, адреса: проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168), Південно-територіального квартирно-експлуатаційного управління (код ЄДРПОУ: 24981994, адреса: вул. Армійська, 18, м. Одеса, 65058) про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року вирішено адміністративний позов задовольнити повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України від 26 травня 2017 року №358 про звільнення з військової служби у відставку полковника ОСОБА_1 з посади начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління (п. 17); визнано протиправним та скасовано п. 2 наказу Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 14 червня 2017 року №111 щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління; поновити полковника ОСОБА_1 на військовій службі на посаді начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018 року апеляційні скарги Міністерства оборони України, Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року - без змін.

28.03.2019 року від Міністерства оборони України відповідача надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року.

У судовому засіданні позивач щодо задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення заперечував.

Представник Міністерства оборони України у судовому засіданні підтримав доводи поданої заяви та просив її задовольнити.

Інші учасники даної заяви на виклик суду не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи на адресу суду від них не надходило.

Відповідно до частини другої статті 378 КАС України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час, місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи заявника та оцінивши інші докази у їх сукупності суд дійшов висновку, що заява Міністерства оборони України задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Отже, встановлення чи зміна способу виконання рішення можливе за заявою стягувача чи державного виконавця, натомість Міністерство оборони України має статус відповідача.

Водночас, в силу положень ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов`язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов`язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.

Вказаний принцип обов`язковості судових рішень поряд із Конституцією України відображений і в багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Кодексі адміністративного судочинства України (КАС України).

Так, відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Відтак суд доходить висновку, що невиконання відповідачем судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Тобто, із змісту даної норми вбачається, що стаття 378 КАС України визначає підстави та порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного його виконання у процесі виконавчого провадження.

Наведена норма не містить виключного переліку обставин, що є підставою для вирішення питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Під зміною способу та порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленим судом.

Разом з тим, здійснення судом зміни порядку чи способу виконання рішення не повинно змінювати способу захисту порушеного права, обраного судом при вирішенні справи.

Під порядком виконання рішення слід розуміти законодавчу послідовність і зміст виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов`язки суб`єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.

Під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб. Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Міністерство оборони України у заяві про зміну способу і порядку виконання рішення суду зазначає, що на посаду, на яку позивач просить його поновити, призначено ОСОБА_3 . Крім цього вказано, що Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, підстави для переміщення (звільнення) військовослужбовця, який займає штатну посаду, у зв`язку з поновленням на ній іншої особи - не передбачені.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються норми Кодексу Законів про Працю, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України № 21-8а15 від 17.02.2015.

Згідно зі ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до вимог пункту 6 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.

Законодавець не ставить можливість поновлення працівника на роботі в залежність від наявності (збереження) його посади на час розгляду справи. У відповідності з цією нормою права, позивача поновлено на тій посаді, з якої він був звільнений. Таке рішення двозначного тлумачення не допускає, його виконання полягає у виданні відповідачем наказу про поновлення на роботі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заява Міністерства оборони України про зміну способу і порядку виконання рішення суду є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 248, 256, 295, 378 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Міністерства оборони України про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали виготовлено: 17.04.2019

Головуючий суддя Чернюк Алла Юріївна

Судді Мультян Марина Бондарівна

Воробйова Інна Анатоліївна