Рішення № 81685272, 06.05.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1454/19

Провадження № 2/127/210/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Іщук Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Органу опіки та піклування Вінницької міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Органу опіки та піклування Вінницької міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Згідно довідки, виданої ТОВ «Житлово-Експлуатаційне об`єднання» від 17.09.2018 №9586, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований та проживає власник - позивач, а також зареєстровані: відповідач ОСОБА_2 та її діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Позивач зазначає, що він та відповідачі не є родичами, сторони не перебували та не перебувають у шлюбі. Відповідач із дітьми у належній ОСОБА_1 квартирі з 2015 року не проживають, що підтверджується актом про тимчасову відсутність осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні від 20.06.2018 №9258, не сплачують комунальні платежі за користування квартирою, знятися з реєстрації місця проживання добровільно не бажають, чим створюють позивачу суттєві незручності та порушують його право власності. За таких обставин позивач просив усунути йому перешкоди в користуванні та розпорядженні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , визнавши ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.01.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення в справі, позовну заяву прийнято до розгляду в загальному позовному провадженні.

Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористалася.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.02.2019 із занесенням до Протоколу судового засідання (без винесення окремого процесуального документа) Орган опіки та піклування Вінницької міської ради було зобов`язано надати висновок щодо розв`язання спору між сторонами в справі, враховуючи положення ч. 4,5 ст. 19 СК України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2019 року із занесенням до Протоколу судового засідання (без винесення окремого процесуального документа) було задоволено клопотання представника третьої особи в справі про витребування з ВМВ ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області копію актового запису про народження відповідача ОСОБА_2 , з СГК «Восход» інформації щодо проживання на території кооперативу відповідача, складу її сім`ї та права користування нею земельною ділянкою АДРЕСА_3 , з КП «ВМБТІ» інформації щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за відповідачем.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2019 підготовче провадження закрите, справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце судового засідання повідомлялася в порядку визначеному чинним законодавством, що підтверджується матеріалами справи, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов не надала, а тому суд ухвалив (без винесення окремого процесуального документа із занесенням ухвали до протоколу судового засідання) провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач не заперечував проти такого порядку розгляду справи.

Представник Органу опіки та піклування Вінницької міської ради Бойко М.П. в судовому засіданні підтримала висновок цього органу про недоцільність визнання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою.

Допитана як свідок ОСОБА_5 показала суду, що є сусідкою позивача та не бачила відповідача та її дітей у квартирі позивача, крім часу, коли ОСОБА_6 в 2015 році зламав ногу. В той час ОСОБА_2 йому допомагала. З того часу ні її, ні її дітей в позивача не було.

Допитана як свідок ОСОБА_7 показала, що їй відомо, зі слів позивача, що ОСОБА_2 бажала, щоб позивач переоформив (подарував) їй квартиру та проживала в квартирі ОСОБА_1 місяці три, коли останній поламав ногу. Надалі вона зі своєю сім`єю виїхала, востаннє ОСОБА_2 бачила в 2015 року.

Допитана як свідок ОСОБА_8 показала, що, маючи медичну освіту, певний час надавала медичну допомогу позивачу, в його квартирі нікого не бачила, позивач живе сам, ні дитячих, ні жіночих речей в квартирі немає. Їй відомо, що три роки тому, недовгий час хтось проживав з позивачем, але ці особи їй не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, що регулюються нормами ЖК УРСР в частині користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду та ЦК України щодо захисту права власності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 24.01.2008, виданим 24.01.2008 виконкомом Вінницької міської ради, зареєстрованим 13.06.2008 за реєстровим №1682/77571, книга №783.

Згідно довідки ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання» від 17.08.2018 № 9586 у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судом не встановлено факт родинних відносин позивача та ОСОБА_2

З 2015 року ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у цій квартирі не проживають, в ній не з`являються, особисті речі та речі повсякденного використання відсутні, участі в утриманні житла не беруть, будь-яких перешкод в користуванні квартирою їм ніхто не чинить.

Факт їх не проживання підтверджується актом №9258 від 20.06.2018, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_1 , а також показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які суд приймає до уваги.

Суд знаходить обґрунтованою вимогу про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловою площею в належному позивачу на праві приватної власності помешканні. Право власності позивача на квартиру згідно ст. 316, 317, 318, 319, 321 ЦК України захищено положенням про те, що право власності є непорушним.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи, що судом не встановлено чинення перешкод відповідачам в користуванні квартирою, а також, те, що відповідач з дітьми не проживає за місцем реєстрації їх постійного проживання досить тривалий час без поважних причин (протилежного судом не встановлено), суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову

При цьому, суд вважає безпідставним посилання позивача, в обґрунтування своїх позовних вимог, на положення ст.405 ЦК України, оскільки вказані положення регулюють права користування житлом членами сім`ї власника, а відповідач по справі ОСОБА_2 та її діти такими не є.

Крім того, суд приходить до висновку, що задоволення позову не порушують права відповідачів на житло.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. В свою чергу в силу ст. 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Як зазначає Європейський суд з прав людини, "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". "Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві..." (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 року «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 41,42).

Отже, в даній ситуації визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

Окремо Суд звертає увагу, що питання про позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу №1 Конвенції, які стосуються захисту права власності, однак враховуючи обставини справи, зміст позовних вимог та надані докази про те, що відповідачі не є власниками житла, суд не вважає за можливе розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу №1 Конвенції.

Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року в справі «Савіни проти України», пункт 47).

Щодо дотримання принципу «втручання згідно з законом», то суд враховує, що право особи на користування цим житлом та порядок збереження жилого приміщення за ним в разі тимчасової відсутності регламентовано нормами ЦК України та ЖК УРСР.

Так, в даній ситуації втручання у право відповідачів здійснюється на підставі ст.391 ЦК України, ст.163 ЖК УРСР, тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у їх права має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Щодо відповідності втручання цілям, передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист праві свобод інших осіб), суд зауважує, що в даних правовідносинах втручання в право відповідачів здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права власності, права на житло, вільне користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».

Щодо того, чи є таке втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним), суд, розглядає підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

При співставленні «балансу інтересів» суд враховує, що спірна квартира має статус приватного житлового фонду, користування жилими приміщеннями в якому регулюється главою 6 ЖК УРСР та відповідними нормами ЦК України, відповідачі тривалий час у спірній квартирі не проживали, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось. Суд, надані позивачем докази, визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням. З іншої сторони стороною відповідача не надано доказів, що вони проживають в квартирі, користуються нею та доказів, які б підтверджували поважність причин не проживання в спірному помешканні. При цьому, їх тривала відсутність свідчить про те, що вони мають інше місце проживання. До того ж суд звертає увагу, що за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на 1/3 частку квартири по АДРЕСА_5 згідно облікових даних по м. Вінниці станом на 29.12.2012, що підтверджується довідкою КП «ВМБТІ» від 01.04.2019 №93суд/вих, а тому визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату нею житла взагалі і в свою чергу буде захищати права власника приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».

При цьому суд не вбачає порушення права дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житло, адже діти, вибувши з матір`ю зі спірної квартири, набули право користування іншим житлом, яке і є їх місцем проживання. При цьому, як вказувалося за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/3 частку квартири по АДРЕСА_5 . З огляду на вказане, суд не вбачає за можливе брати до уваги висновок Органу опіки та піклування Вінницької міської ради.

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Частиною 4 статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з частиною 1 статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 статті 163 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідачі не проживають в спірній квартирі тривалий час, чинення їм перешкод в користуванні квартирою не встановлено, втрата право на користування жилим приміщенням, не свідчить про втрату ними житла взагалі, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи те, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.01.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст. 316-319, 321, 391 ЦК України, ст. 158, 163 ЖК УРСР, ст. 12, 81-82, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні та розпорядженні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , визнавши ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування цією квартирою.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 768,40 грн. судового збору.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ,

Орган опіки та піклування Вінницької міської ради - виконавчий комітет Вінницької міської ради, м.Вінниця, вул. Соборна,50, код ЄДРПОУ 03084813.

Повний текст рішення складений 13.05.2019 року.

Суддя: