Рішення № 81678237, 07.05.2019, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/7746/18

Номер провадження 2/676/367/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 р. Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді Вдовичинського А.В.,

секретаря судового засідання Слободенюк О.О.

за участю відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам`янець-Подільський справу за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди в порядку регресу, третя особа - приватне підприємство «АТП Поділля-Тур»,

встановив:

приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (надалі «ПАТ СК «ПЗУ Україна») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди в порядку регресу. Ухвалою суду залучено в якості третьої особи - приватне підприємство «АТП Поділля-Тур»(надалі ПП «АТП Поділля-Тур». В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що 14.09.2017 р. між ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА» та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1455340 за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля ВОVА 14.430, державний номерний знак НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 . в м.Львів по вул.Личаківська-Круп`ярська сталась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу ВОVА 14.430, д.н.з. НОМЕР_1 , під управлінням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки NISSAN, державний номерний знак НОМЕР_2 , під управлінням ОСОБА_3 Відповідно до повідомлення про ДТП у формі Європротоколу від 13.10.2017 року, складеному в порядку, визначеному ст. 33.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_1 визнав себе винним у настанні вищевказаної ДТП. Відповідно до Звіту № 187502 від 21.11.2017 р. вартість матеріальних збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу NISSAN, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 20 635 грн. 83 коп. ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сплатило на користь потерпілої особи страхове відшкодування в сумі 16052 грн. 52 коп. Виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на підставі заяви про настання страхового випадку від 18.10.2017 р. та страхового акта № UА2017101800005/L01 /02 від 02.01.2018 р. платіжним дорученням № 010142 від 02.01.2018 р. В порушення вимог підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`яючись на зкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач не повідомив позивача у встановлений строк та у встановленій формі про настання дорожньо-транспортної пригоди. Позивач вказує, що ним направлялись відповідачу вимоги досудового врегулювання спору від 29.03.2018 р., 04.05.2018 р., 17.05.2018 р., які залишилися поза увагою останнього. Посилаючись на правовий висновок Верховного суду України, який міститься у постанові від 13.02.2014 р., ч. 1 ст. 1191, ст. 1166, 1187 ЦК України,ст.ст. 11 19. 33, 35, 38 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач просить суд винести рішення яким: стягнути з відповідача на свою користь суму страхового відшкодування в розмірі 16 052 грн. 52 коп. та судові витрати по сплаті судового збору. В судове засідання представник позивача не з`явився, направив заяву про розгляд справи без його участі, просить позов задовольнити.

Відповідач в суді позов не визнав, просить відмовити в його задоволенні. Суду відповідач пояснив, що дійсно він керував 13.10.2017 р. автобусом BOVA 14.430, д.н.з. НОМЕР_3 , в м.Львів з його вини мала місце дорожньо-транспортна пригода з автомобілем NISSAN, на місці пригоди ним було здійснено дзвінок на «гарячу лінію» страховика - позивача по справі, на місці пригоди було складено Європротокол; він своєчасно не повідомив страховика про пригоду оскільки вертався з міжнародного рейса та потім знову їхав за кордон, на час ДТП працював на підприємстві ПП «АТП Поділля -Тур» водієм; листи до страхової компанії оформляв юрист підприємства який також готував відповіді на претензії які направляв страховик на його прізвище.

Представник третьої особи по справі ПП «АТП Поділля -Тур» в судове засідання не з`явився, направив суду письмові пояснення на позов в яких просить відмовити в задоволені позову.

Заслухавши пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

14.09.2017 р. між ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА» та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1455340 за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: транспортного засобу ВОVА 14.430, державний номерний знак НОМЕР_4 .

Як встановлено судом, вказаний транспортний засіб - автобус був орендований ПП «АТП Поділля-Тур» у ТОВ LUX-REISEN(Польща) згідно договору оренди автобусу від 12.02.2017 р. строком на один рік, що підтверджується копією договору..

ОСОБА_1 працював з 01.08.2017 р. по 11.12.2017 р. в ПП «АТП Поділля Тур» на посаді водія автобуса, що підтверджується копіями наказів по підприємству про прийняття на роботу та звільнення, копією трудової книжки.

13.10.2017 р. ОСОБА_1 здійснював на автобусі ВОVА 14.430, державний номерний знак НОМЕР_4 , міжнародний пасажирський автобусний рейс «Щецин - Нова Каховка». 13.10.2017 р. в м.Львів по вул.Личаківська-Круп`ярська сталась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу ВОVА 14.430, д.н.з. НОМЕР_4 , під управлінням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки NISSAN, державний номерний знак НОМЕР_2 , під управлінням ОСОБА_3 Відповідно до повідомлення про ДТП у формі Європротоколу від 13.10.2017 року, складеному в порядку, визначеному ст. 33.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_1 визнав себе винним у настанні вищевказаної ДТП, що підтверджується копією протоколу(а.с.8).

Згідно пояснень відповідача про дорожньо-транспортну пригоду він повідомив позивача здійснивши телефонний дзвінок на «гарячу лінію».

В подальшому ОСОБА_1 письмово не повідомляв страховика - ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА» про дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до Звіту № 187502 від 21.11.2017 р. вартість матеріальних збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу NISSAN, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 20635 грн. 83 коп.(а.с.12-14).

ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сплатило на користь потерпілої особи ОСОБА_4 страхове відшкодування в сумі 16052 грн. 52 коп. Виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ПЗУ У країна» на підставі заяви про настання страхового випадку від 18.10.2017 р.(а.с.9-11) та страхового акта № UА2017101800005/L01 /02 від 02.01.2018 р.(а.с.31) платіжним дорученням № 010142 від 02.01.2018 р.(а.с.32).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що на час ДТП, а саме 13 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПП «АТП Поділля-Тур», працював на посаді водія. Володільцем джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу ВОVА 14.430, державний номерний знак НОМЕР_4 ( НОМЕР_1 ), 2004 р.випуску, на момент вчинення ДТП, а саме 13 жовтня 2017 року, було ПП «АТП Поділля-Тур».

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами ч.2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Згідно з підпунктами «г» і «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 01.07.2004 р. «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі «Закон № 1961-IV») страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо ДТП визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР; а також якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Таким чином, норми спеціального Закону № 1961-IV надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.

Однак згідно із ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13), постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 р.(справа № 426/16825/16-ц).

З врахуванням вищевикладеного судом відхиляється посилання позивача на правову позицію висловлену Верховним судом України в постанові від 13.02.2014 р., а також посилання представника третьої особи на правові позиції висловлені Верховним судом України у постановах від 16.09.2015 р. у справі № 6-284цс15 та від 22.06.2016 р. у справі № 6-1253цс16, оскільки вони не підлягають застосуванню в цьому спорі між сторонами.

Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується. Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст. 1191 ЦК України).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки він керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст..ст. 16, 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст..ст. 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ухвалив:

в задоволені позову відмовити.

На рішення учасниками судового розгляду може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду виготовлено 13.05.2019 р.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Вдовичинський А.В