Рішення № 81670048, 13.05.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/8392/18

2-593/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Трофимчук К.О.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

21 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся в Корольовський районний суд м. Житомира з зазначеним позовом до Міністерства оборони України про стягнення майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що він був мобілізований на військову службу 25 травня 2016 та проходив навчання у військовій частині - польова пошта В0934.

05 червня 2016 року він захворів перший раз та хворів до 10 червня 2016, після чого його було виписано «у задовільному стані», але внаслідок недостатнього та невірного лікування 14 червня 2016 він знову був повторно госпіталізований.

21 червня 2016 року його направили в Центральний військовий шпиталь у м. Києві, але вже 08 липня 2016 року виписали та направили у відпустку в м. Житомир. 15 липня 2016 року його знову було госпіталізовано.

Незадовільне лікування призвело до того, що він знаходився на лікуванні в подальшому до 29 вересня 2016 року. Також 23 серпня 2016 року йому було проведено операцію - бокову правобічну такокотомію та часткову резекцію нижньої частки правої легені з приводу абсцесу.

Свідоцтвом про хворобу № 1105 від 29 серпня 2016 року встановлено діагноз: обмежений пневмофібріоз нижньої частки правої легені, плевро-діафрагмальні шварти як наслідок перенесеної пневмонії в нижній частині правої легені тяжкого перебігу, ускладеної абсцедування. BЛK встановлено причинно-наслідковий зв`язок - захворювання пов`язане з проходженням військової служби.

07 жовтня 2016 року його було звільнено в запас за станом здоров`я на підставі свідоцтва про хворобу № 1105. Перенесене захворювання та неналежне лікування призвели до того, що 10 листопада 2016 року йому призначено II групу інвалідності.

Міністерства оброни України листом № 116/11/11326 від 16 липня 2016 року повідомило його, що військовою службою правопорядку у Збройних силах України проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено причини і умови масового захворювання військовослужбовців, ступінь вини посадових осіб 169 навчального центру. Зазначено також, що командування та керівництво 169 навчального центру притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Внаслідок неналежного лікування та порушень, які допущені командуванням та керівництвом 169 навчального центру, він втратив здоров`я та отримав інвалідність. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, через що постійно відчуває страждання та психологічний дискомфорт.

14 червня 2018 року він звернувся з листом до Міністерства оборони України в порядку досудового врегулювання спору з проханням відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, нанесену здоров`ю. У відповідь отримав листа від 11 липня 2018 року, в якому зазначено, що міністерство не вбачає підстав для відшкодування шкоди, а одноразову допомогу при звільненні він вже отримав.

Вважає, що має право на відшкодування завданої шкоди та саме на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, покладається обов`язок держави її відшкодувати.

Згідно з зібраними чеками під час лікування його сім`єю було витрачено 31000 гривень на лікування. Моральну шкоду він оцінює в 250000 гривень.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з Міністерства оборони України на його користь 31000 гривень майнової шкоди у вигляді витрат на лікування та 250000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2018 року цивільну справу передано до Солом`янського районного суду міста Києва за підсудністю.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року залишено без задоволення заяву позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 88-94).

Посилається на те, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у справі. Належними відповідачами є військова частина В0934, в якій безпосередньо проходив військову службу позивач, та 169 навчальний центр. Солдат ОСОБА_1 захворів у період масового захворювання військовослужбовців строкової військової служби на гострі респіраторні інфекції та пневмонію, що тривав протягом травня-червня 2016 року в 169 навчальному центрі. З метою недопущення подібних випадків у подальшому командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України вжито відповідних заходів реагування. На виконання рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 10 лютого 2017 року № 12 та відповідно до наказу військового комісара Житомирського обласного військового комісаріату від 10 жовтня 2017 року № 333, позивачу проведено виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 130500 гривень. Розмір виплаченої одноразової грошової допомоги позивачем не оскаржується. Правові підстави для нарахування та здійснення з боку Міністерства оборони України (або підпорядкованих йому органів військового управління, військових частин) інших виплат позивачу відсутні, оскільки не належать до компетенції Міністерства оборони України. Крім того, позивачем не надано доказів щодо протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачу заподіяна моральна шкода в зв`язку з отриманням поранення з наступним встановленням інвалідності.

Позивач направив до суду відповідь на відзив (а.с. 102-107).

Зазначає, що протиправна бездіяльність службових осіб відповідача призвела до стійкої втрати працездатності та набуття інвалідності, що в повному обсязі доводиться наявними в матеріалах справи доказами. Отримавши одноразову допомогу, він використав передбачену державою гарантію соціального і правового захисту військовослужбовців на її отримання в порядку, визначеному статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відшкодування моральної шкоди є засобом захисту порушеного права, що кореспондується з обов`язком Міністерства оборони України відшкодувати шкоду, яку було заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців (службових осіб) при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідач заперечення до суду не подавав.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що в період з 25 травня 2016 року по 07 жовтня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та проходив навчання у в/ч польова пошта В0934, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 (а.с. 40-42).

Під час виконання військового обов`язку позивач захворів на обмежений пневмофібріоз нижньої частки правої легені, плевро-діафрагмальні шварти як наслідок перенесеної пневмонії в нижній частині правої легені тяжкого перебігу, ускладеної абсцедування, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 1105 від 07 жовтня 2016 року (а.с. 14-15).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 901247 від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 17).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Частинами 1-3 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

У ст. 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 1 ч. 2 цієї статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, за яким відповідальність за завдання шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відшкодування такої шкоди можливе, коли це передбачено відповідним законодавством, що визначає порядок і умови її відшкодування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У правовідносинах, що виникли між сторонами, Міністерство оборони України є уповноваженим органом державного управління, воно має обов`язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства оборони України у заподіянні шкоди.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких ОСОБА_1 заподіяна шкода.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Позивач на підтвердження своїх вимог посилається на наказ командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 22 липня 2016 року № 336.

У наказі зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що масове захворювання військовослужбовців строкової військової служби Збройних Сил України сталося, у тому числі, внаслідок неякісного виконання своїх функціональних обов`язків посадовими особами медичної служби військових частин 169 навчального центру. У порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо збереження життя і здоров`я військовослужбовців, посадовими особами медичної служби військових частин 169 навчального центру було неякісно організовано проведення відповідних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, амбулаторне та стаціонарне лікування у лазаретах медичних пунктів військових частин. Також за порушення вимог статей 16, 87, 245 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо виконання службових обов`язків, доручених за посадою, проведення лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, посилення санітарно-гігієнічного контролю при виявленні інфекційних хворих, забезпечення їх своєчасної ізоляції та госпіталізації, на начальника медичної служби військової частини - польова пошта В0934 підполковника медичної служби ОСОБА_2 накладено дисциплінарне стягнення - «сувора догана» (а.с. 82).

Вбачається, що наказ командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 22 липня 2016 року № 336 містить загальну інформацію щодо масового захворювання військовослужбовців, яке тривало протягом травня-червня 2016 року.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких саме ОСОБА_1 заподіяна шкода здоров`ю через неналежне виконання своїх функціональних обов`язків посадовими особами медичної служби військової частини В0934 та 169 навчального центру, з урахуванням того, що ОСОБА_1 захворів у період масового захворювання.

За таких обставин, наявність такої шкоди не породжує у Міністерства оборони України обов`язку з її компенсації, оскільки відсутні такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачу завдана моральна та майнова шкода.

Позивач зазначає, що він поніс витрати на лікування в зв`язку з захворюванням на пневмонію під час виконання обов`язків військової служби, яка має особливий характер.

Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України «Про збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та інших законів (ч. 1 ст. 40 Закону України «про військовий обов`язок і військову службу»).

До таких гарантій належить, зокрема, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві.

Право військовослужбовця отримати одноразову грошову допомогу передбпачено ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За рішенням комісії Міністерства оборони України від 10 лютого 2017 року № 12 та відповідно до наказу військового комісара Житомирського обласного військового комісаріату від 10 жовтня 2017 року № 333 ОСОБА_1 проведено виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб на дати встановлення інвалідності в сумі 130500 гривень.

Позивач не оспорює факт одержання такої одноразової грошової допомоги та її розмір.

Статтею 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи. Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров`я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Вбачається, що в результаті розгляду справи судом не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України.

ОСОБА_1 захворів у період масового захворювання військовослужбовців на гострі респіраторні інфекції та пневмонію, що тривав протягом травня-червня 2016 року в 169 навчальному центрі.

За таких обставин, відсутні підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу майнову та моральну шкоду.

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) про стягнення майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: