Постанова № 81666967, 13.05.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4237/19 2-а/335/124/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Крамаренко І.А., при секретарі судового засідання Тимченко А.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Прінь В.О., Стойчева О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 18 від 04.04.2019 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винесене начальником відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Запорізькій області в частині заборони громадянину Федеративної Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подальшого в`їзду в Україну на три роки до 04.04.2022.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 04.04.2019, Позивач був затриманий працівниками УДМС України в Запорізькій області спільно з працівниками УСБУ та працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області, по вулиці Перемоги, буд. 63 в рамках проведення цільових профілактичних заходів. В той же день заступником начальника УДМС України в Запорізькій області Тихонським М.В. було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення на Позивача у вигляді штрафу розміром 3400 грн.

Додатково Позивачу було вручено оскаржуване рішення № 18 від 04.04.2019 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким було вирішено: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Федеративної Республіки Нігерія, паспортний документ А05674293, виданий Посольством Нігерії в м. Київ, Україна 07.07.2014, терміном дії до 06.07.2019 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 23.04.2019; заборонити громадянину Федеративної Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подальший в`їзд в Україну на три роки до 04.04.2022.

З вказаним рішення позивач не погоджується, оскільки вважає, що відсутні підстави для заборони в`їзду, передбачені ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зазначає, що змістовний правовий аналіз норм закону дає підстави для висновку, що уповноважені органи Державної міграційної служби, приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Звертає увагу суду на те, що статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення. Тому, при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені у ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2019 відкрито провадження у справі в поряду позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ відповідно до ст.ст. 268-271, 288 КАС України та призначено до розгляду.

06.05.2019 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що 04.04.2019, в рамках проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері під умовною назвою «Мігрант», працівниками відділу ОЗНМРВ УДМС України в Запорізькій області спільно з працівниками УСБУ та працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області, по вулиці Перемоги, буд. 63 був виявлений громадянин Федеративної Республіки ОСОБА_3 , який був запрошений до УДМС України в Запорізькій області для з`ясування обставин його перебування на території. З метою уникнення адміністративної відповідальності та введення працівників УДМС, УСБУ та поліції в оману, гр. ОСОБА_2 назвався ім`ям громадянина ОСОБА_4 , який станом на 04.04.2019 має дійсну посвідку на тимчасове проживання в Україні. Після проведення додаткової перевірки було встановлено, що вказаний громадянин умисно назвався іншим ім`ям та надав паспортний документ вже на ім`я ОСОБА_2 .

07.09.2017 на підставі вмотивованого листа-клопотання від Запорізького державного медичного університету про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Нігерії ОСОБА_2 , відповідно до підпункту 2 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251, 13.09.2017 УДМС України в Запорізькій області було прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_3 . Громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 особисто отримав рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання на його ім`я, та йому було повідомлено про те, що він відрахований із ЗДМУ, посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 скасовано, та про те, що він має покинути територію України протягом місяця з дня отримання рішення про скасування посвідки, що підтверджується його підписом на рішенні про скасування посвідки та наданими поясненнями, де він підтверджує про обізнаність в необхідності в зазначений строк виїхати за межі країни. Громадянин ОСОБА_3 протягом місяця не покинув територію України, з 26.10.2017 перебуває на території України незаконно, ухиляється від виїзду.

Вказує, що частиною 2 ст. 26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено право на прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, що свідчить про наявність дискреційних повноважень органу Державної міграційної служби за належної оцінки обставин справи.

На час винесення оскаржуваного рішення про примусове повернення та заборону в`їзду від 04.04.2019, позивач перевищив дозволений строк тимчасового перебування на території України, чим порушив норми чинного міграційного законодавства, оскільки з моменту скасування посвідки на тимчасове проживання, позивач територію України не покидав, а також встановлено, що громадянин ОСОБА_3 почав незаконну релігійну діяльність, здійснює проповідування релігійних віровчень для іноземних студентів (громадяни ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), не зареєструвавши свою релігійну організацію в установленому законом порядку, не погодивши можливість зайняття проповідницькою діяльності з уповноваженим на те органом, доказів, фінансового забезпечення іноземець не має. Як наслідок, УДМС України у Запорізькій області, скориставшись своїми дискреційними повноваженнями, визначеними ч. 2 ст. 26 Закону, прийняло рішення про примусове повернення позивача та заборону йому в`їзду в Україну терміном на три роки у зв`язку із порушенням позивачем норм міграційного законодавства.

Крім того, зазначив, заступником начальника УДМС України в Запорізькій області Тихонським М.В. 04.04.2019 винесено постанову про накладання адміністративного стягнення на громадянина Нігерії ОСОБА_2 у вигляді штрафу розміром 3400 грн, який він у встановлені законом терміном не сплатив.

Громадянин ОСОБА_3 не має жодної з обставин, на підставі яких, відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він не може бути повернутий за межі України.

Ураховуючи вищевказані обставини до громадянина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . застосована заборона подальшого в`їзду на територію України строком на 3 роки.

Вважає, що підстави для прийняття рішення про заборону в`їзду відповідно до статті 13 Закону та прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду відповідно до частини 2 статті 26 Закону не можуть бути ототожнені. Рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, яке приймається на підставі частини 2 статті 26 Закону не ґрунтується на підставах статті 13 Закону.

Відповідно до частини 2 статті 26 рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Тож, підставами для прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є саме дії іноземця, які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у такому та просив його задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві. Просили відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_2 є громадянином Нігерії, що підтверджується наявною в матеріалах справи фотокопією паспорта НОМЕР_2 , виданого 07 липня 2014, дійсного до 06.07.2019.

Також встановлено, що 15.12.2009 громадянин Федеративної Республіки ОСОБА_3 прибув на територію України через КПП «Донецьк» по паспорту НОМЕР_3 , виданому 16.09.2009 Федеративною Республікою Нігерії терміном дії до 15.09.2014, по візі типу О № У02880670, терміном дії від 10.11.2009 до 10.11.2010 з метою навчання у Запорізькому державному медичному університеті. 07.07.2014 року Позивач отримав в Посольстві Нігерії в м. Київ, Україна новий паспортний документ А05674293 терміном дії до 06.07.2019.

07.09.2017 на підставі вмотивованого листа-клопотання від Запорізького державного медичного університету про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Нігерії ОСОБА_2 , УДМС України в Запорізькій області було прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання Позивача.

25.09.2017 Позивач отримав рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання на його ім`я, та йому було повідомлено про те, що він відрахований із ЗДМУ, посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 066725 скасовано, та про те, що він має покинути територію України протягом місяця з дня отримання рішення про скасування посвідки. Позивач протягом місяця територію України не покинув.

04.04.2019, Позивач був затриманий працівниками УДМС України в Запорізькій області спільно з працівниками УСБУ та працівниками Управління патрульної поліції в Запорізькій області, по вулиці Перемоги, буд. 63 в рамках проведення цільових профілактичних заходів.

04.04.2019 заступником начальника УДМС України в Запорізькій області Тихонським М.В. було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення на Позивача у вигляді штрафу розміром 3400 грн. та вручено оскаржуване рішення № 18 від 04.04.2019 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ., яким було вирішено: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Федеративної Республіки Нігерія, паспортний документ А05674293, виданий Посольством Нігерії в м. Київ, Україна 07.07.2014, терміном дії до 06.07.2019 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 23.04.2019 року та заборонити громадянину Федеративної Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подальший в`їзд в Україну на три роки до 04.04.2022 року.

Не погодившись з вказаним рішенням в частині щодо заборони подальшого в"їзду в Україну на термін 3 роки, вважаючи його протиправним позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку даному рішенню суб`єкта владних повноважень, суд керується наступним.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до Угоди про взаємне визнання віз держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 09.10.1992 року для громадян країн-учасниць СНД встановлено безвізовий порядок в`їзду.

Водночас, в силу вимог абз.2 п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів-на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну (абз. 1 п. 6 вказаного Порядку).

Судом встановлено, що позивач , являючись громадянином Нігерії, не дотримався порядку тимчасового перебування іноземців на території України, а саме після скасування посвідки на тимчасове проживання, чим порушив вимоги ч.3 ст.9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Як наслідок, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн., який він не сплатив.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 , оскаржуються позивачем лише в частині заборони подальшого в`їзду в Україну на термін 3 роки.

Частиною 2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до положень ч.ч. 3-4 ст.26 Закону, один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, як підставу для визнання протиправним оскаржуваного рішення, зазначив, що відповідач у своєму рішенні зобов`язаний був вказати одну з підстав для заборони в`їзду в Україну, визначених ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У свою чергу, суд погоджується з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

Згідно п.18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Вказаний перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Змістовний правовий аналіз вищезазначених норм Закону дає підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Встановлена ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є не обов`язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

Суд зазначає, що статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

Тому, при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені у ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

За вищевикладених обставин, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що необхідність встановлення позивачу заборони в`їзду на територію України пов`язувалася з тривалістю порушення ним правил перебування в Україні, оскільки за дане правопорушення позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності і вказана обставина могла бути врахована при визначенні розміру адміністративного стягнення, однак не є передбаченою Законом підставою для заборони в`їзду іноземцю в Україну.

Окрім того, суд зазначає, що відсутність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних з перебування в Україні; відсутність приймаючої сторони в Україні; зайняття незаконної релігійної діяльністю, що встановлено з пояснень позивача, які достовірно не свідчать про наявність такої діяльності, ухиляння від виїзду з України, про що вказано у рішенні, з огляду на вимоги ст.13 Закону не можуть бути визнані підставами для подальшої заборони в`їзду позивачу в Україну.

Таким чином, суд вважає, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування відносно позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в`їзду в Україну громадянину ОСОБА_3 на строк 3 роки, а встановлені в ході судового розгляду справи обставини свідчать про те, що орган державної міграційної служби помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у ч.1 ст.26 вищевказаного Закону, з підставами для заборони його в`їзду в Україну.

З огляду на викладене, законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не наведено і в ході судового розгляду справи не встановлено.

Відповідно до ст.ст.73,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 04.04.2019 про примусове повернення та заборону в`їзду на територію України громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони подальшого в`їзду в Україну на строк 3 роки.

Керуючись ст.ст. 9, 13, 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст.2, 6, 73, 76, 77, 241-246, 250, 255, 288 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області № 18 від 04.04.2019 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони громадянину Федеративної Республіки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подальшого в`їзду в Україну на три роки до 04.04.2022 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційної інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі представника Федорова ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 90, ЄДРПОУ 37834773).

Суддя І.А. Крамаренко