Рішення № 81663694, 07.05.2019, Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1959/18

Провадження №2/283/98/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 травня 2019 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Міхненка С.Д.

за участю

секретаря Ільніцької С.В.

позивача, представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 206044 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до Радомишльського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач), у якому просила стягнути з останньої на свою користь суму боргу у розмірі 178 140 грн., що на момент укладення договору позики становить 6300 доларів США, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 12 904 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 10 тис. грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн.

Розпорядженням голови Радомишльського районного суду від 09 жовтня 2018 року справу передано на розгляд до Малинського районного суду Житомирської області.

Ухвалою Малинського районного суду від 28 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання.

ОСОБА_3 позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10 травня 2018 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_4 прийняла 6300 доларів США.

На підтвердження укладення договору позики відповідачем було надано розписку від 10.05.2018 року, у якій остання зобов`язалася повернути борг 29 вересня 2018 року.

У визначений договором строк відповідач грошові кошти не повернула.

Також позич вважає, що відповідач повинна сплатити їй відсотки за користування грошовими коштами, визначені на рівні облікової ставки Національного банку України.

Окрім цього, дії відповідача, спрямовані на привласнення грошових коштів призвели до моральних страждань, які відчувала ОСОБА_3 , що є підставою для стягнення моральної шкоди.

Позивачем понесені витрати на правову допомогу, які включають підготовку представником позовної заяви та її участь в судових засіданнях.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечив факт отримання відповідачем позики та надання нею позивачу відповідної розписки, яка була складена 10 травня 2018 року, про те зазначив, що позику відповідач отримувала не у доларах США.

В якій саме валюті була отримана позика, відповідач представнику не повідомляла.

З вищезазначених підстав просить в позову відмовити повністю.

Суд, повно та всебічно, дослідивши матеріали справи на підставі наявних доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

В матеріалах справи міститься розписка (а.с. 8), з якої вбачається, що ОСОБА_4 , що проживає в АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , взяла в борг 6300 доларів на покупку машини 10.05.2018 року у ОСОБА_3 , зобов`язується віддати 29.09.2018 року.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також, засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, такої позиції дотримується Верховний Суд України у правовому висновку прийнятому у Постанові ВСУ від 18.09.2013 р. по справі 6-63цс13.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням вказаних вимог закону, наявності дій по передачі кошів і їх отримання відповідачем згідно розписки між позивачем і відповідачем укладено правочин, який по суті є договором позики.

Згідно розписки від 10.05.2018 року позичальник ОСОБА_4 зобов`язалася повернути суму позики до 29.09.2018 року, однак в порушення умов договору позики, взяті на себе зобов`язання не виконала і не повернула належні позивачу грошові кошти.

Згідно ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Отже, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідач свої зобов`язання не виконала, а отже зобов`язана повернути позивачу суму боргу за договором позики від 10.05.2018 року.

Заборгованість відповідача за договором позики від 10.05.2018 року, термін якої сплинув 29.09.2018 року, становить 6300 доларів США.

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року ( справа № 464/3790/16-ц ) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Враховуючи вищевикладене з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню суми боргу за договором позики від 10.05.2018 року саме у доларах США в розмірі 6300 доларів США.

Факт написання розписки про отримання коштів в розмірі 6300 доларів сторонами не заперечуються та підтверджується розпискою, оригінал якої був досліджений в судому засіданні.

Щодо пояснення представника відповідача, що у розписці від 10.05.2018 року не зазначено у яких саме доларах відповідач отримала позику від позивача, суд зазначає наступне.

Як зазначено у Постанові Верхового Суду України від 18 вересня 2013 року ( справа № 6-63цс13), незазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, а саме іноземної держави долара (США, Австралії чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У судовому засіданні у відповідності до статті 92 ЦПК України була допитана як свідок позивач ОСОБА_3 , яка показала, що 10 травня 2018 року вона, знаходячись за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , на прохання ОСОБА_4 позичила останній в борг 6300 доларів США, які відповідач зобов`язана була повернути 29 вересня 2018 року.

Факт передання коштів підтверджується розпискою, яку ОСОБА_4 власноручно написала.

При передачі коштів у розмірі 6300 доларів США була присутня сусідка позивача ОСОБА_6 , а також частину коштів в розмірі 300 доларів США,які були купюрами по 20 та 50 доларів США, позивач обміняла у ОСОБА_7 на купюри по 100 доларів США.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повністю підтвердили вищезазначені показання ОСОБА_3

Представник відповідача у судовому засіданні не навів доказів щодо необхідності врахування безпосередньо саме курсу долара Австралії, Канади чи Сінгапуру чи інш. держави та не спростував факту отримання відповідачем позики у доларах США.

Окрім цього, з урахуванням положень ст. 7 ЦК України за звичаями ділового обороту, який склався в Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США.

Щодо позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Аналогічну думку висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Враховуючи те, що договір позики між сторонами було укладено в іноземній валюті, розмір і порядок сплати процентів договором не визначено, то позов в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 12 904 грн. не підлягає до задоволення.

Позивач також просить стягнути моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн., заподіяну діями відповідача, спрямованими на заволодіння її грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи те, що умовами договору позики від 10.05.2018 року не передбачено відшкодування моральної шкоди у випадку невиконання зобов`язання, то позов в частині стягнення моральної шкоди не підлягає до задоволення.

Позовні вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи представник позивача отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише 01 березня 2019 року.

Тобто на час укладення між позивачем та її представником Денисенко І.І. договору про надання правової допомоги від 01 жовтня 2018 року та перерахування позивачем коштів на оплату наданих послуг ( 08.10.2018 року), представник не була адвокатом, а тому вимоги про стягнення коштів в розмірі 10 тис. грн. на правничу допомогу є безпідставними.

У відповідності до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягнення судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 1769,34 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 3,4,92, 141, 263-265, 273-274, 280,288 ЦПК України, на підставі ст.ст. 207,611, 1046,1047 ЦК України ,суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 суму боргу за договором позики від 10.05.2018 року у розмірі 6300 ( шість тисяч триста) доларів США.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 судові витрати в сумі 1769,34 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду через Малинський районний суд Житомирської області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя: С. Д. Міхненко