Рішення № 81651311, 23.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2019

Справа № 910/528/19

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані”;

До

Акціонерного товариства “Київенерго”;

Про

стягнення 241 254,56,00 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача

Ракітін С.П., адвокат;

Від відповідача

Плахотнюк Я.В., адвокат.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” з позовом до Публічного акціонерного товариства “Київенерго”, в якому просить стягнути суму попередньої оплати у розмірі 241 254,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем 26.07.2012 року було укладено договір № 1533550 (номер договору було змінено додатковою угодою від 01.01.2014 року на № 7533550) на постачання теплової енергії у гарячій воді. Відповідно до вищевказаного договору позивачем здійснено авансування планових до надання в майбутньому послуг теплопостачання, відповідно до чого утворилася переплата на суму 241 254,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 відкрито провадження у справі № 910/528/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.02.2019, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу – строк для подання відповіді на відзив.

20.02.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у позові повністю, оскільки позивач не подав первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту перерахування коштів; позивач посилається на норми законодавства, які не передбачають можливості стягнення надмірно сплачених коштів; підстава, за якою кошти були перераховані не відпала (договір сторін чинний), що виключає застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

21.02.2019 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позовні вимоги по суті не змінюються, а йдеться про змінене найменування відповідача, яке стало відомо відповідачу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань та звучить як Акціонерне товариство “Київенерго”, тобто без вказівки на організаційно-правову форму. За відомостями вказаного реєстру найменування відповідача – Акціонерне товариство “Київенерго”, ідентифікаційний код – 00131305, місце знаходження – 85612, Донецька обл., Марї'нський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, 34.

Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 27 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Отже, оскільки найменування відповідача було змінено, розгляд справи відбувається з урахуванням таких змін.

Щодо правил підсудності, суд зазначає про відсутність підстав для передачі справи на розгляд до іншого суду за місцезнаходженням відповідача, оскільки станом на час вирішення питання про відкриття провадження у справі його місцезнаходженням було місто Київ.

Відповідно до ухвали від 26.02.2019 підготовче засідання було відкладено на 12.03.2019 у зв’язку з неявкою представника відповідача.

07.03.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій приведено міркування Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” щодо доказів наявності у підприємства переплати перед відповідачем за договором від 26.07.2018 № 7533550 та правове обґрунтування своїх заперечень на правову позицію відповідача по суті спору.

12.03.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 19.03.2019.

19.03.2019 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, де навів свої пояснення щодо строку дії договору та недостатності доказів, поданих позивачем.

У підготовчому засіданні 19.03.2019, вчинивши всі передбачені процесуальним законодавством дії за ст.ст. 182-183 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.04.2019.

09.04.2019 під час розгляду спору по суті представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача кошти, які були перераховані на його користь в рахунок оплати послуг за договором № 1533550 (номер договору було змінено додатковою угодою від 01.01.2014 року на № 7533550) на постачання теплової енергії у гарячій воді, оскільки оплачені послуги не надавалися і не споживалися. На підтвердження заявлених вимог суду подано договори на постачання теплової енергії у гарячій воді, додаткову угоду від 01.01.2014, лист від 28.12.2016, рішення Київської міської ради від 24.04.2018 № 517/4581, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.12.2017 № 1693, акти звіряння розрахунків, листування сторін, претензію від 26.11.2018, акти звіряння розрахунків за теплову енергію, платіжне доручення.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на відсутність підстав для повернення заявлених до стягнення коштів, чинність договору сторін, безпідставність посилань позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України та неподання позивачем належних доказів наявності переплати за договором.

23.04.2019 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.07.2012 між Публічним акціонерним товариством “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (за тестом договору – енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” (за текстом договору – абонент) було укладено договір № 1533550 про постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого та відповідно до чинного законодавства України відповідач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб опалення та вентиляції (у період опалювального сезону) та гарячого водопостачання (протягом року), а відповідач зобов’язався своєчасно здійснювати її оплату.

Строк дії договору сторонами було погоджено у п. 8.1, де вказано, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.02.2015. За умовами п. 8.4 договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про його припинення не буде заявлено однією зі сторін.

Згідно з п. 5.1 договору облік споживання теплової енергії абонентом проводиться за приладами обліку.

Відповідно до додатку № 4 до договору розрахунки за теплову енергію проводяться виключно у грошовій формі, для чого абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця або оформлює договір про заставу майна згідно із Законом України “Про заставу” як засіб гарантії оплати спожитої теплової енергії. У разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця;у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо рахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Згідно з п. 5 додатку № 4 до договору абонент зобов’язаний щомісяця з 12-го по 15-те число самостійно отримувати у районі тепло збуту № 1 облікову картку фактичного споживання теплової енергії за попередній період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ТР-1); податкову накладну, яку отримує за адресою: вул. Мельникова, 31.

За умовами п. 6, п. 7 додатку № 4 до договору у разі порушення сплати за поточне споживання чи наявності боргу на початок кожного розрахункового періоду, енергопостачальна організація має право припинити безоплатний відпуск теплової енергії, а також нарахувати пеню на суму боргу в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення.

Оплату вартості теплової енергії, що становить собою різницю між заявленою та фактично спожитою енергією відповідач здійснює не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим у разі (п. 4 додатку № 4 до договору), а вартість заявленої у договорі кількості сплачується до початку розрахункового періоду .

Відповідно до додаткової угоди від 01.01.2014, реквізити укладеного сторонами договору було змінено, зокрема, № 1533550 на № 7533550.

Листом від 28.12.2016 № 36КД/22/10066 відповідач, у відповідь на звернення позивача про продовження строку дії договору № 194 від 14.12.2016, повідомив про продовження строку дії договору з 01.12.2016 по 31.10.2019.

За твердженнями позивача, не запереченими відповідачем, за наслідками реформування енергетичного комплексу у м. Києві та з огляду на відповідні рішення органів місцевого самоврядування, 26.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” уклало новий договір про постачання теплової енергії з іншою теплопостачальною організацією – Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерего”. Так, 24.04.2018 рішенням Київської міської ради № 571/4581 “Про деякі питання припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2011, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 № 131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) внесено зміни до угод щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, кладеної між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ “Київенерго”.

Додатковою угодою до угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 було встановлено новий строк дії угоди, зокрема, відповідно до п. 5.1 дана угода набуває чинності з моменту її підписання повноваженими представниками обох сторін і скріплення печатками і діє:

- в частині користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого по вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (Завод “Енергія”), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та перебуває у володінні та користуванні ПАТ “Київенерго” до 31.07.2018 включно;

- у частині користування іншим майном, крім майна, зазначеного п.п. 5.1.1 п. 5.1 цієї угоди, до 30.04.2018 включно.

Отже, у зв’язку з припиненням з цих дат користування відповідачем майном комунальної власності, необхідним для виробництва та постачання теплової енергії, а також припиненням теплопостачання абонентам за попередньо укладеними договорами, Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” уклало з Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерего” договір № 7533550 від 26.07.2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді. Згідно з п. 8.3 цього договору сторони домовилися про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України.

Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, відповідач відмовився перерахувати йому грошові кошти в сумі 241 254,56 грн., авансовані за договором від 26.07.2012, незважаючи на те, що послуги теплопостачання ним вже для Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” не надаються і підприємство не споживатиме послуги відповідача в силу зміни теплопостачальної організації за наслідками реформування відповідної галузі на місцевому рівні.

Судом встановлено, що 15.06.2018 позивач звернувся до відповідача з листом від 14.06.2018 № 45 (вхідний номер 18АУ/6510 від 15.06.2018) з проханням повернути залишок коштів згідно з актом звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 01.06.2018, що стосується правовідносин за договором від 26.07.2012. До вказаного листа позивачем приєднано акт звіряння розрахунків від 31.05.2018, оформлений обома сторонами (містить підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін). Як слідує з вказаного акту, у позивача наявна переплата в сумі 241 254,56 грн. (у графі “Кредит” за даними енергопостачальної організації та графу “дебет” за даними абонента вміщена саме сума 241 254,56 грн., що становить собою сальдо розрахунків за теплову енергію з урахуванням ПДВ станом на 01.06.2018.

31.07.2018 засобами поштового зв’язку позивач направив відповідачу лист № 30/07-18 від 30.07.2018, в якому просив протягом семи днів повернути кошти в сумі 241 254,56 грн. на визначені платіжні реквізити у зв’язку з тим, що відповідач припиняє надання послуг теплопостачання. Лист складено з посиланням на договір від 26.07.2012 та акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.05.2018 з сальдо в сумі 241 254,56 грн.

27.11.2018 позивач направив відповідачеві претензію від 26.11.2018 № 2/2611, якою вимагав повернути 241 254,56 грн., авансовані за договором від 26.07.2012 у зв’язку з припиненням надання послуг відповідно до складеного сторонами акта звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.05.2018.

Зважаючи на те, що звернення і претензія позивача залишилися невиконаними, Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” звернулося до суду з позовом про стягнення 241 254,56 грн. попередньої плати.

Відповідач проти позову категорично заперечує, вказуючи на помилковість посилань позивача на обрані ним норми Цивільного та Господарського кодексів України та наголошуючи на тому, що позивачем не подано належних і допустимих доказів перерахування коштів у заявленій сумі (первинних бухгалтерських документів), а також на чинність договору від 26.07.2012. По суті спору відповідач підтвердив факт наявності між сторонами правовідносин з договору від 26.07.2012 і вказав, що зі свого боку обов’язки енергопостачальної організації ним виконувалися належним чином.

Обставини, які покладені позивачем в основу позову, як-то, наявність переплати, законність, правомірність і чинність актів звіряння, отримання вимог і претензії відповідач не спростував та не заперечив.

Розглядаючи заявлений спір та встановлюючи праву природу договору, що був укладений сторонами, суд зазначає, що у науковому середовищі існує дискусія щодо правової природи договорів на постачання різних видів енергоресурсів та правильність їх віднесення до договорів купівлі-продажу, поставки або ж договорів про надання послуг та, навіть і виокремлення їх як самостійного підвиду з огляду на специфічність об’єкту та наявність цілої низки підзаконних актів, які регулюють правовідносини у кожній з галузей природних і перетворених видів палива та енергії, наявність типових договорів тощо. На переконання суду, укладений сторонами договір містить ознаки як договору поставки, так і договору про надання послуг (в частині обслуговування та ін.).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Закону України “Про енергозбереження” визначає, що паливно-енергетичними ресурсами слід розуміти сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

З аналізу вищенаведених положень законодавства слідує, що до правовідносин сторін, що виникли з договору від 26.07.2012 підлягають застосуванню як загальні положення про зобов’язання, так і, серед іншого, норми, якими регулюються правовідносини з договору купівлі-продажу.

Як вказувалося вище, договір від 26.07.2012 передбачав оплату теплової енергії шляхом авансування, тобто внесення попередньої плати.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Обставини того, що відповідач не здійснює постачання теплової енергії позивачеві у зв’язку з вищеописаними обставинами Публічне акціонерне товариство “Київенерго” (після зміни найменування - Акціонерне товариство “Київенерго”) не заперечило і судом також зворотнього не встановлено.

Факт отримання вимог і претензії, правильність проведених сторонами за договором від 26.07.2012 звірок як розрахунків так і обсягів постачання і вартості теплової енергії, визначеного сальдо, дебету і кредиту розрахунків відповідачем не заперечено і не спростовано, а тому суд вважає правомірними позовні вимоги про повернення суми попередньої плати за теплову енергію, яка не була поставлена відповідачем і не була спожита позивачем, проте попередньо оплачена.

Доказів постачання позивачеві теплової енергії на суму сальдо, визначену добровільно сторонами в акті звіряння розрахунків за теплову енергію суду подано не було, так само як і доказів перерахування позивачеві попередньої плати після направлення вимог і претензії.

Щодо заперечень відповідача і його тверджень про неподання позивачем доказів перерахування абонентом енергопостачальній організації 241 254,56 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами у розумінні чинного процесуального законодавства, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд погоджується з відповідачем стосовно того, що згідно з чинним законодавством достовірним і належним доказом сплати грошової суми мають слугувати первинні бухгалтерські документи, зокрема, платіжні документи, як-то, банківська виписка, платіжне доручення і дійсно, позивачем не приєднано платіжного документу про перерахування попередньої плати в сумі 241 254,56 грн. Разом з тим, наявні у справі фактичні дані у своїй сукупності доводять ту обставину, що станом на 01.06.2018 позивач мав переплату за договором від 26.07.2012 саме у заявленій до стягнення сумі. До цієї сукупності доказів суд відносить акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.05.25018, платіжне доручення від 26.02.2018 № 674, двосторонній акт звіряння розрахунків від 28.02.2018, оформлений відповідачем, двосторонній акт приймання-передавання товарної продукції за березень 2018 року № 3/2018-7533550 від 31.03.2018, акт звіряння розрахунків від 31.03.2018, оформлений відповідачем, двосторонній акт приймання-передавання товарної продукції за квітень 2018 року № 4/2018-7533550 від 30.04.2018, акт звіряння розрахунків від 30.04.2018, оформлений відповідачем, двосторонній акт приймання-передавання товарної продукції за травень 2018 року № 5/2018-7533550 від 31.05.2018. При цьому, суд враховує, що відповідач не спростував факт наявності авансованих сум, на які постачання теплової енергії не було здійснено до сьогодні, а також не довів належними і допустимими засобами доказування протилежних обставин, а саме: не надав первинних бухгалтерських документів, які свідчать про хибність підрахунків позивача.

У п. 9.3 договору від 26.07.2012 було передбачено, що у випадках передачі абонентом свого об’єкту іншій організації, енергопостачальна організація повинні бути повідомлена в 3-денний термін відповідним двостороннім листом здаючи та приймаючи об’єкт. У цьому разі договір буде припинений тільки при повній сплаті абонентом заборгованості за спожиту теплову енергію .

Поряд з викладеним вище, суд приймає до уваги, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості за спожиту позивачем теплову енергію, яка поставлялася відповідачем за договором від 26.07.2012, вимог відповідача про сплату боргу з урахуванням штрафних санкцій, які він вправі заявляти за умовами п. 7 додатку № 4 до договору у разі прострочення абонента. А тому, розглядаючи всі обставини у сукупності, заперечення відповідача видаються такими, що спрямовані на захист небажання повернути внесену позивачем попередню плату за теплову енергію, яка не поставлялася і не буде поставлена.

Щодо заперечень відповідача в частині безпідставності посилання позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне. Так, у ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Суд погоджується з відповідачем стосовно безпідставності застосування позивачем положень ст. 1212 Цивільного кодексу України для правового обґрунтування заявленого позову, адже приписи цієї норми законодавства не застосовуються до правовідносин, які виникли з двостороннього письмового правочину. Разом з тим, не вбачає у цьому підставу для відмови у заявленому позові, адже як у прохальній частині позову, так і під час розгляду спору по суті позивач просив суд стягнути з відповідача саме попередню плату, а така позовні вимога видається суду законною і доведеною усією сукупністю наявних у справі доказів.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

На переконання суду, відхилення позовних вимог лише через неправильність посилання позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України не відповідатиме ст. 5 Господарського процесуального кодексу України та порушуватиме принцип верховенства права.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги задовольняються повністю.

У зв’язку із задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Питання про покладення на відповідача судових витрат з оплати професійної правничої допомоги, які поніс позивач і орієнтовний розрахунок яких було вміщено у позовній заяві, суд не вирішує по суті, оскільки на момент винесення рішення матеріали справи не містять необхідного розрахунку і підтверджуючих документів.

Керуючись ст.ст. 73-80, 129, 236-241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства “Київенерго” (85612, Донецька обл., Марї'нський район, місто Курахове, вул. Енергетиків, 34, ідентифікаційний код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрхотелінвест Компані” (01032, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 25, ідентифікаційний код 37080867) 241 254 (двісті сорок одну тисячу двісті п’ятдесят чотири) грн. 56 коп. попередньої плати та 3 618 (три тисячі шістсот вісімнадцять) грн. 81 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.05.2019.

Суддя О.В. Мандриченко