Ухвала суду № 81649716, 02.05.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 02.05.2019

Справа № 320/3385/19

Провадження № 2-а/320/104/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2019 року м. Мелітополь

Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Бахаєв І.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича, Нікуліної Вікторії Василівни, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправними дій та скасування рішення державного реєстратора, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1 ), 26 квітня 2019 року звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовною заявою до державного реєстратора Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича (надалі по тексту також – відповідач 1, державний реєстратор, ОСОБА_2 С. ОСОБА_3 .), ОСОБА_4 (надалі по тексту також – відповідач 2, ОСОБА_4 ), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (надалі по тексту також – третя особа, ПАТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправними дій та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45664033 від 22 лютого 2019 року, реєстраційний номер заяви 32772779, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим Сергієм Олександровичем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем 1 протиправно, в порушення Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на момент реєстрації), постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1127 від 25 грудня 2015 року, здійснено за третьою особою державну реєстраціє права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше була власністю позивача і виступала у якості забезпечення вимог банку, як предмет іпотеки за кредитним договором № 08-325П07-К від 25 червня 2008 року. Вказана обставина стала відома позивачу після повідомлення представника банку у телефонному режимі про здійснення перереєстрації. Так, позивачу повідомили про те, що банк у позасудовому порядку здійснив перереєстрацію на своє ім`я права власності на квартиру, і відтепер позивач має виселитись з квартири. Як вбачається зі змісту реєстраційних дій, що були здійснені, державний реєстратор здійснював реєстрацію, реалізуючи право третьої особи на задоволення вимог як іпотекодержателя в рамках вимог за кредитним зобов`язанням. Однак позивач зазначає, що згідно рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 листопада 2011 року у справі № 2-2717/2011, позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів задоволений, стягнуто кошти в сумі 343 736, 79 грн. Рішення набрало законної сили – 02 грудня 2011 року. З моменту стягнення проценти не нараховуються, позовів не пред`являлось, строк позовної давності для стягнення боргу за основним зобов`язанням, а рівно і забезпечувальним, пропущений. Отже позивач, вважає, що задоволення вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки, є безпідставним і протизаконним.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши подані матеріали позовної заяви, суд вважає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У свою чергу п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір – спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас за приписами пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З аналізу вищенаведених норм права суд дійшов висновку, що справою адміністративної юрисдикції може бути – переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Суд звертає увагу, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить визнати протиправними дії державного реєстратора та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер – індексний номер 45664033 від 22 лютого 2019 року, реєстраційний номер заяви 32772779, на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк” на нерухоме майно, а саме на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше була власністю позивача та виступала у якості забезпечення вимог банку, як предмет іпотеки за кредитним договором № 08-325П07-К від 25 червня 2008 року.

Ці спірні правовідносини пов`язані стосуються речового права на об`єкт нерухомості, яке на думку позивача, набуто третьою особою у неналежний спосіб, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Таким чином судом встановлено існування приватноправового спору щодо правомірності набуття права власності на об`єкти нерухомості іншою особою, в результаті проведеної відповідачем державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Суд також звертає увагу позивача на наступне.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ, недостатньо застосування виключно формального критерію – визначення суб`єктного складу спірних правовідносин, натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Отже спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на об`єкт нерухомості, а тому цей спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

У даному випадку той факт, що відповідачем є державний реєстратор не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, висновки Великої палати Верховного Суду з аналогічного предмету спору, які відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України, враховуються судами при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд вважає, що цей спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а тому суд приходить до висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.

Також, на виконання положень частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз`яснює позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 6, 19, 160, 161, 170, 171, 241-243, 248, 293-295 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова Сергія Олександровича, Нікуліної Вікторії Василівни, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправними дій та скасування рішення державного реєстратора.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СУДДЯ: І.М. БАХАЄВ