Рішення № 81647661, 11.05.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2019 року Чернігів Справа № 620/603/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Українипровизнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, на суму 13490,80 грн та стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, на суму 13490,80 грн, а також моральної шкоди в сумі 6000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, відповідно до довідки № 21 від 03.12.2018.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на відповідний рік, тобто при відсутності бюджетних призначень, виплата компенсації не здійснюється.

Позивач надіслав відповідь на відзив, в якій зазначив, що посилання відповідача на п. 22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14.08.2013 № 578 є недоречним, оскільки зазначений пункт стосується лише осіб, що проходять службу на даний час.

Представник відповідача направив заперечення на відповідь на відзив, в яких наполягав на відмові в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 15.03.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Щодо посилання представника відповідача в своєму відзиві на порушення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що такого строку останнім пропущено не було та зауважує, що згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас частина друга статті 233 КЗпП України конкретизує предмет (заробітна плата) судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, і з цієї норми такий висновок прямо випливає.

За загальними правилами визначення пріоритетності змісту норми висновки, що прямо випливають з норми, мають пріоритет над висновками, що непрямо випливають з норми.

Оскільки норми частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частини 5 статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).

При цьому суд зауважує, що позивач звертався до відповідача із заявами про виплату йому компенсації за неотримане речове майно, а відповідач щоразу надаючи відповідь констатував лише відсутність коштів на таку компенсацію при цьому жодного разу не відмовляв у такій компенсації. Довідку про виплату грошової компенсації відповідач надіслав позивачеві разом із листом-відповіддю лише 22.01.2019.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач з 15.08.1997 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 14) та наказом Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 25.06.2018 № 209/ОС-18 звільнений зі служби з 30.06.2018 у зв`язку зі скороченням штатів, що підтверджується копією наказу, наявного в матеріалах справи (а.с. 15).

Зазначеним вище наказом про звільнення не було передбачено виплату грошової компенсації вартості за неотримане під час служби речове майно, в зв`язку з чим позивач рапортом від 26.06.2018 звернувся до відповідача щодо виплати йому компенсації за належні предмети речового майна особистого користування (а.с. 54).

У зв`язку з неотриманням ані відповіді на рапорт, ані грошової компенсації, позивач повторно звернувся до відповідача із заявою від 07.11.2018 стосовно виплати грошової компенсації за неотримане під час служби речове майно (а.с. 42).

Листом від 11.12.2018 відповідач повідомив ОСОБА_1 що компенсація за неотримане речове майно буде виплачена при наявності фінансування на зазначені цілі (а.с. 43).

Не погоджуючись із зазначеною відповіддю позивач 02.01.2019 до Державної кримінально-виконавчої служби України та 22.01.2019 отримав відповідь від Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, в якій останнім повідомлено про відсутність коштів на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с. 18-19). До зазначеної відповіді відповідачем долучено довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна (а.с. 20-21).

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати в день виключення зі списків особового складу компенсації за неотримане під час проходження служби речового майна, позивач звернувся до суду.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (частина 5 статті 21 Закону № 2713-IV).

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, пунктом 1 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 (далі - Порядок № 578) передбачено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 9 Порядку № 578 передбачено, що забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Водночас, згідно з пунктом 23 Порядку № 578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (пункт 60 Порядку № 578).

Як вбачається з довідки № 21 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, загальна сума до виплати майору внутрішньої служби, інспектору Куликівського районного сектору з питань пробації Підтьопу Є.К. становить 13490,18 грн (а.с.20-21).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

При цьому відповідачем не надано суду доказів виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна станом на день розгляду справи в суді.

Водночас у листах наданих позивачеві, відповідач повідомляв, що грошова компенсація за неотримане речове майно буде виплачена при наявності фінансування, оскільки відповідно до пункту 22 постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, встановлених на відповідні цілі. На відсутність фінансування відповідач послався і у відзиві на позов.

Проте суд вважає необґрунтованим вищевказане посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Що стосується посилання відповідача на те, що сума вказана в довідці про виплату грошової компенсації зазначена з врахуванням податку на дохід з фізичних осіб суд зазначає, що відповідно пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13490,18 грн у день звільнення 30.06.2018 і задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13490,18 грн, то остання також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної позовної вимоги, яка була задоволена судом.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.01.2019 (справа №822/2309/17).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає таке.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Враховуючи те, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи довідки з Куликівської центральної районної лікарні та Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні, які дають підстави стверджувати про наявність душевних хвилювань позивача, суд дійшов висновку про наявні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 3000 грн.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

У відповідності до вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь позивача підлягають стягненню здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 640,33 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13490 (тринадцять тисяч чотириста дев`яносто) грн 18 коп.

Стягнути з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13490 (тринадцять тисяч чотириста дев`яносто) грн 18 коп.

Стягнути з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000 (три тисячі) грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) грн 33 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, вул. Воздвиженська, 2, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 40867327.

Дата складення повного рішення суду - 11.05.2019.

Суддя Ю. О. Скалозуб