Рішення № 81646925, 10.05.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 травня 2019 року м. Рівне №460/439/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації, про визнання протиправною відмови відповідача щодо відшкодування компенсаційних виплат за проїзд згідно з квитками та зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу компенсаційні виплати за проїзд згідно з квитками в сумі 500 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на відшкодування компенсації вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків. З врахуванням наведеного, 29.12.2018 позивач завернувся до відповідача із заявою про компенсацію витрат на проїзд з м. Сарни до м. Київ і назад в загальній сумі 500 грн, однак в здійсненні такої компенсації йому було відмовлено, оскільки видатки на такі цілі в місцевому бюджеті не передбачені. Позивач вважає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання гарантій, взятих на себе державою по відношенню до визначеної категорії осіб. З огляду на наведене, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що 29.12.2018 позивач звернувся до нього із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг. До вказаної вище заяви позивач додав два квитки на автобус сполученням «Сарни - Київ», рейс № 183, квиток № 528272 від 17.12.2018 та «Київ - Сарни», рейс № 184, квиток № 528281 від 18.12.2018. Відповідач звертає увагу на те, що згідно з поданими позивачем квитками було зроблено запит до перевізника ФОП ОСОБА_2 . У відповіді перевізника зазначено, що у даного підприємця рейс № 184 «Київ - Сарни» відправляється з Києва о 20 год. 00 хв., а у поданому позивачем квитку вказано відправлення о 19 год. 30 хв. Також, відповідач зазначив, що з метою вдосконалення системи проведення соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 затверджений Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, відповідач зауважує, що в редакції вказаного Порядку, яка була чинною на момент виникнення спору, відсутні норми, які передбачали б здійснення компенсації один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред`явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад. В Сарненському районі управлінням праці та соціального захисту населення розроблена Програма здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та відшкодування пільг з оплати послуг зв`язку на 2018-2019 роки, яка схвалена розпорядженням голови Сарненської районної державної адміністрації від 05.12.2017 № 538 та затверджена рішенням Сарненської районної ради від 15.12.2017 № 544 «Про районну Програму здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та відшкодування пільг з оплати послуг зв`язку на 2018-2019 роки». Даною програмою передбачені кошти для відшкодування грошової компенсації вартості проїзду громадянам віднесеними до постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС 1, 2 категорій на 2018 рік в сумі 364800 грн. У зв`язку з внесенням змін до Бюджетного кодексу України, субвенції з держбюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд не передбачені, а в районному бюджеті відсутній вільний фінансовий ресурс, так як не забезпечені в повному обсязі заробітною платою працівники медичної галузі. При цьому, кошти на компенсацію вартості проїзду один раз на рік потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС 1, 2 категорії не надходили. Таким чином, відповідач стверджує, що відмовляючи позивачу в здійсненні компенсаційних виплат за проїзд він діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

26.02.2019 позовна заява надійшла до суду.

Ухвалою суду від 01.03.2019 позовна заява залишалася без руху.

06.03.2019 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 27.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

25.04.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив, однак суд не враховує її при вирішенні даної справи, позаяк, за приписами ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у вказаній категорії справах заявами по суті справи є позов та відзив.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 12.03.2013 (а.с.7).

В грудні 2018 року позивачем були понесені витрати на оплату проїзду автобусами з м. Сарни до м. Київ і назад в сумі 500 грн згідно з квитками від 17.12.2018 № 528272 та від 18.12.2018 № 528281 (а.с.15).

29.12.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про компенсацію вартості проїзду на підставі вказаних вище квитків.

Листом від 10.01.2019 за № 01/5-14-153 відповідач відмовив позивача в здійсненні компенсації вартості проїзду згідно з поданими ним квитками. За змістом вказаного листа відповідачем зазначені аналогічні підстави для відмови в задоволенні заяви про відшкодування вартості проїзду, що й у відзиві на позовну заяву.

Позивач, не погоджуючись з такою відмовою відповідача, звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи вказаний спір по суті та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

У преамбулі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) закріплено, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Крім того, у ній наголошено, що Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей; у багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови; Україну оголошено зоною екологічного лиха; створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.

Статтею 20 Закону № 796 встановлено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, відповідно до пункту 19 частини першої статті 20 Закону № 796, особам, віднесеним до категорії 1, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, у тому числі, безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

З метою вдосконалення системи проведення соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 затверджений Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 936).

Пунктом 13 Порядку № 936, який діяв до 26.10.2016, було передбачено, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред`явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад.

Разом з тим, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 759 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 та від 14.05.2015 № 285» було виключено абзац 1 пункту 13, що передбачав відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом.

Однак виключення вказаного положення із пункту 13 Порядку № 936, що передбачав механізм відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом, на думку суду, не може бути підставою для не проведення виплати компенсації вартості квитків на проїзд за 2018 рік, з огляду на положення статті 22 Конституції України та є невиправданим втручанням у право власності позивача, передбачене статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад в повному обсязі визначене пунктом 19 частини першої статті 20 Закону № 796, який має вищу юридичну силу, ніж Порядок № 936.

Отже, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, суд дійшов до висновку про те, що чинним законодавством України гарантовано право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, на компенсацію в повному обсязі за рахунок державного бюджету вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку один раз на рік, у зв`язку із чим позовні вимоги позивача про визнання протиправною відмови відповідача щодо відшкодування компенсаційних виплат за проїзд згідно з квитками та стягнення з відповідача компенсаційних виплат за проїзд згідно з квитками в сумі 500 грн, слід задовольнити.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що саме через відсутність фінансування він не має можливості відшкодувати позивачу вищевказані кошти, суд вважає необґрунтованими, враховуючи таке.

У відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає певні виплати, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання гарантій, взятих на себе державою, зокрема, визначених у пункті 19 частини першої статті 20 Закону № 796.

Аналогічної правової позиції дотримується Конституційний Суд України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).

Посилання відповідача на ту обставину, що за наслідками звернення до перевізника ним було встановлено невідповідність часу відправлення автобуса, зазначеного у квитку від 18.12.2018 № 528281 з інформацією, наданою перевізником, суд оцінює критично, оскільки, на переконання суду, неправильне зазначення часу відправлення автобуса в проїзному документі в даному випадку жодним чином не спростовує факту сплати позивачем коштів за проїзд та наявність у нього права на компенсацію відповідних витрат в силу вимог пункту 19 частини першої статті 20 Закону № 796.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи вищенаведене в його сукупності, суд прийшов до висновку, що в ході судового розгляду справи відповідач не надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача щодо неправомірності поведінки відповідача в спірних правовідносинах знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, у зв`язку з чим позовну заяву належить задовольнити повністю.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки відповідно до п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246, 263 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації щодо відшкодування ОСОБА_1 вартості проїзду міжміським транспортом згідно з квитками від 17 грудня 2018 року № 528272 та від 18 грудня 2018 року № 525281 в сумі 500 (п`ятсот) гривень.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 відшкодування вартості проїзду міжміським транспортом згідно з квитками від 17 грудня 2018 року № 528272 та від 18 грудня 2018 року № 525281 в сумі 500 (п`ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

2) відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації (34500, Рівненська обл., Сарненський р-н, м. Сарни, вул. Демократична, 46, код ЄДРПОУ 03195398).

Суддя Комшелюк Т.О.