Рішення № 81646882, 10.05.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2019 р. Справа № 480/1122/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за ОСОБА_1 до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо невиплати пенсії за період з 01.02.2017 по 31.10.2018;

- зобов`язати Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.02.2017 по 31.10.2018, з урахуванням виплаченої у листопаді 2018 року суми місячної пенсії 2266,72 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що перебуває на обліку у Сумському об`єднаному УПФУ і відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має право на нарахування та виплату призначеної їй пенсії. Однак, такі виплати за період з 01.02.2017 по 31.10.2018 їй не були здійснені. Такі дії відповідача вважає протиправними, оскільки чинним законодавством не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 08.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

15.04.2019 представник відповідача подав відзив, у якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що позивач перебувала на обліку в Бахмутському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, а з 01.09.2018 року в управлінні. Відповідно до наданої Бахмутським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області управлінню пенсійної справи, перед позивачем наявна заборгованість по виплаті пенсії з 01.02.2017 року. На підставі заяви позивача про необхідність отримання пенсії в управлінні, управлінням було направлено відповідний запит до Департаменту соціального захисту населення СМР з метою вирішення вказаного питання. Рішенням Комісії від 11.10.2018 року (протокол № 41) було підтверджено фактичне місце проживання позивача та поновлено їй виплату пенсії з 01.09.2018. Таким чином, заборгованість за період з 01.02.2017 по 31.01.2018 та з 01.09.2018 по 31.10.2018 липень 2018 року, відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде виплачена на умовах окремого порядку, що буде визначений Кабінетом Міністрів України.

Окрім того зазначає, що заборгованість за період з лютого по серпень 2018 року виплачується позивачу рівними частинами починаючи з листопада 2018 року по 2256,82 грн. щомісячно.

18.04.2019 позивач подала відповідь на відзив, у якій з аргументами відповідача не погоджується, посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 вважає безпідставними, оскільки підзаконний нормативно-правовий акт не може підміняти норми закону та скасовувати виплату пенсії, передбачену таким законом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд задовольняє позовні вимоги, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонер, отримує трудову пенсію - пенсію за віком, яка призначена їй довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 (а.с. 13).

У 2018 році позивач перемістилась до Сумської області, 19.09.2018 їй видано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО № 0000619122 (а.с. 12).

21.09.2018 року позивач подала заяву до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про отримання пенсії за місцем проживання.

На підставі заяви позивача про необхідність отримання пенсії в управлінні, управлінням було направлено відповідний запит до Департаменту соціального захисту населення СМР з метою вирішення вказаного питання.

Листом від 15.11.2018 № 682/Г Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області повідомило позивача про те, що відповідно до відомостей, які містяться в макеті її пенсійної справи, надісланому з Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, пенсію позивачу було виплачено по 31.01.2017 року. Рішенням Комісії від 11.10.2018 року (протокол № 41) було підтверджено фактичне місце проживання позивача та поновлено їй виплату пенсії з 01.09.2018. У листі також зазначено, що позивачу нарахована заборгованість за період з 01.02.2017 року по 31.10.2018 року у сумі 42067,90 грн., з яких: виплата за період з 01.02.2017 року по 31.01.2018 року та з 01.09.2018 року по 31.10.2018 року, в загальному розмірі 26270,16 грн., відповідно до п. 16 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», буде проведена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Виплата пенсії за минулий період (лютий - серпень 2018 року) буде виплачена щомісяця рівними частинами, яка дорівнює призначеному розміру пенсії на момент звернення. Також у листі зазначено, що починаючи з листопада 2018 року позивачу нараховується пенсія за поточний місяць та доплата згідно зі ст. 46 Закону в рівній частині 2256,82 грн. (а.с. 14).

20.12.2018 року позивачем був оформлений запит до відповідача про отримання публічної інформації щодо надання у письмовому вигляді: відомостей про номер та дату рішення керівника органу Пенсійного фонду про порядок виплати суми неотриманої пенсії за період з 01.02.2017 року по 31.10.2018 року відповідно до законодавства; відомостей щодо нормативного акту, на підставі якого управлінням прийнято рішення про виплату заборгованості за період з 01.02.2017 року по 31.10.2018 року, а також про поділ заборгованості на 3 періоди з різним способом виплат; відомостей щодо розпорядчого документа управління, на підставі якого з грудня 2018 року припинено нарахування і виплата доплати за минулий період; відомості про нарахування і виплату пенсії за 2017 та 2018 роки (а.с. 15).

Листом від 28.12.2018 року № 28538/11-23 Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області повідомило позивача про те, що вичерпна відповідь щодо виплати заборгованості позивачу за минулий період, була надана у листі від 15.11.2018 року № 682/Г. Обчислення доплати за минулий час внутрішньо переміщеним особам проводиться з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365», тому доплата за минулий час буде проведена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с. 16).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, 22.11.2014 року набув чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку за місцем перебування, що підтверджується довідкою (а.с. 12).

Суд зазначає, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, їй видана довідка від 19.09.2018 № 0000619122, доказів скасування якої відповідачем не надано.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачені підстави припинення та поновлення виплати пенсії.

У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як встановлено судом, рішенням Комісії від 11.10.2018 року (протокол № 41) було підтверджено фактичне місце проживання позивача та поновлено виплату пенсії з 01.09.2018, однак заборгованість за минулий період (лютий - серпень 2018 року), хоча і нарахована та визнана відповідачем, залишається не виплаченою.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначає, що виплата нарахованої пенсії за вказаний період буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Так, дійсно відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що станом на момент розгляду справи, відповідного порядку Кабінетом Міністрів України, на який посилається відповідач, не розроблено. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прав та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

У даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Суханов та Ільченко проти України" від 26.09.2014 стосовно бездіяльності держави щодо прийняття нормативного акту, яких визначає механізму реалізації прав громадян, в п.п.55,56 зазначив, що відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Уряд не надав жодних пояснень цієї бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності. Таким чином, суд не бачить жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників і вважає це втручання невиправданим. Отже, було порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу.

Також, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України" (набрало статусу остаточного 07.02.2014 року) право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд звертає увагу відповідача на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає дії відповідача такими, що не відповідають зазначеним приписам Основного Закону, оскільки виплата пенсії позивачу була припинена за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 є безпідставним, оскільки встановлення нормативно-правовим актом розширеного кола підстав для припинення виплати пенсії суперечить вимогам Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який має вищу юридичну силу.

Дана позиція суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 06.02.2018 по справі № 233/4105/17 (провадження № К/9901/614/17).

Враховуючи встановлені обставини у справі та досліджені докази, приймаючи до уваги, що припинення виплати пенсії відповідачем здійснено не у спосіб, встановлений законом, відмова у виплаті нарахованої пенсії за період з 01.02.2017 по 31.10.2018 через відсутність розробленого Кабінетом Міністрів України відповідного порядку щодо виплати пенсії, виплату якої протиправно було зупинено, не відповідають критеріям правомірності, визначених ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити, а також зобов`язати Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.02.2017 по 31.10.2018.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2017 по 31.10.2018.

Зобов`язати Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 40383837) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) пенсію за період з 01.02.2017 по 31.10.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько