Рішення № 81645732, 15.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 квітня 2019 року 16 год. 10 хв.Справа № 280/422/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.

за участю:

представника позивача - Дерманська К.О.

представника відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15819,54 грн., прийняту Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що з 2010 року підприємницька діяльність не здійснюється. Фактична державна реєстрація припинення підприємницької діяльності здійснена лише 20.12.2018. Вказує, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску є результати перевірки контролюючим органом та/або самостійна задекларована суб`єктом підприємницької діяльності сума єдиного внеску. Позивачем будь-які податкові звіти не подавалися, зобов`язання самостійно не нараховувались. Враховуючи викладене, просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 листопада 2018 року №Ф-52260-56.

Ухвалою від 04 лютого 2019 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/422/19 та призначено підготовче судове засідання на 28.02.2019.

28 лютого 2019 року протокольною ухвалою суду відкладено підготовче судове засідання до 18 березня 2019 року.

18 березня 2019 року протокольною ухвалою суду у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 04 квітня 2019 року.

04 квітня 2019 року у судовому засіданні протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 15 квітня 2019 року.

15 квітня 2019 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву від 28.02.2019 вх. № 8304 та додаткових письмових поясненнях від 12.04.2019 вх. № 14686 посилається на те, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець у період часу з 06.08.2007 по 20.12.2018 та у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Стверджує, що робота позивача за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності та не звільняє від обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином, по строку 09.02.2018 позивачу було нараховано єдиний внесок у сумі 8448 грн., по строку сплати на 19.04.2018, 19.07.2018 та 19.10.2018 по 2457,18 грн. Тому, вважає оскаржувану вимогу правомірною та просить у позові відмовити.

13 квітня 2019 року позивачем надано відповідь на відзив на адміністративний позов (вх. №13359), відповідно до яких зазначає, що відповідачем порушено термін прийняття та направлення вимоги, що свідчить про їх протиправність.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) зареєстрована виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області 06.08.2007, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 21010000000010949, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №173701.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 20.12.2018 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, про що внесено запис №21010060003010949.

16.11.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоївки) № Ф-52260-56, якою зобов`язано позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 819,54 грн.

За результатами адміністративного оскарження Рішенням Державної фіскальної служби України від 14.01.2019 №1585/6199-99-11-05-02-25 вимогу про сплату боргу від 16.11.2018 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464- VI).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону .

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 статті 6 Закону №2464-VI визначено, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

В частині 7 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 06.08.2007 по 20.12.2018, тож в силу вищевказаних положень мав статус платника єдиного внеску.

Разом з тим, як вказує сам позивач у позові та підтверджує відповідач у відзиві на позовну заяву, звіти про нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протягом 2017-2018 років ФОП ОСОБА_1 не подавала.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичних осіб - підприємців чинним законодавством не передбачено.

Натомість, суд не приймає до уваги доводи представника позивача про відсутність у ОСОБА_1 обов`язку сплачувати єдиний внесок у період її роботи за трудовим договором, з огляду на наступне.

Так, Закон №2464-VI передбачає наявність у фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати єдиний внесок саме до моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому, будь-яких положень, що передбачають звільнення від такого обов`язку, зокрема, під час роботи за трудовим договором вказаний закон не містить.

Тож, позивачем не надано доказів його звільнення від сплати єдиного внеску за спірні періоди.

Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.

Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції №449).

Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449).

Оскільки позивач не виконав свого обов`язку щодо визначення бази нарахування та сплати єдиного внеску, відповідачем у вимозі про сплату боргу (недоїмки) нараховано мінімальний страховий внесок, що передбачено положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI.

У зв`язку з цим, посилання позивача на самостійне визначення контролюючим органом бази нарахування єдиного внеску не відповідає обставинам справи.

Щодо розміру нарахованого позивачу єдиного внеску, суд зазначає, що Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., тож по строку на 09.02.2018 позивачу було нараховано єдиний внесок за 2017 рік у розмірі 8 448,00 грн. (3200,00 грн.*22%*12 місяців).

Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн. Тобто, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально: до 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.

Таким чином, позивачем не сплачено суми єдиного внеску за 2017 та 2018 роки в загальному розмірі 15819,54 грн, про що і зазначено в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідач правомірно виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52260-56 від 16.11.2018, визначивши суму недоїмки у розмірі 15819,54 грн, які повинен сплатити позивач.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги не підлягають задоволенню.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл понесених позивачем судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративого позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр.. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.04.2019

Суддя Л.Я. Максименко