Рішення № 81641793, 08.05.2019, Семенівський районний суд Чернігівської області

08.05.2019

Справа № 744/540/19

Провадження по справі № 2/744/347/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2019 року Семенівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Смаги С. В.,

при секретарі судового засідання Фільчаговій Г. В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача - адвоката Голика Євгена Валерійовича в інтересах позивача ОСОБА_1 до Семенівської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на квартиру в житловому будинку; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Семенівська районна державна адміністрація Чернігівської області,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача - адвокат Голик Євген Валерійович в інтересах позивача, ОСОБА_1 , подав до суду позов до відповідача, Семенівської міської ради Чернігівської області, в якому представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначив про те, що позивач проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Семенівської міської ради Чернігівської області № 351 від 03 грудня 2018 року ОСОБА_1 згідно запису по господарської книги № 01/11-22 за 2018 рік є головою домогосподарства будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Коли позивач звернулася до відділу реєстрації та надання адміністративних послуг Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області для реєстрації права власності на вищевказану квартиру, як збудовану до 05 серпня 1992 року, то позивачу було повідомлено, що зареєструвати право власності буде не можливо, оскільки стаття 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює проведення державної реєстрації прав власності тільки на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності. Тобто вказана норма закону не стосується реєстрації права власності на квартири. Позивачу було рекомендовано звернутися до суду.

Вважає, що за позивачем може бути визнано право власності на вищевказану квартиру в житловому будинку за наступних підстав.

Вищевказану квартиру в двоквартирному житловому будинку було збудовано позивачем в 1990 році на відведеній для цього земельній ділянці. На той час питання набуття права власності регулювалося постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків». Даний правовий акт не пов`язував виникнення права власності на житловий будинок з проведенням його реєстрації. Це також підтверджено правовим висновком Верховного Суду України в цивільній справі 6-137цс13 від 18 грудня 2013 року.

31 січня 1966 року наказом Мінкомгоспу УРСР була затверджена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, яка діяла до 13 грудня 1995 року (далі - Інструкція). Відповідно до п. 4 вказаної Інструкції реєстрації підлягали лише всі будинки та домоволодіння в межах міст і селищ міського типу Української PCP, а відповідно до п. 6 Інструкції не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах. Отже, у сільській місцевості оформлення індивідуальних (приватних) будинків здійснювалося шляхом проведення у господарській книзі сільської ради відповідного запису та відкриття особистого рахунку на ім`я забудовника. Інших правовстановлюючих документів чинне на той час законодавство не передбачало.

Таким чином, позивачем квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована відповідно до чинного на той час законодавства і позивач стала власником вказаної квартири, що ніколи ніким не оспорювалось.

З введенням в дію Закону України "Про власність" 1991 року та Цивільного кодексу України 2003 року будь-якого іншого порядку реєстрації збудованих до 15 квітня 1991 року в сільській місцевості домоволодінь або їх перереєстрації не передбачалося, самовільно збудованими вони також не являються, так як будувалися і реєструвались згідно діючого на той час законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Обов`язковість державної реєстрації права власності на нерухоме майно встановлена також пунктом 1 частини 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень".

В той же час в частині 5 ст. 3 цього ж Закону зазначено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість. їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок державного обліку житлового фонду» у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювались рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення запису у погосподарську книгу, позивач, будучи юридично не обізнаною, своє право власності в БТІ не зареєструвала (не оформила).

Таким чином право власності позивача у встановленому законом порядку на даний час не зареєстровано. Зареєструвати право власності на даний час неможливо, оскільки на свою квартиру позивач немає жодного правовстановлюючого документа. Відсутність у позивача документів про право власності на квартиру у житловому будинку не можна визнати відсутністю у позивача права на спірну квартиру. Тим більше, що право позивача на вказану квартиру ніким з фізичних чи юридичних осіб не оспорюється.

В 2016 році позивач звернулася в органи БТІ та виготовила технічну документацію (технічний паспорт) на свою квартиру в двоквартирному житловому будинку.

27 липня 2016 року на підставі рішення Миколаївської сільської ради Семенівського району Чернігівської області № 50 від 14 липня 2016 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» позивач зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,21 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована під спірною квартирою АДРЕСА_1 .

Враховуючи ту обставину, що на даний час позивач не має можливості оформити право власності на квартиру в житловому будинку, яка фактично є її власністю, якою вона володіє багато років, та розташована по АДРЕСА_1 , позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх невизнаних прав. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є - визнання права.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ухвалою судді від 18 квітня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 08 травня 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з`явилась, доручила представляти свої інтереси в суді адвокату Голику Євгену Валерійовичу.

У підготовче судове засідання представник позивача - адвокат Голик Євген Валерійович не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, до суду надав письмову заяву, згідно даних якої просить розгляд даної справи провести без його участі та без участі позивача, позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити повністю.

Представник відповідача, Семенівської міської ради Чернігівської області, Семенівський міський голова Чернігівської області Деденко Сергій Іванович у підготовче судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, надав до суду письмову заяву, згідно даних якої просить розглянути справу без участі представника Семенівської міської ради, позовні вимоги Семенівська міська рада Чернігівської області визнає повністю.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Семенівська районна державна адміністрація Чернігівської області, у підготовче судове засідання свого представника не направила, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, про поважні причини неявки представника суд не повідомила, письмове пояснення з викладом своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову до суду не подала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши справу у відповідності до ч. 3 ст. 200 Цивільного процесуального кодексу України вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Ч. 4 ст. 200 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що ухвалення в підготовчому судовому засіданні рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Семенівської міської ради Чернігівської області № 351 від 03 грудня 2018 року ОСОБА_1 згідно запису по господарської книги № 01/11-22 за 2018 рік є головою домогосподарства будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Коли позивач звернулася до відділу реєстрації та надання адміністративних послуг Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області для реєстрації права власності на вищевказану квартиру, як збудовану до 05 серпня 1992 року, то позивачу було повідомлено, що зареєструвати право власності буде не можливо, оскільки стаття 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює проведення державної реєстрації прав власності тільки на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності. Тобто вказана норма закону не стосується реєстрації права власності на квартири. Позивачу було рекомендовано звернутися до суду.

За позивачем може бути визнано право власності на вищевказану квартиру в житловому будинку за наступних підстав.

Вищевказану квартиру в двоквартирному житловому будинку було збудовано позивачем в 1990 році на відведеній для цього земельній ділянці. На той час питання набуття права власності регулювалося постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків». Даний правовий акт не пов`язував виникнення права власності на житловий будинок з проведенням його реєстрації. Це також підтверджено правовим висновком Верховного Суду України в цивільній справі 6-137цс13 від 18 грудня 2013 року.

31 січня 1966 року наказом Мінкомгоспу УРСР була затверджена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, яка діяла до 13 грудня 1995 року (далі - Інструкція). Відповідно до п. 4 вказаної Інструкції реєстрації підлягали лише всі будинки та домоволодіння в межах міст і селищ міського типу Української PCP, а відповідно до п. 6 Інструкції не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах. Отже, у сільській місцевості оформлення індивідуальних (приватних) будинків здійснювалося шляхом проведення у господарській книзі сільської ради відповідного запису та відкриття особистого рахунку на ім`я забудовника. Інших правовстановлюючих документів чинне на той час законодавство не передбачало.

Таким чином, позивачем квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована відповідно до чинного на той час законодавства і позивач стала власником вказаної квартири, що ніколи ніким не оспорювалось.

З введенням в дію Закону України "Про власність" 1991 року та Цивільного кодексу України 2003 року будь-якого іншого порядку реєстрації збудованих до 15 квітня 1991 року в сільській місцевості домоволодінь або їх перереєстрації не передбачалося, самовільно збудованими вони також не являються, так як будувалися і реєструвались згідно діючого на той час законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Обов`язковість державної реєстрації права власності на нерухоме майно встановлена також пунктом 1 частини 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень".

В той же час в частині 5 ст. 3 цього ж Закону зазначено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість. їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок державного обліку житлового фонду» у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювались рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення запису у погосподарську книгу, позивач, будучи юридично не обізнаною, своє право власності в БТІ не зареєструвала (не оформила).

Таким чином право власності позивача у встановленому законом порядку на даний час не зареєстровано. Зареєструвати право власності на даний час неможливо, оскільки на свою квартиру позивач немає жодного правовстановлюючого документа. Відсутність у позивача документів про право власності на квартиру у житловому будинку не можна визнати відсутністю у позивача права на спірну квартиру. Тим більше, що право позивача на вказану квартиру ніким з фізичних чи юридичних осіб не оспорюється. В 2016 році позивач звернулася в органи БТІ, та виготовила технічну документацію (технічний паспорт) на свою квартиру в двоквартирному житловому будинку.

27 липня 2016 року на підставі рішення Миколаївської сільської ради Семенівського району Чернігівської області № 50 від 14 липня 2016 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» позивач зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,21 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована під спірною квартирою АДРЕСА_1 .

Враховуючи ту обставину, що на даний час позивач не має можливості оформити право власності на квартиру в житловому будинку, яка фактично є власністю позивача, якою позивач володіє багато років, та розташована по АДРЕСА_1 , позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх невизнаних прав. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є - визнання права.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки позов відповідачем визнається повністю, а тому немає ніяких перешкод для визнання права власності на зазначену квартиру за позивачем ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про прийняття визнання позову відповідачем та про винесення рішення по суті справи у підготовчому судовому засіданні.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 89, 200, ч. 4 ст. 206, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов представника позивача - адвоката Голика Євгена Валерійовича , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , в інтересах позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , до Семенівської міської ради Чернігівської області (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04062009, місцезнаходження: вулиця Червона Площа, будинок 6, місто Семенівка Чернігівської області, 15400), про визнання права власності на квартиру в житловому будинку; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Семенівська районна державна адміністрація Чернігівської області (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04061820, місцезнаходження: вулиця Червона Площа, будинок 6, місто Семенівка Чернігівської області, 15400), - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_1 , право приватної власності на квартиру в цілому, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду через Семенівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: С. В. Смага