Рішення № 81638506, 25.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2019 року №757/8476/18-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання спричинення моральної шкоди та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Пенсійного Фонду України (далі - відповідач), з урахування уточнених позовних вимог, в якому позивач просить суд:

1) визнати бездіяльність Пенсійного фонду України, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 своєчасної інформації про розмір його пенсії станом на січень-лютий 2018 року, у письмовій формі, яка необхідна була для подальшого направлення до відповідних державних структур Іспанії у термін до 01 квітня 2018 року з метою одержання соціальної допомоги, як малозабезпеченому, через тривале знаходження у Іспанії;

2) зобов`язати Пенсійний фонд України щорічно, станом на січень-лютий, на підставі особистої заяви ОСОБА_1 , надавати довідку про розмір його пенсії з метою надання її до державних структур Іспанії задля нарахування йому іспанської соціальної допомоги, як малозабезпеченому;

3) визнати спричинення ОСОБА_1 Пенсійним фондом України вищого ступеня моральної шкоди, заподіяної у зв`язку з несвоєчасним наданням йому довідки про розмір його пенсії, а саме: 20.06.2018 року за №13137/Т-11, замість загальноприйнятого у світі надання довідок про доходи до 01 квітня кожного року;

4) стягнути на користь ОСОБА_1 одноразово, як грошовий еквівалент заподіяної вищої ступені моральної шкоди, завданої бездіяльністю Пенсійного фонду України, з принципу поміркованості, тобто відповідності вимогам здорового глузду і розважливості, розумності, законності діючих правових норм України у сумі 206200 грн., із розрахунку, станом на 01.01.2018 року - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762 грн. * 100 = 176200 грн.), а також суму у розмірі 30000 грн. за заподіяну Вищої ступені моральної шкоди через невизнання Пенсійним фондом України своєї вини перед ОСОБА_1 і неправдиве ствердження, що довідка надсилалася йому вчасно у лютому 2018 році.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно не було вчасно надано довідку про розмір пенсії ОСОБА_1 , що призвело до порушення прав позивача та заподіяння позивачу моральної шкоди.

04.05.2018 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва дану адміністративну справу передано до Окружного адміністративного суду м. Києва за підсудністю.

05.06.2018 року до Печерського районного суду м. Києва через канцелярію суду позивачем подано клопотання, яке прийнято судом.

10.07.2018 року справа надійшла до Окружного адміністративного суду м. Києва та згідно автоматизованого розподілу судових справ визначено головуючого суддю Шрамко Ю.Т.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2018 року позовну заяву залишено без руху.

22.10.2018 року позивачем через канцелярію суду подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви та уточнення позовних вимог, яке прийнято судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

05.12.2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, яку прийнято судом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 через тяжку хворобу крові певний час перебуває на лікуванні у Іспанії безвиїзно. У зв`язку із наявністю хвороби та похилого віку (80 років) позивач не має можливості поки що повернутися до України.

Відповідно до Міжнародної угоди між Україною та Іспанією про соцзабезпечення пенсіонерів позивачу в Іспанії надано статус малозабезпеченого та виплачується соціальна допомога.

Для того, щоб ОСОБА_1 у Іспанії була нарахована соціальна допомога у 2018 році, йому потрібно було надати до відповідних державних структур Іспанії офіційну довідку від Пенсійного фонду України про розмір його пенсії (станом на січень 2018 року) до 01 квітня 2018 року.

Після неодноразових звернень до відповідача позивачу довідка вчасно надіслана не була.

Позивач отримав відповідну довідку від відповідача лише 20.06.2018 року.

Такі дії відповідача позивач вважає незаконними та таким, що завдали йому моральних страждань вищого ступеню, у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно ч.1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Проживаючи в Іспанії, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція та пенсійне законодавство України не допускають обмеження прав.

Тобто, позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд в Ухвалі по справі №667/1450/14-а (К/800/51249/15) від 21 червня 2016 року.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).

Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом України "Про звернення громадян", (далі - Закон). Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Вимоги до звернення закріплені в ст. 5 Закону, відповідно до якої звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Згідно абз. 1,2 ст. 7 Закону України «Про звернення громадянин», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Стаття 18 Закону України «Про звернення громадян» встановлює, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

З матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_1 з проханням направити довідку про розмір його пенсії надійшла до Пенсійного фонду України 19.12.2018 року.

09.01.2018 року листом за вих. №775/02-24 Департаментом пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України позивачу було направлено довідку про розмір пенсії, що підтверджується Списком листів, які надсилаються за кордон Міжнародною поштою.

В даному списку містяться відомості про те, що ОСОБА_1 09.01.2018 року направлявся лист №775/02-24. З даного списку також слідує, що окрім позивача, міжнародні листи направлялися іншим адресатам, відповідачем сплачено вартість даних пересилок.

На даному списку містяться всі необхідні дані, реквізити та штампи, в тому числі штам поштового відділення, на якому зазначена дата « 09.01.2018 року», що не викликає у суду сумнівів у його достовірності, а тому даний список суд вважає належним доказом на підтвердження того, що відповідачем було надано вчасно відповідь на звернення позивача щодо надання довідки про розмір пенсії.

21.02.2018 року з Міністерства соціальної політики України до Пенсійного фонду України надійшло звернення позивача, зі змісту якого вбачається, що довідку про розмір його пенсії він не отримав, після чого відповідачем довідка про розмір пенсії була направлена ОСОБА_1 повторно листом від 28.02.2018 року №4349/Т-11, №4522/Т-4, що також підтверджується Списком листів, які надсилаються за кордон Міжнародною поштою, на якому міститься штамп поштового відділення з датою « 03.03.2018 року».

З викладеного вбачається, що Пенсійний фонд України належним чином розглянув звернення позивача та у встановлений строк виконав свій обов`язок щодо надання позивачу відповіді на його звернення, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а отже у діях відповідача відсутня бездіяльність щодо надання позивачу відповіді на звернення не вчасно.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою зазначеної статті.

Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв`язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини.

Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодуванні такої шкоди.

Так, позивачем обґрунтовано в чому полягає ця шкода, доведено факт завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача.

Однак, враховуючи те, що судом встановлено відсутність вини відповідача у порушенні прав позивача щодо невчасного отримання довідки про розмір його пенсії, вимоги щодо визнання спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди та стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача зобов`язати відповідача щорічно, станом на січень-лютий, на підставі особистої заяви ОСОБА_1 , надавати довідку про розмір його пенсії, задоволенню не підлягають з наступних підстав.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене суд зазначає, що законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно п. 2 ч.4 ст. 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

В той же час, відповідачем надано належні докази на обґрунтування своїх тверджень та доведення факту не порушення прав позивача.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2) до Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9) про визнання бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, визнання спричинення моральної шкоди та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко