Рішення № 81637686, 02.05.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1340/5160/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Гришиної Н.В. в режимі відеоконференції,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 » від 23.10.2018 року №73-кт.

Ухвалою суду від 05.11.2018 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 14.12.2018 року задоволено клопотання представника позивача та зупинено провадження в адміністративній справі №1340/5160/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №1340/4131/18.

Ухвалою суду від 25.03.2018 року за клопотанням сторін поновлено провадження в адміністративній справі №1340/5160/18.

Ухвалою суду від 25.03.2019 року постановлено здійснювати розгляд справи за участю представника відповідача в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 15.04.2019 року в цій справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач покликається на те, що вона займає посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області й у 2018 році на її розгляд було передано матеріали депутатського звернення народного депутата України ОСОБА_4 . в інтересах ОСОБА_5 , а також скаргу ОСОБА_5 щодо порушення прав останнього колишнім роботодавцем - ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля».

У зв`язку з чим, позивачем, як посадовою особою Головного управління Держпраці у Львівській області, було видано наказ від 26.02.2018 року №0283-П щодо здійснення інспекційного відвідування відповідного суб`єкта (ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля») та виписано направлення від 26.02.2018 року №0280.

При цьому, позивач підкреслює, що нею було проаналізовано документи, що надавалися разом із зверненням і скаргою, та не було виявлено законних підстав, які би перешкоджали призначенню інспекційного відвідування. У тому числі позивач зазначає, що рішення Сокальського районного суду Львівської області від 31.12.2004 року у справі №2-4677, копія якого була додана, само по собі не могло бути достатнім свідченням вирішення спірного питання судом, оскільки, було встановлено різницю в написанні по батькові позивача (скаржника), а спірні правовідносини стосувалися іншого роботодавця - ДП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля».

За наслідком проведеного інспекційного відвідування інспектором праці Кокотко О.М. було виявлено порушення зі сторони ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» у частині перерахунку розміру відшкодування шкоди, в зв`язку з отриманням професійного захворювання та втратою працездатності, відтак, складено акт інспекційного відвідування №13-25-115/0034 і винесено припис про усунення виявлених порушень від 28.02.2018 року №13-25-115/0034-0013.

ДП «Львіввугілля» оскаржило такий припис у адміністративному порядку й подало до Головного управління Держпраці у Львівській області скаргу від 16.03.2018 року №1-9/89 на припис від 28.02.2018 року №13-25-115/0034-0013, що була розглянута позивачем, яка не знайшла підстав для задоволення такої скарги, про що скаржник був поінформований листом від 17.04.2018 року №3542/2/04.5-09.

Однак, у подальшому, за скаргами ДП «Львіввугілля», Держпраці було скасовано рішення від 17.04.2018 року №3542/2/04.5-09, припис від 28.02.2018 року №13-25-115/0034-0013 та задоволено скаргу ДП «Львіввугілля» від 16.03.2018 року №1-9/89 (рішення заступника голови Держпраці від 19.06.2018 року), що було мотивовано фактом здійснення перевірки та розгляду питання, щодо якого існує рішення суду (постанова Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року в справі №2а-1669/09/1370. Окрім того, Держпраці було ініційовано дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 (наказ від 09.07.2018 року №295-к).

За наслідком такого дисциплінарного провадження відповідачем було прийнято оспорюваний наказ від 23.10.2018 року №73-кт, яким застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Таке рішення мотивоване тим, що позивач не взяла до уваги ту обставину, що питання, щодо якого нею було призначено інспекційне відвідування, вже було вирішено в судовому порядку, а крім того, позивач безпідставно розглянула по суті скаргу ДП «Львіввугілля», хоча така не підлягала розгляду, оскільки була подана після спливу строку на оскарження.

ОСОБА_3 вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки, на її переконання, вона не допускала порушень, про які стверджує відповідач. Позивач акцентує увагу на тому, що звернення з приводу порушення прав ОСОБА_5 не містили однозначних відомостей, які би дозволили прийти до безсумнівного висновку про те, що його питання вже було вирішено в судовому порядку. Щодо розгляду скарги ДП «Львіввугілля», яка була подана поза межами строків на адміністративне оскарження, позивач зазначає, що чинним законодавством України не встановлено якої-небудь вимоги щодо порядку дій за таких обставин, відтак, позивач мала право її розглянути та надати відповідь, що вона й вчинила.

З огляду на вказане, позивач вважає свої вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі, про що просить суд.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відповідний письмовий відзив, заперечення на відповідь на відзив, письмове пояснення, в яких виклав позицію про безпідставність заявленого позову.

На обґрунтування чого відповідач указує, що чинним Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю інспекторам праці заборонено розглядати та перевіряти питання, щодо якого набрало законної сили рішення суду.

У даному випадку, щодо питання, яке порушував у своїх скаргах ОСОБА_5 , існує ряд судових рішень, а зокрема, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 31.12.2004 року у справі №2-4677, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року в справі №2а-1669/09/1370.

Відповідач підкреслює, що ОСОБА_3 було відомо або повинно бути відомо про вирішення спірного питання в судовому порядку, оскільки про це зазначав сам скаржник, а також копії рішень додавалися до скарг і депутатського звернення.

Таким чином, призначення інспекційного відвідування за таких обставин було безпідставним і незаконним.

Окрім цього, відповідач зазначає, що ОСОБА_3 було протиправно здійснено розгляд скарги ДП «Львіввугілля» по суті, оскільки така скарга була подана поза межами 10-денного строку на оскарження, а тому, вона підлягала поверненню без розгляду, чого позивач не вчинила.

Тож, на переконання відповідача, ОСОБА_3 було вчинено дисциплінарний проступок, за що законом передбачено безальтернативне застосування стягнення у вигляді догани.

У зв`язку з чим, Держпраці вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задоволити повністю; представник відповідача проти позовних вимог заперечила, у позові просила відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 займає посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області.

Відповідно до розподілу функціональних обов`язків, затвердженому наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 26.07.2016 року №89-ОД, перший заступник начальника Головного управління Держпраці у Львівській області, зокрема: організовує, забезпечує та контролює якість, повноту, достовірність та своєчасність виконання доручень, завдань Держпраці України, облдержадміністрації, правоохоронних органів, депутатських запитів у межах своїх повноважень (пп.8 п.2); здійснює організацію та контролює роботу з питань розгляду звернень громадян, підприємств, організацій, установ; забезпечує організацію проведення аналізу за результатами їх розгляду, виявлення та усунення причин, що призводять до подання громадянами скарг (пп.20 п.2); за дорученням начальника ГУ Держпраці забезпечує розгляд депутатських запитів та депутатських звернень народних депутатів України та депутатів місцевих рад (пп.21 п.2); розглядає скарги на дії чи рішення посадових осіб ГУ Держпраці Управління за напрямком роботи (пп.25 п.2); в межах своїх повноважень, має право розгляду вхідної кореспонденції та підпису вихідної службової кореспонденції, складеної за наслідком розгляду (пп.36 п.2); здійснює інші повноваження, передбачені Положенням про ГУ Держпраці (пп.37 п.2); несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього завдань і здійснення ним своїх повноважень відповідно до Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу», «Про запобігання корупції», інших законодавчих актів (пп.38 п.2).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Держпраці листом від 15.01.2018 року №217/4/4.7-ЗВ-18 за підписом директора Департаменту з питань праці Дегнери І. було скеровано на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області для розгляду матеріали депутатського звернення народного депутата України ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 з доданими матеріалами - копіями листа Генеральної прокуратури України від 02.01.2018 року №05/1-7952-18, депутатського звернення народного депутата України від 14.12.2017 року №115.17, звернення ОСОБА_5 до народного депутата, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 31.12.2004 року у справі №2-4677, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2005 року у справі №2-4677, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 19.11.2007 року у справі №2-4677, позовної заяви ОСОБА_5 від 14.02.2002 року.

При цьому, судом установлено, що документи, які були надіслані, разом із матеріалами депутатського звернення за листом Держпраці від 15.01.2018 року №217/4/4.7-ЗВ-18, не відповідають переліку додатків, що наведений у зверненні ОСОБА_5 (серед яких вказано копії: трудової книжки, дополнения и изменения к соглашению, розрахунку нарахування відшкодування шкоди при 55% з червня 1995 року, наказу по шахті «Зарічна» №134 від 27.03.1995 року «Про перерахунок втраченого заробітку», постанови №72 від 04.03.1996 року, довідки Держмінвуглепрому від 19.05.1995 року, наказу по шахті №7 «Великомостівська» (Зарічна) №419 від 18.10.1996 року «Про перерахунок», наказу по шахті «Зарічна» №913 від 30.11.1996 року «Про перерахунок відшкодування», довідки шахти «Зарічна» про коефіцієнти росту тарифних ставок прохідника 5 і 6 розряду, наказу по шахті «Зарічна» №190 від 23.04.1998 року «Про перерахунок втраченого заробітку», угоди №78 від 03.12.1997 року Доповнення до угоди, роз`яснення Мінпраці Департаменту нагляду законодавства про працю від 22.03.2001 року №010-316, довідки про середньомісячні заробітки по професіях на шахті №7 «Великомостівська» за квітень-травень 1992, серпень 1996 року, жовтень 1997 року, доповнення до позовної заяви від 20.02.2002 року «розрахунки виплачуваних сум», довідки про заборгованість регресу №217 віл 06.03.200 року, відповіді Львівської територіальної інспекції).

Судом також встановлено, що на ім`я начальники територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області ОСОБА_5 було подано звернення від 19.02.2018 року, що зареєстроване Головним управлінням Держпраці у Львівській області 20.02.2018 року за №Р-202. До такого звернення, за переліком додатків, долучено копії відповіді народному депутату з територіальної інспекції праці у Львівській області від 30.11.2004 року, трудової книжки, розрахунку нарахування відшкодування шкоди від 26.06.95 року, наказу №134 по шахті «Зарічна» від 27.03.1995 року, наказу №419 по шахті «Великомостівська» від 18.10.1996 року, наказу №913 по шахті «Зарічна» від 30.11.1996 року, наказу №190 по шахті «Зарічна» від 23.04.1998 року, довідки коефіцієнту росту тарифних ставок прохідника 5 і 6 розряду за 1991-2001 роки, роз`яснення Департаменту нагляду законодавства про працю Мін.праці №010-316 від 22.03.2001 року, довідка про середньомісячні заробітки по шахті №7 «Великомостівська» по професії прохідник 5-го розряду, довідки про заборгованість по регресу №217 віл 06.03.2000 року.

Наказом від 26.02.2018 року №0283-П за підписом позивача, на підставі пп. 1 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (надалі - Порядок №295), за зверненням народного депутата України ОСОБА_4 . від 15.01.2018 року вх.№М-44 в інтересах ОСОБА_5 , що надійшло листом Держпраці від 15.01.2018 року №217/4/4.7-ЗВ-18, наказано інспектору праці Кокотко О.М. провести в період з 27.02.2018 року по 28.02.2018 року інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині загальнообов`язкового соціального страхування у ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля».

Як засвідчується копією наказу від 26.02.2018 року №0283-П, він був внесений начальником відділу організаційно-аналітичного забезпечення ОСОБА_8 , погоджений т.в.о. заступника начальника відділу юридичного забезпечення - головним спеціалістом-юрисконсультом ОСОБА_9 ., начальником Управління з питань праці ОСОБА_10

У матеріалах справи також наявна копія направлення Головного управління Держпраці у Львівській області на проведення інспекційного відвідування ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» від 26.02.2018 року №0280, за підписом позивача.

За результатами інспекційного відвідування у ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» інспектором праці Кокотко О.М. було складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №13-25-115/0034.

Окрім того, інспектором праці Кокотко О.М. було винесено припис ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» про усунення виявлених порушень від 28.02.2018 року №13-25-115/0034-0013.

Судом встановлено, що ДП «Львіввугілля» було подано скаргу від 16.03.2018 року №1-9/89 на припис від 28.02.2018 року №13-25-115/0034-0013 (надійшла до Головного управління Держпраці у Львівській області 19.03.2018 року за вх.№01-09/4353).

Указану скаргу було розглянуто позивачем по суті та надано відповідь від 17.04.2018 року №3542/2/04.5-09, у якій повідомлено про відсутність правових підстав для скасування оспорюваного припису.

Судом також встановлено, що в подальшому заступником голови Держпраці Шумелюком І.І. 19.06.2018 року було прийнято рішення, яким задоволено наступну скаргу ДП «Львіввугілля» та скасовано рішення Головного управління Держпраці у Львівській області від 17.04.2018 року №3542/2/04.5-09, скасовано припис інспектора праці Кокотко О.М. від 28.02.2018 року №13-25-115/0034-0013. Як вбачається зі змісту такого рішення, воно мотивоване тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року в справі №2а-1669/09/1370 за позовом ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Зарічна» до Територіальної державної інспекції праці у Львівській області про скасування припису вимоги підприємства було задоволено в повному обсязі, припис щодо проведення перерахунку сум відшкодування шкоди на виконання вимог пункту 28 Правил №472 визнано протиправним та скасовано.

Як засвідчується наявними матеріалами справи, Держпраці 09.07.2018 року було видано наказ №295-к «Про дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 ». Наказ був прийнятий у відповідності до ст.ст.68, 69 Закону України «Про державну службу», в зв`язку з надходженням службової записки директора департаменту з питань праці Дегнери І.А . від 23.06.2018 року та листа начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Вільхової О.О. від 31.05.2018 року №5056/1/12-04.

За наслідком дисциплінарного провадження дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Держпраці було складено висновок від 28.09.2018 року, в якому викладено відомості про те, що ОСОБА_3 вчинено дисциплінарний проступок, передбачений п.5 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» - неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, а саме за: неналежне виконання посадових обов`язків в частині здійснення координації та контролю діяльності Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Львівській області в напрямку організації проведення інспекційного відвідування та належного виконання Порядку здійснення державного контролю.

Зі змісту висновку комісії з розгляду дисциплінарних справ Держпраці вбачається, що порушення зі сторони позивача полягало в розгляді скарги ДП «Львіввугілля», яка була подана після закінчення 10-денного строку на оскарження припису, замість залишення такої скарги без розгляду. Окрім того, комісія вказує на те, що позивач, достеменно володіючи інформацією, що питання перерахунку відшкодування шкоди у зв`язку з професійним захворюванням та втратою здоров`я ОСОБА_5 було розглянуто судом, видала наказ та направлення на проведення інспекційного відвідування.

Відтак, у висновку від 28.09.2018 року комісія вказала на наявність підстав для застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани.

Відповідне подання від 28.09.2018 року було скероване головою комісії з розгляду дисциплінарних справ на ім`я голови Держпраці.

Судом установлено, що наказом Державної служби України з питань праці від 23.10.2018 року №73-кт, у зв`язку з неврахуванням вимог пп.4 п.13, п.30 Порядку №295, було оголошено догану ОСОБА_3

У той же час, не погоджуючись із видачею наказу про застосування дисциплінарного стягнення, позивач оскаржила його за даним позовом.

У зв`язку з чим, суд у першу чергу зазначає, що вжиття заходів дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 за наказом від 23.10.2018 року №73-кт було мотивоване порушенням вимог пп.4 п.13, п.30 Порядку №295, відтак, у судовому порядку слід перевірити обґрунтованість і відповідність законові оголошення догани саме з цих підстав і виходячи з тих обставин, з якими її застосування пов`язував роботодавець.

Таким чином, аналізуючи спірні правовідносини в частині недотримання вимог пп.4 п.13 Порядку №295, суд відзначає наступне.

Підпунктом 4 п.13 Порядку №295 дійсно визначено, що інспекторам праці забороняється розглядати та перевіряти питання, яке є предметом розгляду в суді або щодо якого набрало законної сили рішення суду, перевіряти своєчасність, правильність і повноту виконання рішень суду.

Проте, виходячи з встановлених обставин справи, суд відзначає, що, видаючи наказ від 26.02.2018 року №0283-П щодо здійснення інспекційного відвідування ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» та виписуючи направлення від 26.02.2018 року №0280, позивач діяла не як інспектор праці, вона не здійснювала контрольного заходу (інспекційного відвідування) та не розглядала і не перевіряла питання щодо порушення законодавства про працю. У даному випадку ОСОБА_3 діяла як посадова особа територіального органу Держпраці, що ініціювала та призначала відповідний контрольний захід.

Відповідний же захід з державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі проведення інспекційного відвідування ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» розпочався лише після прийняття позивачем зазначених вище наказу та направлення. І такий захід, у рамках якого власне й здійснювався розгляд і перевірка питання щодо можливого порушення законодавства про працю, був проведений іншою особою - інспектором праці Кокотко О.М.

Таким чином, суд приходить до висновку, що безпосереднє застосування пп.4 п.13 Порядку №295 до обставин оформлення наказу про проведення інспекційного відвідування та відповідного направлення є некоректним, позаяк, перевірка питання щодо порушення законодавства про працю при цьому ще не здійснюється.

Указане кореспондує й змісту ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», які визначають, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Отже, видання наказу та оформлення направлення, а також дії, вчинені до цього, не є контрольним заходом (який може відбутися лише за наслідком прийняття таких розпорядчих документів), а тому, висновок про порушення позивачем при цьому пп.4 п.13 Порядку №295 є помилковим.

Суд у цьому контексті наголошує на тому, що саме по собі призначення інспекційного відвідування не може свідчити про порушення пп.4 п.13 Порядку №295, тобто, про факт здійснення інспектором праці розгляду та перевірки питання, яке є предметом розгляду в суді або щодо якого набрало законної сили рішення суду, чи про факт перевірки своєчасності, правильності і повноти виконання рішень суду, оскільки, призначення інспекційного відвідування передує проведенню такої перевірки.

При цьому, в разі, якщо в ході відповідного інспекційного відвідування й буде виявлено, що питання, яке входить до його предмету, вже було розглянуто в судовому порядку, відповідний інспектор праці вправі (та зобов`язаний у силу вимог пп.4 п.13 Порядку №295) припинити його розгляд. Однак, указане само по собі не може бути свідченням дефектності рішення про призначення інспекційного відвідування в світлі норми пп.4 п.13 Порядку №295.

Таким чином, суд не погоджується з висновками відповідача про те, що призначаючи інспекційне відвідування позивач порушила вимоги порядку його проведення.

У той же час, ураховуючи доводи сторони відповідача щодо недоцільності здійснення інспекційного відвідування, в разі, якщо на час його призначення відповідна посадова особа достеменно володіє інформацією про те, що таке питання вже було розглянуто судом, суд з цим частково погоджується. У цьому контексті, слід вважати розумною вимогу щодо не призначення та не здійснення інспекційних відвідувань, які завідомо не підлягають проведенню, зокрема, з метою економії ресурсів відповідного контролюючого органу.

Таким чином, у разі, якщо посадова особа дійсно володіла відомостями, які засвідчували безперспективність певного контрольного заходу, однак усе ж таки його призначила, такі дії та рішення не можуть визнаватися належним виконанням посадових обов`язків.

У зв`язку з чим, зважаючи на викладене вище, а також доводи та аргументи позивача в цій частині, суд повинен дослідити та встановити чи було відомо позивачу про вирішення в судовому порядку спірного питання, з яким було пов`язане депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 (дане звернення, відповідно до змісту наказу від 26.02.2018 року №0283-П, було єдиною підставою призначення інспекційного відвідування).

Проте, проаналізувавши встановлені дійсні обставини справи, суд не знаходить підстав для безсумнівного висновку про те, що станом на 26.02.2018 року ОСОБА_3 було відомо або повинно було бути відомо про те, що питання, з яким пов`язане депутатське звернення, вже було вирішене в судовому порядку.

А саме, відповідач стверджує, що спірне питання ОСОБА_5 було вирішене судом у цивільній справі №2-4677 (рішення Сокальського районного суду Львівської області від 31.12.2004 року, ухвала Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2005 року, ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 19.11.2007 року) та в адміністративній справі №2а-1669/09/1370 (постанова Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 року).

Проте, в першу чергу суд наголошує на тому, що в справі відсутні будь-які належні й допустимі докази того, що рішення в адміністративній справі №2а-1669/09/1370 надавалися ОСОБА_3 на час вирішення нею питання про призначення інспекційного відвідування (тобто, до 26.02.2018 року). Як вбачається з матеріалів справи, судові рішення в цій справі не були долучені ані до депутатського звернення, ані до звернень Рудого А.Ю. та про таку адміністративну справу в них не згадується.

А тому, суд критично оцінює покликання на судові рішення в адміністративній справі №2а-1669/09/1370 в контексті правомірності видання наказу від 26.02.2018 року №0283-П та оформлення направлення від 26.02.2018 року №0280, оскільки вони на той час не були відомі позивачу.

Щодо судових рішень у цивільній справі №2-4677 суд відзначає, що з їх змісту не можливо з достатньою мірою безсумнівності ствердити про те, що питання, з яким звернувся в інтересах ОСОБА_5 народний депутат України, вже було вирішено судом.

Слід підкреслити, що в матеріалах звернення народного депутата України ОСОБА_4 стверджується про порушення прав та інтересів ОСОБА_5 та законодавства про працю унаслідок трудових правовідносин останнього з ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля».

У той же час, за змістом рішень у цивільній справі №2-4677, вони стосувалися спірних правовідносин між ОСОБА_5 та ВП «Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля».

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ВП «Шахта «Степова» та ВП «Шахта «Зарічна» є різними підрозділами ДП «Львіввугілля».

Отже, з матеріалів звернення народного депутата України ОСОБА_4 від 14.12.2017 року №115.17 і копій судових рішень у цивільній справі №2-4677 неможливо однозначно ствердити про те, що вони стосуються тих самих питань.

Більш того, суд бере до уваги доводи позивача про те, що вказівки на конкретні судові рішення у цивільній справі №2-4677 не фігурують у змісті звернення ОСОБА_5 та навіть відсутні серед переліку додатків до таких звернень, що також є розумною підставою для сумніву в тому, що в даній цивільній справі було вирішено саме те питання, з яким на цей час звернувся громадянин.

У цьому контексті, суд вважає за необхідне зауважити, що, безумовно, призначення контрольного заходу (інспекційного відвідування) створює певний тягар як для державного органу (який повинен його організувати та провести), так і для об`єкта відвідування (який повинен адаптувати свою господарську діяльність у зв`язку з проведенням відповідного контрольного заходу). А тому, призначення та здійснення завідомо безпідставного інспекційного відвідування є таким, що не узгоджується з належним виконанням посадових обов`язків відповідною посадовою особою контролюючого органу.

У той же час, у разі відсутності достовірного підтвердження безпідставності проведення інспекційного відвідування та наявності свідчень щодо порушення законодавства про працю, яке можливо не було предметом судового розгляду, перевагу слід надати заходам, спрямованим на з`ясування дійсних обставин відповідних правовідносин і на захист прав та інтересів працівника, яким власне і є інспекційне відвідування.

Указане в повній мірі кореспондує й основним завданням Держпраці, які визначені у п.п.1, 3 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96. Окрім цього, даний висновок суду відповідає й положенням Конвенції МОП №81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ч.1 ст.2, ч.1 ст.3 якої передбачає завданням системи інспекції праці забезпечення застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників, а ст.16 дозволяє проводити інспекції на підприємствах так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Таким чином, суд резюмує, що пріоритетним у даному випадку є інтерес, спрямований на захист прав фізичної особи - працівника, а тому, в разі наявності суперечностей чи неточностей в частині вирішення чи не вирішення певного спірного питання в судовому порядку (які можуть бути перешкодою для здійснення контрольного заходу), вони повинні вирішуватися на користь працівника.

Більш того, яке уже було зазначено вище, законодавчо встановлений запобіжник щодо убезпечення від повторного розгляду тих самих питань (відповідно до пп.4 п.13 Порядку №295) може реалізуватися й у ході вже призначеного інспекційного відвідування, що відноситься до розсуду відповідного інспектора праці.

Відтак, суд приходить до висновку, що за наявності обґрунтованого сумніву щодо вирішення певного спірного питання в судому порядку або відсутності достатніх доказів його вирішення, вбачається правомірним прийняття контролюючим органом рішення про здійснення відповідного контрольного заходу для з`ясування цих питань.

Суд також вважає за доцільне відзначити, що твердження про протиправність рішення щодо призначення інспекційного відвідування (викладене стороною відповідача) має своїм наслідком висновок про необхідність прийняття протилежного рішення, тобто, про відмову в призначенні відповідного контрольного заходу. Однак, за наведених вище фактичних обставин, відмова в призначенні інспекційного відвідування за зверненням народного депутата України ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , не могла би вважатися достатньо обґрунтованою, а отже, законною.

Насамкінець, у цій частині, суд також звертає увагу на те, що розпорядчий документ про призначення інспекційного відвідування (наказу від 26.02.2018 року №0283-П) був внесений начальником відділу організаційно-аналітичного забезпечення ОСОБА_8 та погоджений т.в.о. заступника начальника відділу юридичного забезпечення - головним спеціалістом-юрисконсультом ОСОБА_9, начальником Управління з питань праці ОСОБА_10, про що свідчать їхні візи на документі.

Згідно з п.60 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 року №1242 (надалі - Типова інструкція №1242), у разі виникнення потреби у проведенні оцінки доцільності створення документа, його обґрунтованості та відповідності законодавству здійснюється погодження проекту документа. Відповідно до п.62 Типової інструкції №1242, внутрішнє погодження оформляється шляхом проставляння візи. Пунктом 64 Типової інструкції №1242 передбачено, що зауваження і пропозиції до проекту документа викладаються на окремому аркуші, про що на проекті робиться відповідна відмітка.

У даному ж випадку, наказ від 26.02.2018 року №0283-П був погоджений (завізований) зазначеними вище посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області без зауважень.

Таким чином, підсумовуючи в цій частині, суд не знаходить достатніх аргументів для висновку щодо протиправності дій і рішень ОСОБА_13 при виданні наказу від 26.02.2018 року №0283-П та оформленні направлення від 26.02.2018 року №0280.

Відтак, указане свідчить про відсутність порушень зі сторони ОСОБА_3 вимог пп.4 п.13 Порядку №295, а отже, про безпідставність застосування до неї відповідальності, що було помилково здійснене за оспорюваним наказом.

Аналізуючи спірні правовідносини в частині недотримання вимог п.30 Порядку №295, суд відзначає наступне.

Пунктом 30 Порядку №295 встановлено, що припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені у 10-денний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.

У разі незгоди з рішенням керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці таке рішення може бути оскаржене до керівника або заступника керівника Держпраці.

Подання в установлений строк скарги тимчасово припиняє виконання припису або вимоги.

Скарга розглядається у 30-денний строк з дати її надходження, якщо інше не встановлено законом.

За результатами розгляду скарг вимоги, приписи можуть бути скасовані повністю або в окремій частині.

Судом встановлено, що припис інспектора праці Кокотко О.М. від 28.02.2018 року №13-25-115/0034-0013, який оскаржив ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля», було отримано останнім 28.02.2018 року, що засвідчується підписом в.о директора шахти ОСОБА_14 у відповідній графі припису.

Відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, перебіг строку на оскарження припису №13-25-115/0034-0013 розпочався з 01.03.2018 року, а останній (десятий) день строку на оскарження припису інспектора праці припав на 12.03.2018 року.

У той же час, скарга ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» №1-9/89 датована 16.03.2018 року, тобто, поза межами строку на адміністративне оскарження припису, який установлений п.30 Порядку №295.

При цьому, як слідує зі змісту листа від 17.04.2018 року №3542/2/04.5-09 за підписом позивача, нею було по суті розглянуто зазначену вище скаргу від 16.03.2018 року №1-9/89 та прийнято рішення про відмову в її задоволенні.

Указане суд розцінює як порушення вимог чинного законодавства України, позаяк, розгляд в адміністративному порядку по суті скарг, які були подані після визначеного законом строку (незалежно від прийнятого рішення - задоволення чи не задоволення) не може визнаватися правомірним. Це, зокрема, не відповідає припису закону та принципу правової визначеності.

Відтак, у цій частині суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивачем було допущено порушення вимог закону, позаяк, скарга ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» від 16.03.2018 року №1-9/89 не підлягала розгляду по суті.

У той же час, суд підкреслює, що застосування до особи дисциплінарної відповідальності носить індивідуальний характер.

Відповідно до ч.1 ст.65 Закону України «Про державну службу», дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

У зв`язку з чим, суд відзначає, що в даному випадку позивачем, унаслідок (помилково) розгляду по суті скарги ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля» було прийнято рішення про відмову в її задоволенні. При цьому, відповідач стверджує, що така скарга підлягала поверненню без розгляду, тобто, вимоги скарги теж не були би задоволені. Таким чином, кінцеві наслідки відмови в задоволенні скарги та повернення її без розгляду є подібними, а тому, суд не вбачає настання наслідків такого роду, які були би неприйнятними. А тому, за своєю суттю таке порушення зі сторони ОСОБА_3 є малозначним.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем було враховано той факт, що позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності (за наказом Держпраці від 09.07.2018 року №38-кт).

Однак, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 року в справі №813/3163/18, що було залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 року, наказ Держпраці від 09.07.2018 року №38-кт визнано протиправним та скасовано.

Тож, вказані обставини, які є істотними при визначенні виду дисциплінарного стягнення, відповідно до вимог ст.65 Закону України «Про державну службу», слід взяти до уваги при оцінці правомірності та обґрунтованості застосування до особи певного виду дисциплінарної відповідальності.

У цьому контексті, суд вважає за необхідне надати критичної оцінки доводам сторони відповідача про те, що порушення за дисциплінарні проступки, які визначені ст.ст.65, 66 Закону України «Про державну службу», є безальтернативними, оскільки це суперечить принципу індивідуальності відповідальності та не узгоджується з наведеними вище приписами ч.1 ст.67 Закону України «Про державну службу».

Більш того, норми ч.2 ст.67 Закону України «Про державну службу» щодо пом`якшення відповідальності вказують на можливість застосування м`якшого виду відповідальності, аніж той, що визначений у ст.66 закону (який сторона відповідача помилково вважає безальтернативним).

У зв`язку з чим, ураховуючи те, що наслідок розгляду позивачем скарги ВП «Шахта «Зарічна» ДП «Львіввугілля», поданої поза межами строку на адміністративне оскарження, є тотожним наслідкам правомірного рішення, зважаючи на малозначність такого порушення, враховуючи інші обставини справи (у т.ч. визнання протиправним і скасування попередньо накладеного дисциплінарного стягнення), беручи до уваги відсутність зі сторони позивача порушень пп.4 п.13 Порядку №295, ґрунтуючись на принципі індивідуального характеру відповідальності, відповідно до приписів ч.1 ст.67 Закону України «Про державну службу», суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Відтак, за наслідком розгляду даної справи, суд приходить до переконання, що оспорюваний наказ «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 » від 23.10.2018 року №73-кт був прийнятий без урахування всіх дійсних обставин справи та без їх належного узгодження з нормами чинного законодавства України.

Таким чином, такий наказ від 23.10.2018 року №73-кт підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Згідно з п.30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

У рішенні у справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, суд вважає, що всі інші доводи й аргументи учасників спору в цій справі не спростовують викладених вище висновків, а тому, позов підлягає задоволенню з мотивів, що викладені вище, які є достатніми та належними для постановлення рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. У той же час, відповідачем не доведено в повній мірі правомірність своїх дій і рішень, у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Зважаючи на те, що сторона позивача відмовилася від попередньо заявленої вимоги про розподіл судових витрат у частині витрат на професійну правничу допомогу, суд не вирішує питання в цій частині.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з питань праці (вул.Десятинна, 14, м.Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39472148) задоволити повністю.

Визнати протиправним і скасувати наказ Державної служби України з питань праці «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_3 » від 23.10.2018 року №73-кт.

Стягнути з Державної служби України з питань праці (01601, м.Київ, вул.Десятинна, 14; код ЄДРПОУ 39472148) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10 травня 2019 року.