Рішення № 81637434, 10.05.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2019 р. Справа№200/4463/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86)

про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо виплати заниженої суми одноразової грошової допомоги при звільненні, визнання протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області виплатити не донараховану одноразову грошову допомогу при звільненні у повному обсязі в розмірі 42154 грн. 77 коп., зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 43347 грн. 10 коп., зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області виплатити середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні, за період з 10 січня 2019 року по день винесення рішення по справі, з розрахунку середньоденної заробітної плати - 555 грн. 26 коп.

Ухвалою від 1 квітня 2019 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі № 200/4463/19-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи поштовими повідомленнями.

Ухвалою суду від 23 квітня 2019 року було витребувано додаткові докази, а саме: довідки про кількість днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки ОСОБА_1 за 2017-2018 року та умовний розрахунок суми компенсації за відповідні дні невикористаної відпустки; довідку про розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача.

На виконання зазначеної ухвали суду 3 травня 2019 року засобам електронного зв`язку відповідачем направлено витребувані судом докази.

Позивач в позовній заяві зазначає, що знаходився у трудових відносинах з відповідачем та 9 січня 2019 року наказом відповідача його було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Проте, як зазначає позивач у позові, станом на день звільнення - 9 січня 2019 року відповідачем не було виплачено всіх сум, що належать при звільненні, а саме: одноразову грошову допомогу при звільненні, заробітну плату за січень 2019 року, які були перераховані 29 січня 2019 року у сумі 26573 грн. 88 коп. та 2397 грн. 79 коп. - відповідно та компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки. Також, позивач заперечив проти визначеного відповідачем розміру виплаченої одноразової допомоги при звільненні, оскільки, на його думку, при розрахунку її розміру відповідачем навмисно знижено відсоток премії за січень у розмірі 14,91%, що в грошовому вигляді склало 1000 грн. 16 коп. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач посилався на те, що за період з 1 січня по 31 грудня 2018 року жодного разу виплачена йому премія не була меншою за 80,83 %. Крім того, посилаючись на норми Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із спеціальними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260 позивач відзначив, що премія встановлюється керівником органу поліції відповідно до особливостей служби та особистого внеску в загальні результати служби, у той час ані особливості служби, ані його особистий внесок не змінились у січні 2019 року. Також, позивач відзначив, що на момент його звільнення наказу про преміювання працівників за січень 2019 року бути не могло, що дає підстави позивачу вважати, що діючим на день його звільнення наказ про преміювання є наказ про преміювання за грудень 2018 року, згідно якого позивачу було встановлено премію у розмірі 194,46%. Із урахуванням викладеного, позивач зазначив, що розмір його одноразової допомоги при звільненні повинен складати 69133 грн. , з розрахунку: посадовий оклад 2500 грн. + оклад за спеціальне звання 1800 грн. + надбавка за вислугу років (30%) 1290 грн. + надбавка а специфічні умови проходження служби (20%) 1118 грн. + премія (194,46%) 13044 грн. 38 коп. * 25% * 14 років вислуги. Також, позивач зауважив на порушення відповідачем його прав на отримання компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2017-2018 роки. Мотивуючи позовні вимоги в цій частині позивач зазначив, що оскільки ані нормами Закону України «Про Національну поліцію», ані постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988, які є спеціальними щодо спірних правовідносин, не визначено питання щодо виплати при звільненні працівнику компенсації за невикористану відпустку, застосуванню підлягають норми загального законодавства, якими у свою чергу така компенсація передбачена (стаття 24 Закону України «Про відпустки»). Отже, несвоєчасний та не в повному обсязі проведений відповідачем розрахунок при звільненні став підставою для позивача за зверненням до суду з даним позовом, зокрема, щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати за період з 10 січня 2019 року по день винесення рішення у справі, із розрахунку середньоденної зарплати 555 грн. 26 коп.

Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву позивача, у якому заперечив проти задоволення його позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки в межах спірних правовідносин відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та не порушував прав позивача.

Щодо вимоги про зобов`язання виплати не донараховану одноразову грошову допомогу при звільненні, відповідач відзначив, що розмір такої допомоги був обрахований вірно, виходячи з розрахунку місячного грошового забезпечення позивача, встановленого а день його звільнення, а саме: посадовий оклад 2500 грн. + оклад за спеціальне звання 1800 грн. + надбавка за вислугу років (30%) 1290 грн. + надбавка а специфічні умови проходження служби (20%) 1118 грн. + премія (14,91%) 1000 грн. 16 коп. * 25% * 14 років вислуги, що склало загальну суму 26978 грн. 56 коп. Відповідач заперечив проти посилань позивача на неправильне встановлення йому премії за січень 2019 року, що сприяло на думку позивача умисному зменшенню розміру одноразової грошової допомоги, як необґрунтованих, з огляду та з огляду на те, що чинним законодавством передбачено, що встановлення премії є правом керівника. Так, відповідно до вимог чинного законодавства наказом від 25 січня 2019 року № 207 позивачу у січні 2019 року встановлено премію у розмірі 14,91%, яка була виплачена разом з грошовим забезпеченням за січень 2019 року. При цьому, як зауважив відповідач, розмір встановленої премії та розмір грошового забезпечення позивачем не оскаржувався.

Мотивуючи подані заперечення в частині стягнення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки відповідач посилався на норми статті 92 Закону України, якими передбачено виплату грошової компенсації поліцейським лише за невикористану в році звільнення відпустку. Далі, із посиланням на положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, враховуючи, що позивач звільнений 9 січня 2019 року , в році звільнення відпустка йому була не передбачена взагалі, у зв`язку з чим права на грошову компенсацію за її невикористання у році звільнення зі служби позивач не набув.

3 травня 2019 року на виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачем до суду надано довідку про розмір грошового забезпечення за останні два календарні місяці роботи позивача та щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 від 2 травня 2019 року № 295, складену начальником управління - головним бухгалтером УФЗБО ГУНП в Донецькій області відповідно до якої грошове забезпечення позивача на день звільнення складає 7708 грн. 16 коп., та відповідно умовний розрахунок грошової компенсації за невикористану відпустку за 2017 рік (24 дні) склав 6166 грн. 53 коп., за 2018 рік (39 днів) - 10020 грн. 61коп. При цьому, відповідач наполягав на відсутності підстав для розрахунку такої компенсації, оскільки норми чинного законодавства передбачають компенсацію лише за невикористану в році звільнення відпустку, у той час як позивача було звільнено 9 січня 2019 року та відповідно він не має днів невикористаної відпустки у 2019 році.

Обґрунтовуючи заперечення щодо задоволення позовних вимог позивача в частині виплати на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач посилався на норми профільного законодавства, якими врегульовано, що грошове забезпечення поліцейським виплачується виключно в межах асигнувань. Також, відповідач зауважив, що виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць та відповідач є бюджетною установою, тому, на думку відповідача, обов`язку виплатити всі належні поліцейському суми саме у день звільнення для органу поліції нормами чинного законодавства не встановлено, а навпаки - це обов`язок унеможливлено цими нормами. Крім того, відповідач відзначив, що здійснення ним всіх належних заходів, таких як: видання наказу про звільнення, нарахування та встановлення у цьому наказі вислуги років, здійснення розрахунку потреби у коштах та вчасне направлення бюджетного запиту до розпорядника першої черги для надання відповідних асигнувань повністю виключає вину відповідача, що в свою чергу виключає відповідальність, встановлену нормами статті 117 КЗпП України.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , громадянин України проходив службу в органах Національної поліції у зіванні капітана поліції на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

На підставі рапорту позивача від 26 грудня 2018 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 2 січня 2019 року № 1 о/с «По особовому складу» відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби із займаної посади за власним бажанням з 9 січня 2019 року. Також, зазначеним наказом було визначено вислугу років позивача, яка станом на 9 січня 2019 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги склала 14 років 04 місяці та 25 днів. При цьому суд зауважує, що обрахована календарна вислуга років позивача, що впливає на розмір одноразової грошової допомоги при звільненні позивачем не заперечується та не є спірним у справі.

Про факт звільнення 9 січня 2019 року було зроблено відповідний запис (№ 4) у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 віл 11 березня 2005 року.

7 лютого 2019 року позивач звернувся на адресу відповідача із письмовою заявою, в якій просив повідомити про суму виплат, передбачених законом при звільненні та надати відомості про суму одноразової грошової допомоги при звільненні із зазначенням порядку нарахування такої суми. Також, позивач просив надати відомості про нарахування йому заробітної плати за 2018 рік із зазначенням грошових сум за кожен місяць окремо та зазначенням видів виплат (посадовий оклад, доплати за звання, вислугу років, розмір премії, тощо). 26 лютого 20189 року позивачем повторно було спрямовано аналогічну заяву на адресу відповідача.

Листом від 19 лютого 2019 року вих. № 25р/26/01-2019 відповідач повідомив позивача про результати розгляду вищезазначеної заяви. Так, відповідач поінформував позивача, що до спірних правовідносин не застосовуються норми КЗпП України, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством, відповідно до якого нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер та премій, установлених на день звільнення. Також, у зазначеному листі відповідачем було наведено розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні: посадовий оклад 2500 грн. + оклад за спеціальне звання 1800 грн. + надбавка за вислугу років (30%) 1290 грн. + надбавка а специфічні умови проходження служби (20%) 1118 грн. + премія (14,91%) 1000 грн. 16 коп. = 7708 грн. 16 коп. * 25% * 14 років вислуги = 26978 грн. 56 коп. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів на особистий рахунок позивача,ю відкритий в АТ «Ощадбанк» було зараховано 26573 грн. 88 коп. згідно платіжного доручення від 29 січня 2019 року № 146.

Згідно довідки відповідача від 11 квітня 2019 року № 268 про грошове забезпечення середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача за період листопад-грудень 2018 року склав 16267 грн. 57 коп., середньоденний - 533 грн. 36 коп.

Також, на підставі довідки відповідача від 11 квітня 2019 року № 267 судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 25 січня 2019 року № 207 позивачу в січні 2019 року встановлено премію в розмірі 14,91%.

Згідно довідки від 2 травня 2019 року № 295/1 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці роботи вбачається, що за грудень 2018 року (31 доба) позивачеві було нараховано грошове забезпечення у сумі 19752 грн. 38 коп., за січень 2019 року (31 доба, з яких фактично відпрацьовано - 9) у сумі 7708 грн. 16 коп. У довідці відповідача від 2 травня 2019 року № 295/1 також було наведено умовний розрахунок грошової компенсації за невикористану відпустку, а саме:

2017 рік: 7708 грн. 16 коп./30*24 дні = 6166 грн. 53 коп.,

2018 рік: 7708 грн. 16 коп./30* 39 днів = 10020 грн. 61коп.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», який набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Розглядаючи питання щодо правомірності обчислення розміру такої допомоги, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Так, статтею 62 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Поліцейським виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260 (далі-Порядок) поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

Щодо заперечень позивача проти обчислення одноразової грошової допомоги, виходячи з розміру премії 14,91% суд зазначає, що відповідно до пункту 12 розділу ІІ Порядку керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.

Також, суд зауважує, що розмір такої премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення. Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.

Тобто, із зазначеного вбачається, що встановлення працівникові премії та визначення її розміру є правом, а не обов`язком керівника та таке право було реалізовано у наказі від 25 січня 2019 року № 207, шляхом встановлення позивачу премії у розмірі 14, 91%.

Отже, суд дійшов висновку, що порушень норм чинного законодавства при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем допущено не було, що виключає задоволення позовних вимог в цій частині.

Розглядаючи питання щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, з огляду на наступне.

Згідно частини 1 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Частиною 9 статті 93 зазначеного Закону передбачено, що поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Сторони погоджуються із загальною кількістю днів відпустки позивача, що не були ним використані протягом 2017-2018 років, а саме: 24 дні у 2017 році та 39 днів - у 2018 році. Водночас, відповідачем заперечується саме право позивача на отримання компенсації за ці дні відпустки при його звільненні із посиланням на те, що виплата поліцейським, які звільняються з поліції, грошової компенсації за невикористані відпустки за минулі роки не передбачена чинним законодавством.

Суд вважає таку позицію відповідача не прийнятною з огляду на наступне.

Право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Законом визначається лише підстави, порядок та умови надання, тривалість відпусток. Законом України «Про Національну поліцію» врегульовано порядок надання відпусток поліцейським. Відповідно до положень статті 93 зазначеного закону, тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, на користь чого свідчать вимоги частин 8, 11даної статті Закону, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

З аналізу наведених норм вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році. Більше того, їй надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За таких обставин, вимоги частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, якими передбачається виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає необхідним розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.

При цьому, доводи відповідача, що до відносин, які склались в даному випадку, підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, а саме Закону України «Про Національну поліцію», є безпідставними, оскільки цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Отже, нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку не врегульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки. Таким чином, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2017-2018 роки підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки».

Так, згідно з нормами частини1 статті 83 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №1 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.

За таких обставин, на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористані дні відпустки за 2017 рік (24 дні) у сумі 6166 грн. 53 коп. та за 2018 рік (39 днів) у сумі 10020 грн. 61коп. Суд також зазначає, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача на отримання відповідної компенсації при звільнені буде саме стягнення суми компенсації на користь позивача, а не зобов`язання відповідача виплатити відповідну компенсацію.

Також, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до пункту 13 Розділу І «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць.

Відповідно до статті 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 цього Закону виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби проводиться Національною поліцією України після звільнення особи зі служби та не входить до повноважень відповідача.

При цьому діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року при вирішенні адміністративної справи № 820/1134/17 з аналогічних правовідносин.

Проте, вимога щодо остаточного розрахунку (грошового забезпечення) в день звільнення передбачена нормами КЗпП України.

Зокрема, обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку закріплений нормами статті 47 КЗпП України, відповідно до яких власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Нормами статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту;

2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;

11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Проте, зі змісту зазначених норм Закону не вбачається врегулювання питання щодо остаточного розрахунку при звільненні. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, судом встановлено несвоєчасний (29 січня 2019 року, а не в останній день роботи - 9 січня 2019 року) та не в повному обсязі (невиплата компенсації за невикористану частину відпустки) розрахунок, проведений при звільненні позивача. Водночас, вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за весь час затримки за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Суд погоджується із доводами відповідача, що зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідач у наданому відзиві, окрім іншого, зазначає щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положення статті 116 та 117 КЗпП України. Водночас, з аналізу наведених норм законодавства суд доходить висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів компенсації за невикористану відпустку) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 1 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Нормами статті 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, суд доходить висновку щодо необхідності застосування в межах спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Нормами статті 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проте, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, який було встановлено лише під час розгляду даної справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року по справі № 817/925/14 (провадження № К/9901/16797/18), від 19 вересня 2018 року по справі № 822/181/16 (провадження № К/9901/12582/18).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про передчасність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за весь час затримки за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до суду за стягненням середнього заробітку після проведення з ним остаточного розрахунку (виплати компенсації за невикористану частину відпустки).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи зроблені судом висновки, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову на підставі положень Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат відповідно до норм статті 139 КАС України не розглядається.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за 24 дні невикористаної відпустки за 2017 рік у сумі 6166 (шість тисяч сто шістдесят шість) гривень 53 копійок та за 39 днів невикористаної відпустки у 2018 році у сумі 10020 (десять тисяч двадцять) гривень 61 копійок.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 10 травня 2019 року. Повне судове рішення складено 10 травня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.