Рішення № 81637282, 08.05.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.001431

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФ України у Львівській області ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті за квітень-грудень 2018 року пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 ;

- зобов`язати відповідача виплатити пенсію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 за квітень-грудень 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності, має статус внутрішньо переміщеної особи та перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області, як отримувач пенсії. Позивач вказує на те, що після повторного встановлення їй ІІІ-ї групи інвалідності з 18.04.2018 по грудень 2018 року включно, відповідач не виплатив їй пенсію. ОСОБА_1 в грудні 2018 року звернулась на Урядову гарячу лінію з метою вирішення питання щодо виплати їй заборгованості по пенсії за період з квітня по грудень 2018 року. Проте, листом від 28.12.2018 №5262/О-92/07.05-06 відповідач фактично відмовив ОСОБА_1 у виплаті пенсії за вказаний період. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Як на підставу для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 відповідач покликається на постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - постанова КМУ № 509), від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - постанова КМУ № 637) та від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - постанова КМУ № 365). Зазначає, що ГУ ПФ України у Львівській області прийняло рішення від 27.11.2018 №134750001323 про призначення позивачу пенсійної виплати з 18.04.2018. Окрім цього, відповідач зазначає, що суми пенсії за минулий період з квітня 2018 по грудень 2018 року нараховані, однак, відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365, буде виплачено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного відповідач вважає, що діяв у межах своїх повноважень та на підставі чинних нормативно-правових актів України. Також відповідач вважає, що права позивача порушені не були, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог їй просить відмовити.

Ухвалою від 01.04.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою судді від 10.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 . (а.с.14)

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності ІІІ-ї групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_3 . (а.с.13)

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживанням якої є: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000490838 від 20.03.2018. (а.с.12)

Позивач стверджує, що з 18.04.2018 (з моменту встановлення ІІІ-ї групи інвалідності) по грудень 2018 пенсію їй не виплачено.

20.12.2018 ОСОБА_1 звернулась на Урядову гарячу лінію з метою вирішення питання щодо виплати заборгованості по пенсії за період з квітня по грудень 2018 року.

Листом від 28.12.2018 №5262/0-92/07.05-06 ГУ ПФ України у Львівській області повідомило позивача про те, що відповідно до витягу з протоколу від 19.11.2018 №16 рішенням Комісії утвореної при Бродівській районній адміністрації та інформації, наданої відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №11, пенсія ОСОБА_1 буде виплачуватись з січня 2019 року. Доплату за минулий період з квітня 2018 року по грудень 2018 року нараховано в сумі 12290,20 грн.

Крім того, відповідач у листі вказав, що 25.04.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365», якою передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку після його прийняття.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії починаючи з 18.04.2018 по грудень 2018 року, звернулася до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон України №1706-VII ) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України №1706-VII для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ст.5 вказаного Закону).

Згідно з ч.2 ст. 46 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України №1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 вказаного Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10. 2014 № 509.

Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

08.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з п.2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Відповідно до п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування: соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що пенсія позивачу не виплачена за період з 18.04.2018 по грудень 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови Міністрів України від 08.06.2016 №365». Водночас, статтею 49 Закону України № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Проте, як свідчить аналіз положень Закону України № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву з посиланням на постанови Кабінету Міністрів України №509, №637, №595, №365, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (ч.3 ст.291 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 18.04.2018 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність ГУ ПФ України у Львівській області, яка полягає у невиплаті за квітень-грудень 2018 року пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 .

Для відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській області виплатити пенсію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 за квітень-грудень 2018 року.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-73, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) яка полягає у невиплаті за квітень-грудень 2018 року пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) виплатити пенсію ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за квітень-грудень 2018 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн.80 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано на рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Р.І. Кузан

Повне рішення суду складене та підписане 08.05.2019.