Рішення № 81637175, 02.05.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 травня 2019 р. Справа № 120/675/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Руслани Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.

представника відповідача: Загороднюка Д.А.

без участі позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)

про: визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку у Головному управлінні ДФС у Вінницькій області, Крижопільського управління, Томашпільської ДПІ (Томашпільський район). Основним видом економічної діяльності позивача є діяльність у сфері права (КВЕД 69.10.).

З 30.09.2008 позивач отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується довідкою серії АС №018506 та копією пенсійного посвідчення НОМЕР_5 , у зв`язку з чим останній не сплачував ЄСВ протягом здійснення своєї підприємницької діяльності.

09.11.2018 Головним управлінням ДФС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату (боргу) недоїмки, відповідно до якої позивачу нараховано борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 1638,12 грн. Вказану вимогу відповідачем на адресу позивача не направлено, про її існування останній дізнався лише 25.02.2019 після вручення постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.02.2019 щодо стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу.

У відповідь на запит позивача, відповідачем повідомлено, що ОСОБА_1 проставлено ознаку незалежної професійної діяльності 30.08.2018, що на думку позивача є протиправним, оскільки, він із заявою про укладення договору щодо добровільної участі у загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні не звертався, договір не укладав.

Вважаючи, вимогу про сплату (боргу) недоїмки №Ф-1034-02У від 09.11.2018 протиправною, позивач звернувся до суду.

Ухвалою від 18.01.2019 відкрито провадження у адміністративній справі та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України.

Стороною відповідача на адресу суду направлено відзив на позовну заяву вх. №16249, в якому представник відповідача, зазначає наступне.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську діяльність), іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно реєстраційних даних в ІТС "Податковий блок", ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , організаційно-правова форма - 910 підприємець-фізична особа та ознака незалежної професійної діяльності, адвокат. Перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Вінницькій області, Крижопільського управління, Томашпільської ДПІ (Томашпільський район), як платник єдиного внеску з ознакою ФО-пенісонер. Позивач здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець і незалежну професійну діяльність як адвокат.

Оскільки, позивач провадить незалежну професійну діяльність, то оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску прийнята в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбаченим чинним законодавством, тому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

29.03.2019 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, де вказано, що контролюючим органом надіслано позивачу лист, в якому запропоновано ОСОБА_1 подати пакет документів для взяття на облік як платника податків-фізичну особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, в тому числі заяву за формою №5-ОПП, чого здійснено позивачем не було. В подальшому, позивачу було встановлено ознаку незалежної професійної діяльності - адвокат з відміткою "платник не подав заяви для взяття на облік".

08.02.2018 в реєстраційних даних інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_1 встановлено ознаку незалежної професійної діяльності - адвокат. Станом на 31.10.2018 по ІКП платника 71040000 "Єдиний соціальний внесок для фізичних осіб" за позивачем рахується недоїмка в сумі 1638, 12 грн (по терміну сплати ІІІ квартал 2018 року (серпень-вересень), яка нарахована останньому, як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність. З огляду на наявну недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 1638,12 грн, відповідачем сформовано вимогу №Ф-1034-02У та надіслано на адресу реєстрації позивача: АДРЕСА_2 . Проте, поштове відправлення повернулось з відміткою "адресат за вказаною адресою не проживає".

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд у їх задоволенні відмовити повністю.

Позивач в судове засідання не з`явився, надавши 02.05.2019 заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.02.2012, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія ААБ №544713.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків №33 від 01.03.2012 фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 взято на облік в органах державної податкової служби - Крижопільській міжнародній ДПІ (Томашпільського відділення).

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії А №048669 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування з 28.02.2012, здійснює діяльність за видом - 69.10, діяльність у сфері права.

Крім того, позивач є пенсіонером 3 групи (з дитинства по зору), що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 та довідкою серії АС №018506, у зв`язку з чим, позивачем не сплачувався ЄСВ, протягом здійснення підприємницької діяльності.

В подальшому, відповідач надіслав позивачу листа, в якому запропонував подати пакет документів для взяття його на облік як платника податків-фізичну особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, в тому числі заяву за формою №5-ОПП. Позивач, в свою чергу, вказаних дій не вчинив.

08.02.2018 контролюючим органом в реєстраційних даних інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_1 . встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат).

Тому, станом на 31.10.2018 за позивачем, як особою яка провадить незалежну професійну діяльність, рахувалась недоїмка в розмірі 1638,12 грн. з ЄСВ за період ІІІ кварталу 2018 року (серпень-вересень).

09.11.2018 Головним управлінням ДФС у Вінницькі області винесено вимогу про сплату (боргу) недоїмки №Ф-1034-02У.

Не погоджуючись із винесеною вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа підприємець, відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 14 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 28.02.2012, основним видом діяльності якого є діяльність у сфері права (КВЕД 69.10) та перебуває на обліку у Головному управлінні ДФС у Вінницькій області, Крижопільського управління, Томашпільської ДПІ (Томашпільський район).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

В силу вимог п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст. 5 Закону України №2464, зокрема відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", до неї не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст.5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, який перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа.

Разом з цим, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 № 3609, який набув чинності з 06.08.2011) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда або досягти віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (60 років), по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Положеннями статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років).

Отже, аналізуючи наведене, суд зауважує, що фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію по інвалідності звільняються від сплати за себе єдиного внеску.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 призначено пенсію за інвалідністю, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 .

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Окрім цього, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1034-02У від 09.11.2018, винесена контролюючим органом, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що Головне управління ДФС у Вінницькій області, приймаючи оскаржувану вимогу, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України. Відтак, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-1034-02У.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: фізична особа - підприємць ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 8 а/с АДРЕСА_4 , код іден. номер - НОМЕР_3 ); Головне управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ - 39402165)

Повний текст рішення суду складено: 10.05.19

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна