Рішення № 81637134, 02.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року Справа № 160/3000/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить визнати неправомірними дії щодо припинення з 01 липня 2018 року виплати призначеної за віком пенсії; зобов`язати виплатити пенсію за червень, грудень 2018 року у сумі 36504,12 грн., шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк»; зобов`язати відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду у 30-ти денний строк після набрання чинності рішенням, звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплату пенсії протиправно було зупинено з 01.07.2018 року без повідомлення причин. Не отримавши поточну пенсію, позивач звернувся із заявою про виплату пенсії за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року, однак було відмовлено у виплаті. Призупинення виплати пенсії за віком з липня по грудень 2018 року включно, позивач вважає протиправною оскільки такі дії суперечать вимогам частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 05.04.2019 року отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.

19.04.2019 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області проти позову заперечує. Зазначає, що з 01.07.2018 року позивачу було призупинено виплату пенсії згідно списків пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких за даними інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи "АРКАН" щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, останніми наявними даними є перетин державного кордону, напрямок перетину - "виїзд", дата виїзду вказана 16.04.2018 року. 19.11.2018 року позивач звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії за заявленим раніше місцем проживання, надавши при цьому нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.11.2018 року № 0000651871/1203005033. З 01.01.2019 року позивачу було поновлено виплату пенсії з 01.07.2018 року підставі рішення Комісії від 28.11.2018 року № 45. На даний час позивачу не виплачена пенсія за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року, проте, виплата нарахованих сум за минулий період буде проведена за умови прийняття окремого порядку.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 01.08.2014 року, що підтверджується копією розпорядження від 28.08.2014 року № 98295.

З листопада 2014 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно довідки від 28.11.2014 року № 1203001201 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .

З 01.07.2018 року відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку із отриманням з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання.

19.11.2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії за заявленим раніше місцем проживання, надавши нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.11.2018 року № 0000651871/1203005033. яка видана управлінням соціального захисту населення Чечелівської районної у місті Дніпрі ради.

У січні 2019 року позивачу поновлено виплату пенсії з 01.07.2018 року, при цьому пенсію за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року було нараховано однак виплачено не було.

04.02.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про виплату пенсії за період 01.07.2018 року по 31.12.2018 року.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.02.2019 року № 783/Т-09 позивача було повідомлено, що з 01.07.2018 року виплату пенсії позивачу було припинено автоматично за результатом обміну інформацією щодо переміщених осіб. Також повідомлено, що пенсія за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365".

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

В даному випадку відповідачем не зазначено, а судом не встановлено, підстави для припинення виплати пенсії, яка була б встановлена Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Правова позиція з даного питання викладена в рішенні Верховного Суду в зразковій справі №Пз/9901/20/18 (805/402/18) від 03.05.2018, відповідно якого визначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV. Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року, суд встановив та зазначає наступне.

Так, аналіз наведених норм пенсійного законодавства дає підстави суду стверджувати, що припинення виплати пенсії можливе виключно у випадках зазначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду України.

В даному випадку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як територіальним органом Пенсійного фонду України, не приймалось рішення про зупинення виплати пенсії позивачу.

Будь-яких мотивів вчинення дій по припиненню з 01 липня 2018 року пенсійним органом виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

В свою чергу, судом встановлено, що саме з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було призупинено здійснення пенсійних виплат ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати нарахованих пенсійних виплат позивачу за період липень-грудень 2018 року включно, оскільки припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, не дотримуючись порядку вчинення таких дій, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, припинення виплати пенсії позивачу зі сторони Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Таким чином, суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати нарахованих пенсійних виплат позивачу за період липень -грудень 2018 року включно.

Щодо доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про правомірність припинення пенсії позивачу та відсутність підстав для її поновлення до моменту подання останнім відповідної заяви з огляду на приписи порядку, затвердженого постановою КМУ №365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1058-IV, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.

Пунктом 9 частини 1 статті 16 Закону №1058-IV передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

З аналізу вищенаведених норм суд доходить висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Згідно протоколу за період 01.07.2018 року по 31.12.2018 року наданого відповідачем заборгованість з виплати пенсії ОСОБА_1 становить 36504,12 грн.

Разом з цим суд зазначає, що позивач у позовних вимогах просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року, але зобов`язати відповідача виплатити пенсію просить за червень 2018 року та грудень 2018 року у сумі 36504,12 грн.

При цьому, зі змісту позовної заяви, довідки від 25.02.2019 року про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 за період 01.07.2018-31.12.2018, протоколу нарахованих сум пенсії за період 01.07.2018-31.12.2018, вбачається, що нараховані та невиплачені суми пенсії у розмірі 36 504, 12 грн., через зупинення такої виплати, відбулись саме за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року, тобто за 6 місяців, а не за червень 2018 року та грудень 2018 року.

Враховуючи, що згідно наданих відповідачем матеріалів пенсійної справи позивачу була виплачена пенсія за червень 2018 року, суд вважає, вимога виплатити пенсію за червень 2018 року є безпідставною.

Отже, відповідачем має бути виплачена сума у розмірі 36 504,12 грн., яка була нарахована ОСОБА_1 за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року, але не виплачена по причині призупинення таких виплат.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

При цьому, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України , предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи фактичне задоволення адміністративного позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових, а саме, судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, б. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 36504,12 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 02 травня 2019 року.

Суддя С.І. Озерянська