Рішення № 81627948, 08.05.2019, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 193/118/19

Провадження № 2/193/200/19

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

08 травня 2019 року сел. Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

судді Кащук Д.А.

за участі секретаря Ратушної В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Максус Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 30.05.2018 року №01496 та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Максус Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 30.05.2018 року №01496 та стягнення коштів.

В обгрунтування позову позивач вказує, що 30.05.2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» в особі директора Лиховид Альони Іванівни , яка діє на підставі Статуту, укладений договір фінансового лізингу № 01496 (далі - Договір № 01496).

Відповідно до пункту 1.3 Договору № 01496 лізингодавець взяв на себе зобов`язання придбати предмет лізингу (автомобіль марки ВАЗ 2110 І), вартістю 72000 гривень (сімдесят дві тисячі гривень 00 копійок) у власність та передати предмет лізингу у користування позивачеві лізингоодержувачу, на строк та на умовах, передбачених Договором № 01496.

Представником відповідача повідомлено, що у разі, якщо позивач сплатить 36000,00 грн., то предмет лізингу - автомобіль, він отримає протягом трьох днів.

Позивач того ж дня, 30.05.2018 року сплатив 36 000,00 гривень, що підтверджується квитанцією від 30.05.2018 року, виданою відділенням «ПРИВАТ-ЦЕНТР» Криворізької філії ПриватБанку, а представники ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» запевнили ОСОБА_1 , що цей платіж є першим авансовим внеском, так як у квитанції зазначено - призначення платежу: авансовий платіж згідно Договору № 01496. У визначений час представниками відповідача автомобіль марки ВАЗ 2110 І позивач не отримав, всі телефонні дзвінки представниками ТзОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» ігноруються.

29.09.2018 року представником позивача надіслано на адресу відповідача заяву від 19.09.2018 року про розірвання Договору № 01496 з вимогою повернути сплачені ним кошти у розмірі 36000,00 гривень, які станом на сьогодні позивачу не повернули. На думку позивача, аналізуючи договір фінансового лізингу від 30.05.2018 року № 01496, укладений між ТзОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 , можна дійти висновку, що ряд його умов є несправедливими, зокрема пункти договору щодо штрафних санкцій та ряду необгрунтованих платежів на користь Лізингодавця, а саме: 10 % комісії за організацію угоди (п. 9.1), комісії за супроводження договору, комісії за передачу Предмета лізингу, що є порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також відсутність ліцензії на провадження діяльності із залучення фінансових коштів фізичних осіб та нотаріальне посвідчення договору, у зв`язку з чим є всі підстави для визнання даного договору недійсним.

Позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору.

Після оплати вказаних коштів жодних дій щодо виконання умов Договору № 1213 сторонами не вчинялись.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, представник позивача просить справу розглядати без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Суд, за згодою позивача, вважає можливим провести заочний розгляд справи, на підставі матеріалів справи, у відповідності зі ст. 223 ч.4 ЦПК України за відсутністю відповідача.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Судом встановлено, що 30 травня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Максус Лізинг» в особі представника Лиховид А.І. в місті Київ, Київської області укладено договір фінансовою лізингу №01496 (а.с.7-14). Відповідно до пункту 3.1.1. договору фінансового лізингу №01496 відповідач (лізингодавець) взяв на себе зобов`язання придбати предмет лізингу автомобіль марки ВАЗ 2110, вартістю 72000 грн. 00 коп. у власність та передати предмет лізингу у користування позивачеві (лізингоодержувачу), на строк та на умовах передбачених договором.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Згідно з положеннями ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

На виконання умов договору позивачем, згідно квитанції № 0.0.1048551620.1 від 30.05.2018 року на рахунок ТОВ «Максус Лізинг» було сплачено авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №01496 від 30.05.2018 року в розмірі 36000,00грн.(а.с.15).

В частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено визначення поняття «несправедливі умови договору» , згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з укладеним між сторонами договором лізингодавець зобов`язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу) лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 3.1.1, 3.1.2, 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3 договору №01496 фінансового лізингу)(а.с.7).

Відповідно до п. 8.3 договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у ст.10 договору фінансового лізингу.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положення статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов`язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту договору 10.1 лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових платежів. Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 23% річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу).

Згідно з п. 12.14 договору лізингу, у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплати на користь лізингодавця неустойки (штраф). Також лізингоодержувач зобов`язаний компенсувати всі понесені витрати лізингодавця з реєстрації та страхування предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Разом з тим, зазначений пункт договору суперечить ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв`язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можливо не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п. 10.12), що свідчить також про порушення прав споживача.

Також суд бере до уваги, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до оспорюваного договору фінансового лізингу предметом лізингу є транспортний засіб, легковий автомобіль марки ВАЗ 2110 І. Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Також, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, враховуючи зазначені вище норми цивільного законодавства, оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору та відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг, суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім грошових коштів у розмірі 36000,00 грн..

Керуючись ст. 15, 16, 216, 220, 227, 628, 799, 806, 808 ЦК України, ст. 12, 13, 78-80, 141, 258, 268, 280-283, 284, 352 ЦПК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТзОВ "Максус Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 30.05.2018 року №01496 та стягнення коштів - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №01496 від 30.05.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" (код ЄДРПОУ 41298109, р/р НОМЕР_1 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528, яке знаходиться за адресою Бориспільська, буд.11-А, оф.404-3, м.Київ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" (код ЄДРПОУ 41298109, р/р НОМЕР_1 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528, яке знаходиться за адресою Бориспільська, буд.11-А, оф.404-3, м.Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) грошові кошти в розмірі 36000,00 (тридцять шість тисяч) грн. та 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) грн. - судовий збір.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до апеляційного суду Дніпропетровської області в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Софіївського районного

суду Дніпропетровської області Д.А.Кащук