Рішення № 81621630, 08.05.2019, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 359/9386/18

Провадження № 2/235/456/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 травня 2019 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Полуянчик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без дозволу батька, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що вона 10 серпня 2002 року зареєструвала шлюб з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

На даний час шлюб між ними не розірваний, але разом вони не проживають більше чотирьох років. Останнє відоме місце перебування відповідача - це тимчасово окупована територія України - м. Донецьк.

У зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області вона з сином змушена була у грудні 2017 року покинути місце свого проживання та реєстрації в м. Донецьку та виїхати на підконтрольну Україні територію, а саме до с. Рогозів Бориспільського району Київської області, де взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою:

АДРЕСА_3.Їй разом із неповнолітнім сином необхідно періодично виїжджати через лінію розмежування до місця реєстрації в м. Донецьк, оскільки там залишилися проживають її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Враховуючи необхідність забезпечення усебічного розвитку сина, що включає також забезпечення його права на спілкування з бабусею та дідусем, тіткою ОСОБА_6 та двоюрідними братами, вона має потребу у виїзді на тимчасово окуповану територію України в м. Донецьк в гості та на відпочинок до рідних.

Відповідач не заперечує відносно виїзду та в`їзду дитини до тимчасово непідконтрольної Україні території Донецької області, однак оформити свою згоду письмово відмовляється.

На підставі наведеного, позивач просила надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_3 на тимчасово окуповану територію Донецької області без дозволу (згоди) батька дитини ОСОБА_2 до повноліття дитини.

Позивач, представник позивача в судове засідання не з`явились, надали клопотання, в яких підтримали позовні вимоги, просили справу розглянути за їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав клопотання, в якому позовні вимоги визнав, просив справу розглянути за його відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у встановлений судом строку надала пояснення, в яких зазначила, що питання щодо можливості виїзду дитини за кордон без дозволу батька, розглядалось на засіданні комісії по захисту прав дитини Бориспільської райдержадміністрації 26.02.2019р. Під час розгляду даного питання з`ясовано, що ОСОБА_1 фактично просить надати дозвіл на виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасово окуповану території Донецької області без дозволу батька дитини, що не є перетинанням державного кордону громадянами України.

Відповідно до Закону України «Про охорону державного кордону України» від 04.11.1991 № 1777-ХІІ, державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, та відмежовує територію однієї держави від іншої. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вищезазначеного за таких позовних вимог ОСОБА_1 , орган опіки та піклування Бориспільської райдержадміністрації не може надати висновок щодо можливості виїзду дитини за кордон.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідна суть спірних правовідносин.

Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 2002 року (а.с.9).

Згідно копії свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції м. Донецька 14 жовтня 2004 року, ОСОБА_2 є батьком, а ОСОБА_1 - матір`ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

Позивач разом із дитиною зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , взяті на облік як внутрішньо переміщені особи 19 грудня 2017 року Управлінням соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, фактичним місцем проживання яких є АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями довідок про взяття їх на облік внутрішньо переміщених осіб (а.с.12,13).

Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8).

Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У відповідності ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року, ратифіковану постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч.2 ст. 154 Сімейного кодексу України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Частиною 3 ст. 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до ст.18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов`язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено положеннями Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України".

Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3857-XII ), громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Порядок в`їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Згідно ст. 2 Закону № 3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (Стаття 3 Закону № 3857-XII).

Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 , зі змінами і доповненнями на час виникнення спірних правовідносин ( далі - Правила) передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:

якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;

у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Отже, у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з`ясуванням питання про державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, строку та мети виїзду.

Відповідно до ст.11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Беручи до уваги той факт, що судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України для тимчасового перебування, а також враховуючи, що тимчасовий виїзд дитини разом із матір`ю відповідає його інтересам, тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме надання дозволу строком на один рік .

Відповідно до ст.313 ЦК України, ст.ст.150, 154, 155 СК України, ст.4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", п.18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231, п.5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57, керуючись ст.ст.13, 19, 81, 263-265, 282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Надати дозвіл на тимчасове переміщення через лінію зіткнення та/або в її межах в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строком на 1 (один) рік.

В інші частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково безпосередньо до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, м. Бориспіль Київської області, вул.. Київський шлях, 74, ЄДРПОУ 24209740.

Суддя Г.В. Назаренко