Рішення № 81616679, 07.05.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.05.2019 Справа № 920/106/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи № 920/106/19 ,

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна

компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,

6; ід. код 20077720),

до відповідача: Комунального підприємства "Теплокомуненерго" смт. Липова

Долина (42500, Сумська область, Липоводолинський район, селище

міського типу ОСОБА_1, вул. Полтавська, буд. 30-А,

код 32141799),

про стягнення 275 644 грн. 26 коп.,-

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (свідоцтво № 6780/10 від 27.06.2018);

від відповідача: ОСОБА_3 – директор; ОСОБА_4

УСТАНОВИВ:

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 275644 грн. 26 коп. заборгованості за Договором купівлі-продажу природного газу №1656/14-БО-29 від 22.11.2013, в тому числі: 115 643,55 грн. пеня, 10883,90 грн. 3% річних, 149136,81 грн. інфляційних втрат, а також судові витрати.

25.01.2019 ухвалою господарського суду Сумської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

27.02.2019 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву від 25.02.2019, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю у зв’язку з пропуском строків позовної давності.

11.03.2019 позивачем надано суду відповідь на відзив (б/н від 07.03.2019), відповідно до якої позивач не погоджується із запереченнями відповідача та просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

11.03.2019 відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” запроваджено чіткій механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі продажу (поставки) природного газу за умов погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов'язань). В зв'язку з чим зазначає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

01.04.2019 позивачем подано до суду Письмові пояснення від 28.03.2019 № 14/4-971В, в яких останній зазначає, що відповідачем не надано доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування частини 3 статті 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.

09.04.2019 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 26.04.2019 розгляд справи по суті призначено на 07.05.2019 на 14:40.

В судове зсідання 07.05.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 07.05.2019 представник відповідача надав усні поясненні в обґрунтування своєї позиції по справі та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача суд встановив:

22.11.2013 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (надалі позивач) та Комунальним підприємством “Теплокомуненерго” смт. Липова Долина (надалі відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1656/14-БО-29.

Згідно п. 1.1 вказаного договору, продавець зобов'язаний передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до умов пункту 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем (відповідачем у справі) виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 2.1 укладеного договору встановлено, що позивач передає відповідачеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 470,0 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів за графіком, наведеним у цьому пункті.

Відповідно до пункту 3.3 цього договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (пункт 7.1 договору купівлі-продажу).

За змістом пункту 7.2 договору купівлі-продажу природного газу у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (пункт 9.3 договору).

Строк дії договору купівлі-продажу природного газу відповідно до пункту 11.1 визначається з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін; і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому до договору між сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими, зокрема, змінювалася ціна газу, кількість та якість газу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, він на виконання умов договору купівлі-продажу протягом січня-грудня 2014 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1501 350 грн. 94 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за зазначений період (а.с. 34-40).

Однак, відповідач свої зобов’язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу належним чином не виконав, через що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 275664 грн. 26 коп., з яких 115643 грн. 55 коп. – пеня, 10883 грн. 90 коп. 3% річних, 149136 грн. 81 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання договору № 1656/14-БО-29 купівлі-продажу природного газу від 22.11.2013.

Відповідач проти заявлених до стягнення нарахувань, пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечує, зазначаючи, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, відповідно до положень якого у позивача взагалі відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних збитків.

Господарський суд дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію двох сторін у справі та подані документи приходить до наступних висновків:

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 692 Цивільного кодексу України визначає, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту статті 612 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Відповідно до п.3.1. Постанови Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції у справі посилається, зокрема, на те, що він є теплопостачальним підприємством, на нього розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Заборгованість за договором № 1656/14-БО-29 від 22.11.2013 купівлі-продажу природного газу була погашена до звернення позивача до суду з позовом у повному обсязі, та до набрання чинності зазначеним Законом. Отже, відповідно до частини 3 статті 7 вказаного Закону нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних підлягають списанню з 30.11.2016. (з моменту набрання Закону сили).

Згідно з абз.1, 2 ч.1 ст.1 даного Закону взаєморозрахунки - розрахунки з погашення заборгованості, що проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості; договір про організацію взаєморозрахунків - договір, який укладається учасниками процедури врегулювання заборгованості для погашення заборгованості та є підставою для проведення взаєморозрахунків відповідно до цього Закону;

Абзацом 3, 4 наведеної норми встановлено, що заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону - кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до п.1 ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Статті 4, 5, 6 Закону регулюють проведення взаєморозрахунків та реструктуризацію заборгованості.

Статтею 7 Закону врегульоване питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення.

Частина ч. 3 даної статті передбачає, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто, єдиною умовою для списання заборгованості, нарахованої за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, є набрання чинності даним Законом.

Наведене є безумовною підставою для списання даної заборгованості та не потребує будь-яких дій від теплопостачального підприємства щодо включення до реєстру в порядку передбаченому ст. 3 даного Закону.

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

Таким чином, нараховані на погашену підприємством заборгованість за спожитий природний газ до набрання чинності Закону №1730 неустойка, штраф (пеня), інфляційні нарахування, проценти річних підлягають списанню на підставі частини 3 статті 7 Закону №1730, яка є нормою прямої дії, без включення підприємства до реєстру.

Враховуючи те, що предметом спору у даній справі, зокрема, є пеня, інфляційні та 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий у 2014 році природний газ; заборгованість була погашена відповідачем до звернення позивача до суду з позовом, що підтверджується розрахунками наданими позивачем (а.с. 16-19) і не заперечується сторонами та приймаючи до уваги Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, тому відповідно до частини 3 статті 7 вказаного Закону нараховані позивачем пеня, інфляційні та 3% річних підлягають списанню, в зв’язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Вказана правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.09.2017 по справі № 920/1059/16 за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Ромникомунтепло” Роменської міської ради.

В зв’язку з зазначеним суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2756645 грн. 26 коп., з яких 115643 грн.55 коп. пеня, 10883 грн. 90 коп. – 3% річних, 149136 грн. 81 коп. інфляційних втрат в повному обсязі.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 129 господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. 232, 233, 236 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Копію рішення направити сторонам у справі

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 08.05.2019.

Суддя ОСОБА_5