Рішення № 81616639, 07.05.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.05.2019 Справа № 920/125/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж. М., розглянувши матеріали справи № 920/125/19

за позовом: Київського державного авіаційного підприємства "Універсал-Авіа" (аеропорт "Пірново", с. Пірново, Вишгородський район, Київська область, 07342, код 31507843),

до відповідача: Сумська міська рада (пл. Незалежності, 2, м. Cуми, 40030,

код23823253),

про визнання права власності,

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув,

від відповідач - Заїка І.В.

УСТАНОВИВ:

Позивач, відповідно до вимог позовної заяви, просить суд визнати за Київським державним авіаційним підприємством "Універсал-Авіа" право власності на виробничі будівлі та споруди, розміщені за адресою: вул. Герасима Кондратьєва, 168, Зарічний район, м. Суми (згідно переліку).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 26.02.2019 у справі № 920/125/19 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

11.03.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву від 07.03.2019 № 100/19юр, в якому останній зазначає, що відповідач не оспорює, не претендує на таке право, не висловлює сумніви або не визнає право позивача на вказані в позові житлові приміщення, в зв'язку з чим просить суд в задоволенні позові відмовити.

21.03.2019 відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що Сумська міська рада не оспорює прав власності позивача, то між сторонами відсутній спір, як такий, а відтак відсутній і предмет спору.

05.04.2019 позивачем надано суду пояснення по справі, в яких позивач зазначає, що вважає відзив відповідача, в яких позивач зазначає, що вважає відзив відповідача обґрунтованим та просить відмовити в клопотанні про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору. Крім того, просить провести судові засідання без участі представника позивача.

09.04.2019 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/125/19 до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 24.04.2019.

Ухвалою суду від 26.04.2019 розгляд справи по суті призначено на 07.05.2019.

Представник позивача в судове засідання 07.05.2019 не прибув.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.05.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне:

На виконання Указу Президента України від 26.02.1999р. № 219/99 «Про основні напрямки конкурентної політики на 1999-2000 роки та заходи щодо їх реалізації» та спільного наказу Міністерства транспорту України та Фонду державного майна України від 20.05.1999р. № 268/917 «Про затвердження графіку проведення реструктуризації підприємств авіаційного транспорту» 29.05.2000р. Міністерством транспорту України видано наказ № 269 «Про реорганізацію Сумського державного авіаційного підприємства «Універсал-Авіа» шляхом виділення з його складу аеропорту Суми.

На підставі наказу Міністерства транспорту України від 29.05.200р. № 269 «Про реорганізацію Сумського державного авіаційного підприємства «Універсал-Авіа» проведений розподіл майна, служб, активів і пасивів між Державним підприємством «Аеропорт Суми» та Сумським державним авіаційним підприємством «Універсал-Авіа», про що складений відповідний акт затверджений Міністерством транспорту України.

01.07.2000р. проведений розподіл бухгалтерських рахунків між СДАП «Універсал- Авіа» та ДП «Аеропорт Суми», про що складено відповідну довідку станом на 01.07.2000р.

В подальшому, на підставі наказу Державіаслужби від 18.11.2005р. № 869 проведено реорганізацію СДАП «Універсал-Авіа».

У період з 01.12.2005р. по 31.12.2005р. комісією з реорганізації державного підприємства проведено роботу з прийому-передачі майна СДАП «Універсал-Авіа» Київським державним авіаційним підприємством «Універсал-Авіа», про що складено відповідний акт прийому-передачі державного майна, затверджений головою Державіаслужби 12.01.2006р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі вказаного акту Київському державному авіаційному підприємству «Універсал-Авіа» передано державне майно, яке знаходилося на балансі СДАП «Універсал- Авіа», в тому числі: основні фонди станом на 31.12.2005р. на суму 385,9 тис, грн., інші необоротні активи станом на 31.12.2005р. на суму 9,0 тис, грн., виробничі запаси, будівлі та споруди станом на 31.12.2005р. на суму 48,2 тис, грн.

Як зазначає позивач, вказане в позовній заяві майно, зокрема виробничі бази розміщені на земельній ділянці, яка належала СДАП «Універсал-Авіа» на праві постійного користування, на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-СМ №002685, виданого Сумською міською радою народних депутатів 17.10.1997р. відповідно до рішення XIX сесії XXII скликання Сумської міської ради народних депутатів від 21.05.1997р. та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 176. Даний акт було втрачено, про що опубліковано оголошення в газеті «Голос України» №91 (6345) від 19.05.2016р. Станом на теперішній час вчиняються відповідні заходи, в тому числі і щодо отримання кадастрового номеру земельної ділянки, яка належала СДАП «Універсал-Авіа» на праві постійного користування, на підставі вказаного державного акту.

25.03.2016р. між Київського державного авіаційного підприємства «Універсал-Авіа» в особі голови ліквідаційної комісії Карпенка А.А. (замовник) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою підприємцем Мірошніченко О.В. укладений договір №105 про складання технічної документації по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Київському державному авіаційному підприємцю «Універсал-Авіа».

23.03.2016р. на замовлення Київського державного авіаційного підприємства «Універсал-Авіа» Комунальним підприємством «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» Сумської міської ради виготовлений технічний паспорт на виробничі будівлі (бензомийка №11, компресорна №12, док склада ОМТС №14, корпус допоміжних виробництв №25-ІІ/№25, тепляк №27, спарений тепляк № 34), розміщені за адресою: вул. Герасима Кондратьєва, 168, Зарічний район, м. Суми.

Виготовлений технічний паспорт визначає індивідуальні ознаки будівель та споруд.

В позовній заяві позивач зазначає, що будь-які інші правовстановлюючі документи на спірне майно (виробничі бази) у позивача (Київського державного авіаційного підприємства «Універсал-Авіа») відсутні.

Вважаючи, що право власності на спірне майно виникло у позивача в наслідок передання їх на підставі акту приймання-передачі майна СДАП «Універсал-Авіа» Київським державним авіаційним підприємством «Універсал-Авіа» у зв'язку з реорганізацією СДАП ««Універсал-Авіа», а відтак позивач не втратив свого правового статусу щодо спірного майна, його право власності на вказане майно не припинялося, тому звернувся з позовом до суду про визнання права власності на спірне майно.

За змістом статей 317, 318 та 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема статтею 1 Протоколу № 1, гарантовано право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, недопущення позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за використанням власності відповідно до загальних інтересів або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Звертаючись із вимогами про визнання права власності на спірне майно, позивач як підставу набуття права власності вказав на факт передання спірного майна на підставі акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною рішення про реорганізацію СДАП "Універсал-Авіа» Як на правову підставу для визнання права власності позивач посилається на ст.392 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами;

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів, скажімо, на житловий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли субєктивне право власності ще безпосередньо іншими особами не порушене, власник майна може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення будь-якого зобовязуючого рішення для інших осіб, оскільки у цьому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобовязальних відносинах.

Вимога про визнання права власності може бути додатковою до іншої вимоги (наприклад, до позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не повязаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису тощо). Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється або не визнається іншими особами, зокрема органами державної влади.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

З наведеного вбачається, що суд визнає право власності тільки у випадках, які прямо передбачені законом.

З матеріалів справи судом додатково встановлено, що 14 листопада 2018 року Державним реєстратором прав на нерухоме Центру надання адміністративних посліг у м. Суми, Сумська область, Куць С.М. було відмовлено заявнику - Карпенко А.А. у державні реєстрації права власності, форма власності:державна на виробничі будівлі, що розташовані Сумська область, м. Суми, вул. Кондратьєва Герасима, будинок 168, за суб'єктом Держава в Особі Міністерства Інфраструктури України. Відмову у реєстрації прав державний реєстратор мотивував тим, що не були подані необхідні документи для проведення державної реєстрації (а.с.85).

Позивачем в свою чергу, не надано пояснень суду стосовно того, що на дане спірне майно вчинялися дії щодо реєстрації його як державного за Державою в особі Міністерства інфраструктури України, а не безпосередньо позивача Київського державного авіаційного підприємства «Універсал-Авіа», де Карпенко А.А. є головою ліквідаційної комісії.

Частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4 статті 182 Цивільного кодексу України).

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі Закон).

Відповідно до частини 1 статті 4 цього Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема, фізичним та юридичним особам.

За частиною 7 статті 16 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 вищезазначеної статті заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений обєкт нерухомого майна або більша за площею його частина. Із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку (частина 3 статті 16 вказаного Закону).

Підтвердженням виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно є свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Позивачем документів в підтвердження права власності на спірне майно, зокрема свідоцтва про вправо власності на нерухоме майно, зареєстроване за позивачем суду надано не було.

Посилання позивача на передачу спірного майна під час реорганізації СПАД «Універсал-Авіа» на підставі акту приймання-передачі спірного майна, як на підтвердження права власності, оцінюється судом критично, оскільки сам по собі факт передачі нерухомого майна за актом приймання-передачі не є доказом наявності у неї права власності на таке майно. Акт приймання-передачі спірного майна не виключає наявність у особи , яка його прийняла іншого правового титулу щодо спірного майна, як то право оперативного управління, право користування та інше, що не є тотожним праву власності.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про перебування відповідача з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, а відповідно і докази про невизнання чи оскарження відповідачем права власності на майно, зазначене позивачем у позовній заяві, тобто позивачем не вказано, які саме права та законні інтереси порушила Сумська міська рада.

З урахуванням викладеного вище, як вбачається з матеріалів справи, неможливість здійснення державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно не є порушенням права власності позивача на вказане майно.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно можливе лише за наявності спору про право.

З огляду на вказане, відповідачем за таким позовом, повинна бути особа, яка оспорює або не визнає право власності позивача.

Як вже зазначалося раніше, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно з вказаною нормою є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Тобто, звертаючись з позовом до господарського суду позивач повинен був довести належними та допустимими доказами, наявність у нього права власності на спірне майно, а також що саме відповідачем оспорюється або не визнається право власності позивача на спірний об'єкт, саме відповідачем вчиняються перешкоди у здійсненні всіх правомочностей власника, проте позивачем означене не було доведене.

Окрім цього, позивачем не надано також і доказів втрати правовстановлюючих документів на спірне майно.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивач про визнання права власності є неправомірною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що Сумська міська рада не оспорює прав власності позивача, то між сторонами відсутній спір, як такий, а відтак відсутній і предмет спору.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Наведене узгоджується із п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

З урахуванням наведеного, оскільки спірні правовідносини були відсутні між сторонами і до відкриття провадження у даній справі, то підстави для закриття провадження у справі відсутні, а заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 237 ГПКУ України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, в разі відмови у позові повністю, витрати, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні клопотання відповідача від 19.03.2019 № 122/19юр про закриття провадження у справі - відмовити.

2. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2019.

Суддя С.В. Заєць